Про посилення гарантій у дотриманні прав дітей

Printer Friendly, PDF & Email

Нещодавно ухвалений Закон від 7 листопада 2017 року № 2180-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій безпеки дітей» визначає права дитини пріоритетом, що має важливе значення для національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави.

Закон «Про охорону дитинства» у самій преамбулі викладено в новій редакції. Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні. Закон встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

На підставі ч.2 ст.2 Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» серед принципів, на яких грунтується внутрішня політика України, визначено верховенство права, забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, повага до гідності кожної особи, забезпечення особливого піклування про дитину та реалізації її прав. Серед основних засад внутрішньої політики в соціальній сфері, визначених статтею 8-ю цього Закону, є: поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї; створення ефективної системи забезпечення реалізації та захисту прав дитини; створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки, благополуччя, зростання у безпечному сімейному оточенні; сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в соціальному, економічному та гуманітарному розвитку держави. А серед основних засад внутрішньої політики в гуманітарній сфері визначено забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей, розвиток інклюзивної освіти. (ч.1 ст.10 Закону).

Стосовно інклюзивної освіти звернімося до нового профільного Закону «Про освіту». У ст.1 наведено тлумачення термінів. Інклюзивне навчання — це система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників. Відповідно до ст.19 Закону органи державної влади та місцевого самоврядування створюють умови для забезпечення прав і можливостей осіб з особливими освітніми потребами для здобуття ними освіти на всіх рівнях з урахуванням їхніх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів. Важливо те, що особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, у тому числі шляхом створення належного фінансового, кадрового, матеріально-технічного забезпечення та забезпечення розумного пристосування, що враховує індивідуальні потреби таких осіб, визначені в індивідуальній програмі розвитку. Для навчання, професійної підготовки або перепідготовки осіб з особливими освітніми потребами застосовуються види та форми здобуття освіти, що враховують їхні потреби та індивідуальні можливості.

Навчання та виховання осіб з особливими освітніми потребами, зокрема тими, що спричинені порушенням розвитку та інвалідністю, у закладах дошкільної, позашкільної та середньої освіти здійснюються за рахунок коштів освітніх субвенцій, державного та місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі з урахуванням потреб дитини, визначених в індивідуальній програмі розвитку.

Окрема 20-та стаття Закону «Про освіту» стосується інклюзивного навчання. Заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків така група або клас утворюється в обов’язковому порядку. Заклади освіти зі спеціальними та інклюзивними групами і класами створюють умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами відповідно до індивідуальної програми розвитку та з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей. Особи з порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального розвитку і сенсорними порушеннями забезпечуються у закладах освіти допоміжними засобами для навчання. Особам з особливими освітніми потребами надаються психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги у порядку, визначеному МОН України.

Право дитини на повноцінне життя

Для посилення гарантій в дотриманні прав дитини як норма міжнародного права, що є частиною вітчизняного законодавства діє «Конвенція про права дитини» від 20.11.1989 р., яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91. Згідно ст.23 Конвенції Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину. Допомога має на меті забезпечення неповноцінній дитині ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку.

Зроблено перший крок, що далі?

Прикінцеві положення Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій безпеки дітей» передбачають подальші дії влади. Зокрема, Кабміну необхідно під час опрацювання проекту закону про Державний бюджет України на 2018 рік передбачити суттєве підвищення розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6-ти та дітей віком від 6 до 18 років. А ще Уряду слід до 1 січня 2018 року розробити та внести на розгляд парламенту проект закону щодо покращення соціального захисту сімей з дітьми та встановлення справедливих соціальних гарантій дітям.

Невигадана історія дитини з аутизмом

На практиці закони і реалії не завжди співпадають. На чому акцентувати увагу, коли в тих чи інших ситуаціях порушено права та законні інтереси дитини? На 23-й статті Конвенції про права дитини.

У відкритому судовому засіданні розглянули цивільну справу за позовом батьків в інтересах дитини до дошкільного навчального закладу № 2 м. Радехів. Йдеться про визнання незаконними дій, скасування наказу та поновлення дитини в дошкільному навчальному закладі. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36223382, справа №451/1581/13-ц, провадження № 2/451/385/13, рішення Радехівського районного суду Львівської області від 18.12.2013).

У вересні 2013 року завідувачем ДНЗ №2 м.Радехова прийнято рішення про відрахування дитини на підставі висновку засідання обласної психолого-медико-педагогічної консультації від 05.09.2013р. Позивачі вважають таке рішення неправомірним і таким, що порушує права дитини. Адже згідно з протоколу засідання обласної психолого-медико-педагогічиої консультації документ має рекомендаційний, а не зобов’язальний характер щодо навчання їх дитини у спеціальній групі компенсуючого типу. Окрім цього, дитину було безпідставно не допущено до навчання в ДНЗ вже з 1 вересня, тоді як висновок комісії затверджений 05.09.2013р., а рішення про відрахування дитини прийняте 17 вересня. Також позивачі акцептують увагу на бездіяльності педагогів дитячого садочку, які в супереч п.37 Положення про дошкільний навчальній заклад мали б реагувати на неадекватну поведінку дитини, якщо б така мала місце. Вважають, що завідувачка ДНЗ дала упереджену характеристику їхньому сину, оскільки вона суперечить іншій характеристиці Навчально-Реабілітаційного центру «Джерело». Під час зарахування дитини до навчального закладу, ними було подано дані медогляду, в яких зазначався стан здоров’я дитини, в тому числі і психологічний, як задовільний. Із посиланням на норми міжнародних актів, Конституції України та діюче законодавство, вважають, що порушене право дитини на освіту.

Відповідно до п.12 зазначеного вище Положення, відрахування дитини з дошкільного навчального закладу державної та комунальної форми власності може здійснюватись: за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють; на підставі медичного висновку про стан здоровя дитини, що виключає можливість її подальшого перебування у ДНЗ даного типу; у разі несплати без поважних причин батьками або особами, які їх замінюють, плати за харчування дитини протягом 2 місяців.

Попередньо слід зауважити, що відповідно до визначень, в сенсі їх розуміння, викладених у медичній літературі, «Аутизм (грец. autos«сам»; аутизм «занурення в себе») ― це вроджене психічне захворювання, що характеризується нездатністю хворого до взаємодії із зовнішнім світом і виникаючими з цього факту порушеннями в соціалізації. Хворий типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією. Проте, інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані «острівці знання» області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня».

На думку суду, жодним чином за складом чи змістом дані, викладені з протоколу засідання обласної психолого-медико-педагогічної консультації, не можна віднести або ж прирівняти до медичного висновку, що виключає можливість подальшого перебування дитини у дошкільному закладі. Оскільки з резолютивної частини документу вбачається, що дитині рекомендовано навчання в спеціальній групі. Тобто, з такого не визначаються обставини, пов’язані із станом здоров’я хлопця, що унеможливлювали б подальше його перебування у дошкільному навчальному закладі.

Рішенням суду наказ директора визнано незаконним, а дитину поновлено у ДНЗ.

Леонид Гапеев, юрист.