ВЕРЕСЕНЬ ПЛУЖНИКА, КОСТЕНКО, РИЛЬСКОГО

ВЕРЕСЕНЬ ЧЕРЕЗ ПЛУЖНИКА, КОСТЕНКО, РИЛЬСКОГО

світлини не треба, світлини зіпсують...

Коли надходить вересень злотавий

Повільною ходою і, йдучи,

Шовкові пестить вруна і отави,

І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять

Засинений осінній небосхил

Падучі зорі, – наче сіє тесля

Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...

Огню такого! Стомлена природа

Опочиває у красі такій,

Що, мабуть, справді вища нагорода

За пристрасть літа – тихий супокій!

1927 Євген Плужник

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: - Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: - Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси-як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ліна Костенко.

Запахла осінь в’ялим тютюном,

Та яблуками, та тонким туманом, —

І свіжі айстри над піском рум’яним

Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,

На скрипку грає. І пощо ж весна нам,

Коли ми тихі та дозрілі станем

І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,

І пий холодну, мовчазну глибінь

На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти

І, стоптуючи килим золотий,

Забудь про вежі темної гордині.

Максим Рильський 1925