Донеччина шанує Олексу Тихого

Ентузіасти та шанувальники пам’яті нашого видатного земляка, правозахисника, публіциста та педагога Олекси Тихого вже багато чого зробили, щоб це ім’я було відомим на Донеччині. У Дружківському художньому музеї встановлена пам’ятна дошка та відкрита меморіальна кімната, де можна побачити справжні речі, які були зібрані у хаті родини Тихих у Їжівці.

Костянтинівка та район теж не забувають це славетне ім’я, проведено декілька заходів: зустріч з дисидентом В. Овсієнко у редакції “Провінції”, методнарада районного відділу освіти, присвячена життєвому шляху земляка, відкрито просвітницький центр учнівської молоді ім. О. Тихого “Правозахисник” у Новодмитрівському ліцеї.




Та ось, нарешті, справа дійшла і до шахтарської столиці. Вперше на обласному рівні 16 травня в приміщенні Донецької обласної філармонії відбувся великий меморіальний захід з нагоди 80 річча від народження, 23-ї річниці його загибелі, а також презентації виходу з друку книги “Олекса Тихий. Мова – народ. Висловлювання про мову та її значення в житті народу”. Окрім цього присутнім представили двотомне майбутнє видання творів Тихого та спогадів про Олексу “Страдницький шлях українського правозахисника. Методичний посібник для вчителів” та “Словник неправильностей українських говорів Донбасу”.  Ініціатором та організатором заходу була  Донецька обласна організація Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка за участю обласної бібліотеки ім. Крупської, Донецького національного та Слов’янського державного педагогічного університету.

Вільних місць не було. Зала була заповнена гостями з Києва та міст Донеччини, але перш за все – студентською молоддю.

Голова обласної “Просвіти” Марія Олійник нагадала присутнім, що у 1977-му році Тихого заарештували та практично знищили за статті, які він написав: “Роздуми про українську мову і культуру у Донецькій області” та “Думки про рідний Донецькій край”, а також за те, що він стверджував, що українці не можуть тут вільно вивчати рідну мову. І це тоді, коли у 1932-му році з 2239 шкіл у Донецькій області українських було 1769 (69%). В той період діяли ще сотні шкіл з мовами національних меншин. Але потім почалася русифікація. І на переломі 60-х та 70-х років штучно закрили останній український дитячий садок та школу. Ось про таку ситуацію і писав Олекса. Але й зараз, замість створення в області для української мови, як державної, належних умов, іде повний саботаж. Тому в наш час, як і в часи Тихого, єдиною мовою в нашому регіоні є російська.      

Але крига потрохи скресає. І найкращим вшануванням пам’яті Тихого для нас з вами буде втілення ідей нашого славетного земляка в життя. Творчість цієї людини актуальна, як ніколи. 



Всі завмерли, коли почули натхненну промову про свого побратима  політв’язня з багаторічним стажем, видатного громадського діяча, дипломата, народного депутата України Левка Лук’яненка. Він відмітив, що в 60-80-ті роки Донеччина дала таких героїв України, які тоді не шкодували свого здоров’я та сил. Тихий, Стус, Марченко та інші гордо несли козацьку славу за честь і волю України. Вони були зразком продовження славної боротьби за незалежність країни. Якщо повстанці закінчили боротьбу у 1956-му році, то нову боротьбу вела ця нова генерація. І з них Олекса Тихий був найяскравішою особою. Левко Григорович сказав, що завжди вважав Олексу своїм найкращим другом.

Він його ніколи не забував і не забуде. І дякує долі, що ніс разом з ним відповідальність за долю України.

Вже гарно відомий костянтинівцям колишній політв’язень, публіцист і громадський діяч Василь Овсієнко згадав, як провів два роки в однієї камері рецидивістів з Олексою. На його думку, це була людина, яка ніколи не стогнала, але терпіла нелюдську біль.

- Бог потребує жертви найкращих, - говорив Овсієнко, - тому й забрав він у нас таких, як Тихий та Стус. І таки збулися слова Стуса: “Ми повернемось. Бодай ногами вперед, не живі, але не переможені...”

Дуже цікаві речі сказав теперішній заступник голови Служби безпеки України Олександр Скіпальский: “Я вклоняюсь перед пам’яттю героїв-шестидесятників. Їх нищили лише тому, що не хотіли бачити Україну вільною. Мої колеги були неправі. Я можу лише вибачитися за них. Хоча морально до цього не мав відношення”.



Представник СБУ звернувся до молоді: “Нас завжди примушували боротися за когось – за якісь партії, чужі держави. Я закликаю вас боротися особисто за себе, за свою українську державу!”

Він приніс та надав широкому загалу копії документів з кримінальної справи Олекси Тихого, з яких присутні ще раз переконалися, що Олексу репресували та знищили ні за що.

Коли вийшов на сцену син Тихого, Володимир Олексійович, то, дивлячись на величезний фотографічний портрет Олекси, встановлений на філармонічному органі,  присутніх вразили однакові очі самого Володимира та ті, що дивились з портрету. Начебто сам Олекса через свого нащадка дивився на нас.

Молодший Тихий сказав, що у 60-70-ті роки можна було говорити лише те, що встановлювалось зверху. Його батько був під підозрою та займався поширенням забороненої інформації. Навіть загальна Декларація з прав людини могла спричинити арешт. Через те Олекса Тихий вирішив створити книгу, не свою, а як би висловів широко відомих діячів політики та культури (навіть таких, як Ленін, Маркс та Хрущов) “МОВА - НАРОД”. Але й ця книга була представлена на суді над Тихим. Свідок від вчених, професор Донецького держуніверситету Стрибун казав на суді, що в цій книжці Тихий показує своє глибоко націоналістичне нутро і цю книгу треба знищити.

Книга дивним чином збереглася лише тому, що Володимир сховав її примірник там, де працював – в залі електростатичного прискорювача, де була небезпечна радіація.



Було ще багато виступів, з яких запам’яталися слова фахівця з мови, професора Василя  Горбачука, який мав цікаві спогади про зустріч з Тихим та своє перше враження від книги “МОВА - НАРОД”. Василь Тихонович вважає, що ця книга, словами видатних людей, показала, що обіцяла радянська влада Україні, і що дала. Але ж і за зустріч з Олексою його “тягали” у КДБ, де питали: “Як так трапилося, що на весь Донбас є один націоналіст і ви з ним зустрічались?” Але на щастя все обійшлося.

Учень та сусід Тихого по Їжівці, педагог з Олексієво-Дружківськіої школи Микола Швець розповів, що це була весела людина, яка завжди розмовляла українською, знала кожну травинку і птаха та несла дітям пам’ять своїх предків.

Від Костянтинівського району слово мала заступник директора по виховнiй роботi  Новодмитрівського ліцею Надія Коденкова.  Вона сказала, що не можна проводити заходи заради заходів. І тому на загальних зборах ліцею вони вирішили, що справжнім вшануванням пам’яті цієї людини може бути лише конкретна справа, яка буде співзвучна діяльності Тихого. Ось чому і було відкрито Центр учнівської молоді “Правозахисник”, якому присвоєно ім’я Олекси Тихого. Окрім правозахисної та просвітницької діяльності, Центр взяв під опіку садибу Тихих у Їжівці, вбирає там сміття та не дає загинути деревам, посадженим Олексою. У планах Центру створення родоводу родини Тихих. Потім Надія Юріївна надала слово учениці ліцею, керівнику просвітницької групи Центру Валентині Жеребухіній, яка прочитала вірш з книги, що була в бібліотеці Тихого в його їжівській хаті.           

Меморіальний захід вийшов досить зворушливим. Та як не можуть торкнути строки з пісні, яку виконував представник Слов’янського державного педагогічного університету:

“Поглянь, Олекса, зі святого неба. Ти у цей день тут, поруч, поміж нас. Як і тоді нам більшого не треба, аби настав наш, український час...”

Допоки народ має потребу вшановувати своїх героїв, він свідомий, вільний, а відтак – непереможний.