Брехня і правда про перше більшовицьке «повстання»

Через пень та колоду
Йшла історія народу,
Йде й по нинішній день
Крізь колоду та пень.
Пень старий, трухла колода,
Та обом їм насолода
Каламутити літа,
Щоби нація горда
Зціпила німі вуста…
Віктор Корж. 1990 р.

Враховуючи той факт, що виповнюється 92-ліття революції, яка багато років баламутила цілий світ, а також неминуче її святкування комуністами, хочу нагадати, що сам Ленін практично в усіх своїх виступах і публікаціях після 1917 року вживав поняття «жовтневий переворот».

Цей переворот приніс всьому людству величезні біди. Нікому не дав він ані свободи, ні щастя. За винятком, ясна річ, купки жерців учення. Тоді, у жовтні 1917 р. у Росії сформували перший в історії людства тоталітарний режим, фашизм і нацизм будуть потім. У 1934 році російський фізіолог, академік і Нобелівський лауреат Іван Павлов звернувся з листом до Ради народних комісарів СРСР. У тому листі цей відчайдушно сміливий дідусь напише керівникам Радянського Союзу таке: «Ви сієте по цивілізованому світу не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції у світі фашизму не було».

Але я не буду продовжувати про відомі події. Розповім про те, як починався більшовизм.

Незадовго до кінця злочинної комуністичної епохи, а саме у 1984 році у видавництві «Політвидав Україна» величезним тиражем у 110000 примірників була видана «Історія Комуністичної партії Радянського Союзу».

В цьому була для комуністів нагальна потреба. Адже 10.11.1982 р. помер Брежнєв а 12.11.1982 заступив на посаду Андропов. Край необхідно було змінити погляд на минулу історію і озброїти загін комуністів оновленою ідеологією.

Утім, звернутись до цієї макулатури мене змусила потреба з’ясувати ставлення її авторів - цілого табуна докторів і академіків до першого бунту моряків, який комуністи зарахували на свій рахунок і нарекли повстанням. На стор. 80 книги, яку вже ніколи ніхто не візьме до рук, видруковано:

«Першим масовим виявом невдоволення солдатів і матросів було повстання на броненосці  «Потемкин» у червні 1905 року. Вперше в історії команда військового корабля підняла прапор революції і виступила на боротьбу проти існуючого ладу. Повсталий корабель прийшов в Одесу. Але в більшовицькому комітеті міста не було єдності, його ослабили арешти, а меншовики не організували повстання робітників на підтримку потьомкінців. Незважаючи на героїзм матросів, повстання закінчилось невдало, бо не мало правильного керівництва. Це була тільки перша спроба революційної боротьби в царських військах». У комуністів завжди так: німий завинив, а горбатого повісили. Після прочитання наведеного фрагменту, я цю «Історію...» викинув на смітник, вимив з милом руки і провітрив приміщення.

Щоб з’ясувати правду про «героїзм матросів» і що саме відбулось у спекотну пору далекого 1905 року, потрібно було відшукати свідків. Зрозуміло, що в живих в наш час не залишилось нікого. Однак свідчення існує. Виявляється, очевидцем і навіть учасником тих подій був російський письменник Євген Замятін, 1884 року народження, автор видатного роману «Мы». Цей роман мав великий вплив на написану пізніше антиутопію Джоржа Орвелла - «1984». Події червня 1905 року в Одесі Є. Замятін описав в своєму оповіданні «Три дні».

Влітку 1905-го, два військові кораблі, броненосець і міноноска, з’явилися на одеському рейді. Моряки, незадоволені дисципліною та їжею, захопили гвинтівки, застрелили командира, і частину офіцерів. Інших офіцерів заарештували. Потрібно зазначити, що екіпаж корабля складався з 731 людини, у тому числі 26 офіцерів.

Наступного дня з «Потьомкіна» зняли на берег тіло загиблого матроса. Воно лежало на Новому молові, чекаючи дозволу на похорон, і «сила-силенна народу» йшла зі співчуттям і до загиблого, й до живих. У червні 1905-го погоду в порту визначав страйком. Але бунтівні матроси, всупереч легенді, яка виникла потім, не планували ані підтримувати вантажників і биндюжників, ані приєднуватися до них. Команді були потрібні вугілля та провіант з випивкою. Проте, страйк, отримавши несподіване підкріплення, розбурхався й «вийшов із берегів».

Отже, свідчить Євген Замятін. А він був не просто свідком — дійовою особою подій, за що потім пройшов через царську тюремну одиночку та заслання, дивом уникнувши страти. Оповідання «Три дні» — про «Потьомкіна» в Одесі — написане не в гарячці, а через вісім років після подій. Був час усе зважити та знайти правильну інтонацію: «Біля пакгаузів — нестрункий, розірваний гул. Звідкілясь узялися сокири, ломи. Рубають стовпи, летить дах, а ті, що поблизу, — навіть не відступляться: з криком кидаються у склади, нишпорять, витягують, відбирають... Зверху гори ящиків — стоїть якийсь босий, в самій жилетці — на голе тіло. У кожній руці по пляшці, п’є їх і кидає... Життя в ті дні вартувало гріш. У порту мідними розпачливими голосами кричали поїзди й пароплави. Гриміли, втягувалися якорі: це відчалювали щасливці, які не загасили казани».

Майже ніхто зараз не знає правди. Надам слово журналістові Леоніду Капелюшному: «Більшість людей про повстання на «Потьомкіні», по суті, знала лише те, що розповів світові у своїй кінолегенді Сергій Ейзенштейн. Його фільм, у якому, окрім самого факту повстання, немає жодного кадру історичної правди, народився через погану пітерську погоду. Група знімала документальний серіал до 10-річчя революції. Більшовицький режим серйозно займався героїзацією свого зовсім не героїчного минулого. Придатного історичного матеріалу було обмаль, тож вичавлювали з каменя воду. Якби «Броненосець Потьомкін» знімав Замятін, ми побачили б зовсім інше кіно — триденну хроніку свинства й пиятики. Бачили б, як «п’яні вогнем і вином» люди виливають у тупому розпачі в море те, чого не можуть видудлити, як течуть у гавань і невдовзі вкриють акваторію жахливим полум’ям ручаї нафти й гасу, побачили б, як палають на Новому молу пакгаузи, вугільні й цукрові склади, яхт-клуб зі славнозвісною вишкою».

«У цей час у верхній Одесі — з бульвару й ще незабудованих круч за Думою — пани з біноклями й дами з лорнетками спостерігали за моторошним дійством, необачно вважаючи, що верхнє й нижнє життя — життєві потоки, які не перетинаються. У Одесі була якась своя, типово одеська «сегрегація». Скажімо, на Дерибасівській, яка від народження стала вулицею променадів, виходів у світ «людей побачити й себе показати», по лівій, непарній стороні завжди прогулювалася знать, вершки — негоціанти, офіцери, адвокати й літератори, лікарі. Парною, правою стороною гуляли ремісники й різночинці, прислуга, молдаванські бандити та биндюжники. Ніхто й ніколи не порушував це неписане правило розмежування. Так само своїм життям жили ремісничі й торговельні квартали поблизу Привозу, і не те, щоб осібно, але якось автономно, за особливими правилами, існував порт, мама-годувальниця Одеси.

І ось тепер у Нижній Одесі, в порту, кипіло, вирувало й палало. Верхня Одеса споглядала це дійство як театральну постанову, бо насправді якісь тамтешні, портові чвари жодного стосунку до неї не мали, й вона їм нічим зарадити не могла. Тож ніхто не злякався, коли «Потьомкін» підняв червоний бойовий прапор — корабельний сигнал про готовність відкрити гарматний вогонь. Хто ж знав, що броненосець, нервуючи в очікуванні дозволу на похорон загиблого товариша, не жартував з ультиматумом — не буде похорону, буде обстріл?»

На той час озброєння ескадреного броненосця складалося з чотирьох 305-мм, шістнадцяти 152-мм, чотирнадцяти 74-мм, чотирьох 47-мм, двох 37-мм гармат і кулемета. Крім цього, корабель мав п’ять торпедних апаратів. Отже, міг перетворити Одесу на руїни.

Двічі за всю історію Одесу обстрілювали з моря — англійці в Кримську війну (трофейна гармата з фрегата «Тигр» зараз стоїть на Думській площі) і «Потьомкін». Тепер історики сперечаються — два чи три снаряди випустила «непереможена територія» по мирній Одесі. Один, точно відомо, поцілив у житловий будинок у центрі, інший перелетів Молдаванку й вибухнув у Дюківському саду. З приводу цього перельоту потім дуже жалкували комуністичні пропагандисти. Ціллю, казали, був оперний театр, де радилися в той момент буржуї, але навідник, гад і контра, зумисне збив приціл. Якби не ця помилка, не святкували би в цьому році 200-річчя театру – неповторного шедевра архітектури.

За цей обстріл Одеси потьомкінцям встановили пам’ятник у 1967 році. Недавно міфічні герої міфічної непереможеної «території революції» перебрались у вантажівку разом із облицювальними плитами постаменту — із силуетом самого панцерника на них та ленінською цитатою. Пам’ятник переїжджав із Катерининської площі Одеси на Митну, де в героїчній самотності зачекався на «братішек» бунтар Вакуленчук. Звільняли місце Катерині, ні не святій, а навпаки. Пам’ятник поставили тій самій імператриці легкої поведінки, яку припечатав зневажливим словом ще Тарас. Тепер на площі стоїть убивця, ворог усього українського й усього українства, недолуга правителька й апологетка рабства.

А міф про «героїв потьомкінців» досі живий. Хоча правда про три мерзенні дні в історії Одеси відома з оповідання Є. Замятіна. Досі живий міф і про лейтенанта Шмідта – психічно хворої людини, викрадача корабельної каси. 14 листопада 1905 року він з’явився на повсталому крейсері «Очаків», закликаючи ескадру приєднатися до бунтівного крейсера. Декілька міноносців і колишній броненосець «Потемкин», перейменований в «Пантелеймона» і позбавлений зброї, на його заклик погодились.

Отак комуністи переписали справжню історію і тепер зі шпальт своїх брехливих газет звинувачують тих, хто намагається відновити історичну правду. Наприкінці відзначу, що більшовицька влада закінчилась тим, з чого починалась - пияцтвом і грабунком. Починалась вбивством кількох офіцерів і закінчилась всесвітнім рахунком у сто мільйонів жертв.

ЯРОСЛАВ
Yaroslav70 [at] meta.ua

Comments

Вас очень тяжело читать, и теперь я понимаю почему. Вы берете чужую статью, выбираете из нее нужный вам текст, а затем разбавляете его своими умозаключениями, которые зачастую противоречат скопированному вами тексту из другой статьи. Вы бы хоть потрудились переписать своими словами Капелюшного Леонида. Я понимаю что сложно на украинском, перепишите своими словами Капелюшного на русском, уже будет совсем другой текст. ;) В вашей статье целые блоки текста из его статьи В конце статьи вы уже прямо его цитируете, но и текст вне цитаты принадлежит не вам, а ему. Слепив таким образом непонятно что и дав этому громкое название (новая правда от Ярослава) вы сливаете этот высер в газету. Извините, но это правда высер. Пытаясь хоть как-то очернить большевиков, вы даже не потрудились узнать, что свидетель Замятин сам был большевиком. Да, Капелюшный этого не упомянул, он написал просто что сидел, а за что сидел не написал. И вы, копируя его текст и разбавляя своим, противоречите сами себе. Уважайте читателя, Ярослав.
Замечательный вывод в конце статьи: "Отак комуністи переписали справжню історію". Если бы вы читали что-то посвежее чем статьи 2007года, то вы бы знали, что "повстання на броненосці «Потемкин»... мало чітко виражений національно-визвольний характер, і стало виявом суто українського козацького волелюбного менталітету.", а "моряк-революціонер — Панас Матюшенко — голосно читав по-українськи вірші Тараса Шевченка і награвав на бандурі українські пісні", а флаг над броненосцем был "малиновим козацьким" и самое главное "за часів СРСР ідеологи свідомо приховували той факт, що більшу частину екіпажу повстанців становили саме українці". Это цитаты из журнала Министерства обороны статья 2009года автор Данило КУЛИНЯК. Обязательно ознакомьтесь. Вы с Кулиняком прекрасно проиллюстрировали как националисты пытаются переписать настоящую историю, выдавая желаемое за действительное.

Ответ на от rezon

Ви тільки додивились?
Я майже завжди так пишу. Роблю затравку текстом автора, а потім не забуваю позначити його ім’я. Деякі мої статті майже не містять власного матеріалу. Ви забули, що я анонім, тобто фантом. У мене теж ніхто не питає дозволу на републікацію. У кого брати дозвіл, у фантома?
Втім, стаття «Біс пам’яті» в «Дзеркалі тижня» була мені невідома. Цей Капелюшний, виявляється, провів не лише мене. В елітарному журналі «Сучасність» за травень 2009 р., який я мені привозять з Києва, була надрукована ця його стаття під іншою назвою «Роздоріжжя з імператрицею К.». Цей журнал розповсюджується в Україні і в інших країнах щомісячним накладом усього тисячу примірників. В інтернеті його сайту немає. Він ніколи не друкує статті, які вже десь були оприлюднені. Це правило порушене вперше, думаю, з вини Капелюшного.
Отже, я розвінчував брехунів-більшовиків, як тодішніх, так і сучасних. Я радію, коли руйнують пам’ятники Леніну, але засмучений тим, що це відбувається у ленінський спосіб. А також не сприймаю більшовицькі методи, навіть коли їх використовують українці, співаючи українські пісні. А яку ідеологію сповідувати міг двадцятиоднорічний Замятін?
На флоті Росії завжди переважали українці, але це не виправдовує вбивства і грабунку. Куліняк. на мій погляд, виконує замовлення – звідки узявся козацький прапор – це був червоний більшовицький прапор, і як наслідок пияцтво і грабунок. А якби і козацький? Що це доводить? Згадайте «Тараса Бульбу» М. Гоголя: «Войско решилось идти прямо на город Дубно, где, носились слухи, было много казны и богатых обывателей». «Дыбом стал бы ныне волос от тех страшных знаков свирепства полудикого века, которые пронесли везде запорожцы. Избитые младенцы, обрезанные груди у женщин, содранная кожа с ног по колена у выпущенных на свободу...»
Була і схожа з потьомкінцями ситуація. Порівняйте. Цитую В. Шпака (УК № 203 від 26.10.04):
«8 листопада 1975 року замполіт великого протичовнового корабля (ВПК) «Сторожевой» капітан третього рангу Валерій Саблін заарештував командира і провів збори команди, запропонувавши йти на Ленінград і звернутись там до керівництва країни з вимогою провести демократичні зміни.
На «Сторожевом», який відразу після параду мав іти на ремонт, весь боєзапас був вивантажений на берег. На фактично беззбройний корабель, на якому перебувало 150 членів екіпажу, посипались фугасні бомби вагою 250кг. Наказ про це віддав особисто міністр оборони Гречко. У Росії й досі офіційні особи воліють називати Валерія Сабліна зрадником, а його розстріл — справедливою карою за зраду Батьківщині і порушення військової присяги.
Щодо порушення військової присяги і зради Батьківщині, то серед старих традицій російського флоту, було «заявити претензію». Команда корабля, доведена якоюсь несправедливістю до крайньої межі терпіння, шикувалась на палубі і не розходилась, доки не прибуде вище начальство вислухати їхню скаргу. Саме заявити претензію на несправедливість фактично вже прогнилої влади, ставши на рейді міста трьох революцій — Ленінграда, мав намір Валерій Саблін».

Ответ на от Yaroslav

Цілком вочевидь, історія написана під ретельним поглядом комуністичної ідеології розвалюється під тиском правдивих матеріалів та свідчень очевидців. Постає питання чому деякі люди не в змозі сприйняти нову інформацію? В спец. літературі цей феномен пояснюється лінивістю та небажанням витрачати зайві зусилля ,енергію. Та є ще певна категорія індивідів яким вигідно тримати суспільство в інформаційнім полі застарілих стереотипів соціалістичної доби.
Зумисне сплутування таких різних за суттю понять як міліонні вбивства освячених державою з кримінальними вбивствами під час численних бунтів та війн які безумовно мали місце в історії і є улюбленим методом дезінформації. Ще У. Шекспір зазначав – не покаране вбивство робить причетним до злодія. Мені до вподоби підхід запроваджений Ізраїльською фемідою де немає терміну часу для вбивць і діє системний пошук в всіх куточках світу підозрюваних в злочині.
Не так давно попалась мені на очі стаття Решетнікова Із революційного минулого Донеччини в січневому номера журналу ЗАБОЙ 1927р. Із виписаного -
Ст. 25 …Здесь тов. Копилов – Вяз заявивший в своем очерке « На старом бутылочном» что бутылочники проспали революцию – не прав. ..На ст. Константиновка дважды бил перебит отряд белогвардейцев, а нач. гарнизона бившего пристава Зелинского изрубили на куски. И белые жестоко отомстили. 19 января1919г. на броневике белогвардейцы тихо подъехали к заводу …-
Далі по тексту опис розстрілу де є місце видачі білогвардійцям одного більшовика.
В згаданій статті наводиться лише один і то не вдалий випадок з «революційного» минулого міста.

Ответ на от kornienko

Вважаю за честь отримати такий коментар до своєї статті. Так, я буду продовжувати спростовувати комуністичні брехні про історичні події. Утім, не для тих, хто вперто вірить у комуністичну трактовку історії. Нехай вони залишаються зі своєю думкою. Я пишу для думаючих людей. Ви також не полишайте розвінчування цих брехунів. А щодо УПА я вже висловлювався в статтях: «Захована історія» («Провинция»№ 5 від 30.01.2008 р.) і «Для кожного, хто має в душі бодай щось українське, УПА – це святе» («Провинция» № 14 від 08.04.2009 р.)
Зичу Вам здоров’я і наснаги.

Ответ на от Yaroslav

>Ви тільки додивились?
Да, только-только, я же совсем недавний ваш фанат. Раньше я уже писал, что тяжело читается. Сейчас, когда я понял, как вы пишите статьи, все стало на свои места.
>У мене теж ніхто не питає дозволу на републікацію. Я вам не о плагиате говорю, а о том что мне, как читателю, очень тяжело понять что собственно хотел сказать автор. А скажите, пожалуйста, где вас еще печатали, без вашего ведома? Хочу посмотреть на эти информационные ресурсы.
> А яку ідеологію сповідувати міг двадцятиоднорічний Замятін?Да, он вышел из партии, как поумнел. Хотелось бы надеяться, что те двадцатиоднолетние последователи вашей идеологии прозреют, как Замятин, только бы поменьше бед натворили. Человеки не хотят учиться на своих же ошибках.
> Я радію, коли руйнують пам’ятники Леніну, але засмучений тим, що це відбувається у ленінський спосіб.
Вы опечалены, что ленинскими методами? А судя по вашей статье этого никак не скажешь: «Молодые люди не овладели настоящим историческим опытом. Они не осознали, что, исполняя заветы Ильича, нужно двигаться ленинским курсом, или точнее, по ленинскому пути. Если бы они изучили, как следует «творческое наследие» вождя и учителя, то прихватили бы с собой вместо тяжелой кувалды обычную веревку. И сразу бы отпала необходимость реставрации памятника…». Я там же привел пример где молодые люди уже изучили «творческое наследие» и браво осквернили могилу под нацистские лозунги и песенки. Где-то тут у вас должна просыпаться совесть, ежели она окончательно не выжжена напалмом национализма. У тех ребят в руках молотки, у вас –перо и доступ к умам - последствия ваших действий могут быть гораздо хуже.
>Куліняк. на мій погляд, виконує замовлення Я все ссылки дал, журнал Министерства обороны - это же не на заборе написано? И уж не газета города Константиновка. Кулиняк еще известен как историк и составитель родословной Ющенко В.А., директор всеукраинского благотворительного фонда им. Петра Калнышевского, диссидент - был репрессированный в 1964г «за створення підпільної націоналістичної молодіжної організації «Вісники свободи України». Некоторые статьи: статья 2004г Ми і незалежність ,
Покрова – свято українського лицарства, А судді хто?, немного из биографии , и еще немного истории Ватажки казацької вольниці, еще пишет вот такие стихи Уточните, чей, по-вашему мнению, заказ выполняет автор? Понимаете, он не аноним и не фантом в отличии от вас. А вот вы нашли, чем гордиться, анонимки штамповать в газету, причем такие низкопробные. Знаете, к анониму в интернете есть заранее сложенное отношение, как к лжецу и провокатору, так что абсолютно не чем тут кичиться.
>звідки узявся козацький прапор – це був червоний більшовицький прапор, і як наслідок пияцтво і грабунок. А якби і козацький?
Вам бы это с Кулиняком обсудить, увы, я - не он. Его статью я привел для примера, один из вас занимается мифотворчеством, другой пытается крайне сложные и неоднозначные процессы заменить простой черно-белой схемой. И тут уж действительно хочется выкинуть газету в мусор и вымыть руки с мылом.

Ответ на от rezon

Ви справді не все розумієте, тому постійно помиляєтесь з висновками. Розумію, що іронія статті про пам’ятник вам недоступна. А щодо провокацій – маєте рацію. Я в кожній статті провокую і лівих і правих, тому що вбачаю небезпеку для моєї України, а, отже, і для моєї родини і зліва і справа. А також із середини, від п’ятої колони. Тому не зараховуйте мене до будь-якої ідеології. Я лише один раз напряму визначив синтезуючу ідеологію, яку сповідую - національну демократію. Про це моя стаття: «Роздуми про ідеологічні вподобання» («Провинция» № 26 від 01.07.2009 р.). Я би був вам вельми вдячний, якби ви по суті спростували хоча б один аргумент, наведений в тій статті.
А «Провинцию» справді небезпечно читати і не тільки вам. І не з гігієнічних міркувань. Якби у місцевих владців, що вийшли комуністичної колиски, не були руки закороткі, вони і місце, де розташована редакція, зрівняли би бульдозером.

Ответ на от Yaroslav

> Я Розумію, що іронія статті про пам’ятник вам недоступна. Да, я думал об этом, не сразу. Первой моей реакцией было написать вам что-то очень плохое, ваша провокация удалась. Но тогда же у меня сложилось впечатление, что вы не совсем в курсе событий. Скорей всего так и было. Вы узнали об этом из прессы, а я читал и читаю людей, которые это сделали. Это огромная разница, и я не мог понять как «думающий», а вы постоянно именно так себя позиционируете, человек мог написать такое. Я хотел вам дать свой источник информации и поделиться своими размышлениями. Я всегда стараюсь читать непосредственно участников событий, только так можно понять, кто и как творит историю, а это уже история. Размышляя о ваших аналогиях и пытаясь понять, что же вы все-таки хотели сказать, а ведь некоторые сразу поняли, их комментарии появились раньше моего: «Молодець Ярослав!», «Своєчасно і влучно !» (им доступна ваша ирония?) и т.д. , я хотел понять что за люди меня окружают, при этом ясно что форум разделиться. И он разделился, так же как делиться сейчас страна, и вы «думающий» человек не могли этого не понимать, публикуя такое. Вот такая аналогия. Но я не собираюсь на этом закончить, не в моих планах было хохлосрач устраивать на форуме. Я ищу «порозуміння» с оппонентами, в том числе и с вами, и хочу, чтобы история (раз уж вы беретесь за нее), освещалась вами непредвзято. Непредвзятости, к сожалению, у вас нет. Вам бы тогда, в той статье о памятнике написать свою позицию, как вы это сейчас сделали: "Я радію, коли руйнують пам’ятники Леніну, але засмучений тим, що це відбувається у ленінський спосіб". Вы должны понимать, что эти памятники только начало, а вот продолжение этого - мало радости доставляет.
Free Image Hosting at www.onlinedisk.ru
Free Image Hosting at www.onlinedisk.ru
Free Image Hosting at www.onlinedisk.ru

Ответ на от rezon

Странный ты, какой то.Там сернул, побежал под другой пост насрал. Ты че дужэ умный? Я тута наблюдал так . выходит ты самый борзый. Всех учить пытаешся. Небось большевик? Тожа пейсы отращиваеш? Будь скромней, малыш. Ведь по тем временам большевики это комунисты. И во всеи четверке на их знамени только один иноверец попался.

Ответ на от 1monter

В четверке на знамени коммуноидов Карл Маркс и Фридрих Энгельс - стопоцентные евреи, Ульянов-Ленин - помесь удмурта и еврейки, Джугашвили-Сосело-Коба-Сталин - помесь грузин и евреев...Ты об этом хотел сказать? Ну так историю знать нужно,а не шариться по интернету,паренек...

Ответ на от 1monter

Монтер,шел бы ты на конюшню,где тебе самое место,судя по грамотности и способу общения...И рот свой поганый я бы посоветовал прикрыть,потому как разговор из виртуального вполне может превратиться в реальный,животное....

Ответ на от santa-1979

Раз уж ты лезеш в чужие раз борки, то ответь за базар. Антисемитам, как и нацистам, тут не место. А то прийдется с тебя маску снять. И не кричи - не дома, и дома ... - не кричи. На конюшне тожа нада работать комуто. Но лошади всежже чище, чем некоторые.

Ответ на от santa-1979

Полную аналогию Вашим высказываниям я слышал раньше от одного из сегодняшних именников. Появилась мысль,- не тот ли это человек? Если ошибся - пардон! Если не ошибся, то ни в этом году ни в последующих поздравлять не буду, потому как лекарства от подлости ещё не придумали. 

Ответ на от santa-1979

Я радий, що мене оточують «мислячі» люди. У нас в класі був лише єдиний єврей. Він багато читав і вражав інших беззаперечною логікою, коли доводив правильність своєї думки. Під час суперечок ніхто не міг спростувати його аргументів чи погляду на будь-що. Крім одного. Цей хлопець, не скажу, що дебіл, але близько до того – малорозвинутий і недалекий, проказував єдине слово: «жид». І це був вагомий і вбивчий «аргумент». Його опонент замовкав, очі ставали вологими. Усі ніяковіли і почувались якось незручно, а суперечка одразу припинялась.

Ответ на от santa-1979

Санта для чого ти це робиш? Віднайди відповідні російські сайти і там …. Знав я якось жіночку з аналогічними або схожими думками.Єдине що нас об’єднувало віра в В. Ющенка в його слова -_бандити повинні сидіти в тюрмах – роз’єднувало різний погляд на ворогів Ук. Держави. Зв'язок між нами обірвався . Та адресок пам’ятаю.

Ответ на от santa-1979

Может осетин, в крайнем случае - мингрел. А как бы он попал в духовное училище? И после смерти ВИЛ, он начал истреблять всех евреев. Так что он ваш единомышленик. Это для ОСОБО одаренных.

за тщательно проделанную работу. Хотелось бы только уточнить, где всё же

Брехня, а де правда про перше більшовицьке «повстання»

Ничего удивительного в "Броненосце Потемкине" нет - Сергей (Сруль) Эйзенштейн был типичным для своего времени евреем,извращающим окружающую действительность.И работал на таких же извращенцев,как и сам,прячущих даже собственное имя - Ульянов(по матери Бланк) и Троцкий(Бронштейн). С тех пор,к сожалению,ничего не изменилось - евреи навсегда усвоили,что,чем страшнее ложь,тем быстрее в нее верят...Вам,Ярослав,не стыдно за свой народ? Или вы от него,все-таки,отречетесь?

Вот интересно,в "Провинции" за эту хрень ему деньги платят?

какойто болезненный бред...убейте себя!!!!!! вот такие ветки и придают провинции тот неподрожаемый колорит, после которого я на месяц забываю об этом портале...гамно ветка!!!!!!!!