Переклад, переспів чи бурлеск?

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
Ідуть дівчата в поле жати
Та, знай, співають ідучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уночі.

Тарас Шевченко.
Причинна. 1837р.

Я помітив, що більшість людей, прочитавши епіграф моєї статті «Однажды на трамвае он ехал на вокзал…» («Провинция» № 29 від 22.07.2009 р.) на цьому зупиняється і вважає, що може висловлювати власну думку щодо усього іншого. Це смішно. Адже йдеться зовсім про інше. Особливо, коли сперечаються на сайті щодо такого «неподобства», як переклад з російської мови на українську. Невігласів – носіїв будь-якої мови завжди вистачало. Московський німець обурювався лермонтовським перекладом Гете: «Что это такое: Горные вершины спят во тьме ночной. Надо не так». – «А как?» - «Надо: Auf allen Gipfeln weht Ruh - вот как правильно».

Якби не перекладачі, ми б ніколи не мали змоги познайомитись з величезними здобутками світового письменства. Але переклад  з будь-якої мови повинен звучати природно, щоб він не різав вухо, щоб твір чужинський сприймався і серцем і розумом, як оригінальний виплід української літератури.

Останні коментарі на сайті стосувалися поета, власника і директора приватного дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 1961 року народження. Ще молодою людиною він написав переспів з російської - вірш «Отакий роззява» за С. Маршаком. Переспів – це переклад віршів без суворого дотримування тексту оригіналу. Вірш С.Маршака знають усі, а от «роззява» І.Малковича не так відомий.

А почалась невдячна справа перекладу з дитинства:

Якось, будучи дитиной,
Ваня з полки книжку скинув:
«Вот такой рассеяный
С улицы Бассейной»
Мама кличе: - Слухай, сину,
Котру вже сидиш годину,
Досить голову ламати,
Йшов би, Ваня, погуляти!
А синок сидить, черкає,
Знехотя відповідає:
- На оці москальскі жарти
Гайнувати час не варто:
В мене інша є робота,
За малих дітей турбота:
Книжку, що читали з татом,
Рідним словом викладати!
Мамо - татові: - Ти бач,
В нас завівся викладач!
Тато все почав з кінця
Та i витяг ремінця.
Ох, i дав же Ваня ходу
По дворах та огородах,
Верещить він на ходу:
- Все одно перекладу!
А коли дорослим стану,
Всіх перекладом дістану!
Зовсім вірш складу не так -
Отакий вам всім Маршак!


І не переклав, а переспівав. Надаю лише другу половину вірша, опублікованого вперше в «Голосі України» №28 від 11.02.1995 р.:

Ось біжить він до кав’ярні, щоб квитки купити гарні,
Далі гляньте на роззяву, мчить купляти в касу каву.
Вибіг він аж на перон, там стояв один вагон.
Пан роззява в нього вліз, сім валіз туди заніс,
Примостився під вікном, тай заснув солодким сном.
З ранку - гульк! «Егей!» - гукає – «Що за станція», - питає,
Чемний голос відповів: «То є славне місто Львів».
Ще поспав, аж сходить сонце, знов поглянув у віконце,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
«Що за місто це, Боляхів, Коломия чи Батяхів?»
Чемний голос відповів: «То є славне місто Львів».
Ще собі поспав з годинку, знов поглянув на зупинку,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
«Що за станція цікава, Київ, Зміїв чи Полтава?»
Чемний голос відповів: «То є славне місто Львів».
Тут він крикнув: «Що за жарти? Жартувати так не варто.
Вчора я у Львові сів, а приїхав знову в Львів?..»
Отакий роззява, ліві двері справа.

Отже, про переклади і переспіви. Доречно згадати першого перекладача Святого Письма, поета, фольклориста, етнографа, великого українця, друга Тараса Шевченка - Пантелеймона Куліша, якому 7 серпня цього року виповнилось би 190 років.

Він переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Байрона, з російської Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова. Цікава його поетична збірка «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів». Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шіллера, Гайне.

Окрасою моєї бібліотеки є два ошатні видання. Це «Декамерон» Джованні Боккаччо у перекладі з італійської на українську мову, і роман «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігель де Сервантеса Сааведри, в перекладі з іспанської. Ці вершини світового письменства переклав українською мовою Микола Лукаш. Дон Кіхота частково переклав і Анатоль Перепадя. Читаючи ці книжки, поринаєш у інший світ, залишаючись в Україні.

Указом Президента №594/2009 від 7.08.2009 р. постановлено вшанувати видатного діяча української культури, перекладача і лексикографа Миколу Олексійовича Лукаша з нагоди відзначення у грудні 2009 року 90-річчя від дня його народження.

Миколі Лукашеві судилося втілити у своїх перекладах з 18 мов не лише незбориме прагнення народу бути рівноправним у діалозі культур, а й зробити українську присутність невід’ємним складником сучасної цивілізації.

Микола Олексійович Лукаш не тільки великий перекладач, а й письменник. Він колись не втримався і написав декілька пародій: як «переводять» з української мови на «перекладацьку». Ось як виглядав би початок «Причинної» Тараса Шевченка, славний «Реве та стогне Дніпр широкий» (див. епіграф) з «підрядника на перекладацький жаргон перевіршований»:

Шумить Дніпро в своєму гніві,
Лютує дикий вітровій;
Схиляє долу верб вершки він
І хвилі здиблює мерщій.
Диск місяця блідий й похмурий
Ховавсь в захмар’ї неспроста,
Мов катер, що при шквалі й бурі
Його негода б’є крута.
Все наокіл у безгомінні,
Не кукурікне півень враз,
Лиш сич десь вив у цій хвилині
Та скрип дверей вчувавсь всякчас.
Йшли на збиральню смаглі юнки
І пісеньки вели свої
Про зайд лихих, розбій й грабунки
Та про супроти них бої.


Кумедно, чи не так? Але талановито! І має право на існування, бо збагачує нашу мову і культуру.

М.Гумільов казав: для того, щоб пізнати поета, треба прочитати його вірші в перекладі на всі мови. Порівняння оригіналу поезії з її перекладом на інші мови – по-перше, це дуже цікаво, а по-друге, дозволяє по-новому побачити сам оригінал.

Переклад зі споріднених мов має свої особливості, а надто, коли йдеться про переклад з російської на українську. Багато хто не сприймає знайомі і улюблені російські вірші українською мовою. Однак відомо, що переклад іномовної поезії рідною мовою збагачує душу нації, сприяє розвитку національної мови, а також слугує істинному зближенню народів на ментальному і духовному рівні.

Однофамілець безсмертного Тараса, нині сущий український поет Михайло Шевченко використовує такий спосіб перекладу, при якому перекладач ніби проектує свою картину світу, своє світосприйняття на авторський оригінальний текст. Тут можна казати про принцип перекладацької школи М.Старицького: створювати в перекладах образи, що належать до культури носіїв мови перекладу. Такий переклад часто визначається як переспів, парафраз, бурлеск. М.В.Шевченко українізує текст В.Висоцького, наближуючи його до читача-українця.

Ось, наприклад, усім відома пісня Висоцького «В далекой жаркой Африке». Михайло Шевченко наповнює свій переклад-переспів українськими деталями, близькими поняттями, і навіть вводить новий мотив, якого немає в авторському тексті («Я була б нікчемниця, якби була расистка!»).

Про Жирафу

У далекій Африці,
на хуторі тамтешнім,
раптом репет трапився
і вигуки бентежні.
Рохнув телепень-сікач:
«А що це тут за галас?»
Тут таке: Жирафа, бач,
у цапа закохалась.
Громада тут зчинила ґвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!
- Ну то й що, що тхне мій цап,
що роги понад писком!
Я була б нікчемниця,
якби була расистка! -
І Жирафа додала:
- Сваритиметесь злісно -
ми з коханим із села
поїдемо до міста.
Громада тут зчинила ґвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!
Батькові цапиному
нащо така невістка?
Спить з двома пір’їнами,
щодня жадає їсти.
В господарстві все – тяп-ляп,
і зовні – тільки шия…
І пішли Жирафа й цап
в корівню жить абияк.
Громада тут зчинила ґвалт,
і півень лиш на інший кшталт
горлав десь гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш!
А далека Африка
нове вже має лихо.
Цап реве й Жирафиха,
чи вже, либонь, цапиха.
Думка хутірська така,
що вже немає часу:
збігла з бугаєм дочка…
і з ним пішла на м’ясо.
…Жирафа винна. Втім, ось суть:
з того варити треба суп,
хто крякав гаміру проміж:
- Жирафа більша, їй видніш.


ЯРОСЛАВ, Yaroslav70@meta.ua