«Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя»

О, слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинутий на сміх!
Пісенний грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
Святослав Караванський

Тарасові слова, винесені в заголовок, досі актуальні. За деякими даними людська істота запрограмована так, що може осягнути справжню мудрість набагато пізніше закінчення освіти. Хоча завжди хочеться якомога раніше. Тому вчитись корисно постійно. Зрілий вік приносить глибину розуміння того, що відбувалося протягом життя і, не властиву молодості, ясність душі. Василь Кушерець, професор, доктор філософських наук, писав: «У молоді роки ми пишемо текст життя, а в кінці даємо його коментар, осмислюємо його; якщо в молоді роки росте крона дерева життя, то в старості на ньому зріють плоди». Отже в школі і виші ми лише пишемо текст життя, без коментарів.
 

Українська мова


Неодноразово співпрацюючи з газетою «Провинция» я висловлював таке побажання: «Буду Вам вельми вдячний, якщо мої деякі порушення існуючого правопису не будуть виправлятись». І ця домовленість виконується, хоча редакція має кваліфікованого коректора. Звичайно, кожна людина помиляється і я не виняток.

Один із коментаторів на сайті, безапеляційно заявив, про мою статтю, що це «витвір безграмотності». Він мабуть раніше вчителював, бо тільки викладач української мови може пам’ятати правила орфографії, при цьому зауваження писати з неприпустимими помилками.

Я навів у своє виправдання, що таку «безграмотну» орфографію застосовують багато відомих письменників і поетів. Тоді він, втомлений суперечкою, в розпачу зазначив: «Якого біса ми мордуємо дітей дев’ять-одинадцять років мовою? Вивчили літери і досить. Хай пишуть як їм подобається. Це ж не смертельно».

А може й справді, чи потрібні феодалам — навіть у добу Інтернету — освічені холопи? Чи достатньо знання абетки і цифр — аби прочитати передвиборний плакат і набрати телефон «гарячої лінії», поскаржитися хазяїну на знахабнілого крадія від влади? А щоб вивчити пісню про вождя, навіть у нотній грамоті розбиратися не потрібно. Просто підспівуй — і все.

Що стосується знання української мови, то я ніколи цим не хизувався, а навпаки зазначав: «Відомо, що іноземну мову можна вивчити за місяць, а рідну потрібно вивчати усе життя». Великий знавець української мови С.Караванський радив: «У висліді, як казали галичани, а тепер уже й негаличани, питомої української мови не знають ні академіки, ні доктори наук, ні професори українознавства, ні письменники, не кажучи вже про нашого брата – перодряпа. Тому, виходячи з мудрости, що вчитися ніколи не пізно, нумо вчитися!» Він має рацію - зростає покоління, яке не вміє просто грамотно писати. Ні по-українськи, ні по-російськи. Ніяк.

Отже, знавці української мови, відповідайте, як правильно написати: хропеш чи хропиш, ростеш чи ростиш, волочиш чи волочеш, застелиш чи застелеш, стелеться чи стелиться? Чому пишеться машинобудівний, але машинно-тракторний? всесвітньовідомий, але всесвітньо-історичне? трудодень, але людино-день? І чому в орфографічних словниках наявні і Запорозька Січ і Запорізька Січ — і як написати правильно? І чим відрізняється слово запоріжець від запорожець? Завжди є спокуса давати прості відповіді на складні запитання, але вони часто неправильні... Бо не все так однозначно, як здається.
 

Математика


Відповідаючи своїм читачам, особливо тим, хто сперечається, не володіючи достатніми знаннями, я колись запропонував тест з математики російською мовою, в якому потрібно було дати відповідь «так» чи «ні», і можливо довести істинність відповіді: «Вариационная задача с подынтегральной функцией имеет смысл уже тогда, когда требуется только кусочная непрерывность первой производной. Остаётся ответить, удовлетворяет ли такая функция уравнению Эйлера-Лагранжа?» І надав власну відповідь: «Я думаю, что да, удовлетворяет, а вы как думаете?» («Провинция» № 48 від 28.11.2007 р.).

Один невіглас сприйняв моє запитання, як набір слів, або абракадабру, бо більшість людей, читаючи текст, забувають про початок речення, дійшовши до кінця. Утім ця задача наявна в «Справочнике по математике для инженеров» (Совместное издание «Тойбнер» - Лейпциг и «Наука» - Москва). Він тому це не зрозумів, бо не можна перестрибнути сходинку - не можна розібратися у вищій математиці, не освоївши спочатку основ елементарної. Примітивна шкільна математика не дає навіть приблизного уявлення про функціональний аналіз, теорію ймовірностей або теорію функцій комплексної змінної. За логікою учнівської математики, якщо одна жінка народжує дитинча за дев’ять місяців, то дев’ять жінок народять його за один. Згідно з «Офіційним звітом про результати зовнішнього оцінювання знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів України 2009 року», 70% випускників українських шкіл не знають навіть теореми Піфагора.

Вчителі


Взагалі сутність навчального процесу в школі, на мій погляд, не повинна зводитися до «перевірки завченого», він має зосереджуватися на розвитку творчих здібностей, навичок критичного мислення, опануванні  справжньої грамотності. Як і радянська система освіти, українська теж спирається на помилкове твердження, ніби інтелект розвивається заучуванням напам’ять підручників і конспектів.

Вища освіта має схожу картину. Але така система освіти становить набагато серйознішу небезпеку — вона нівелює творчі здібності особистості й придушує бажання виявляти ініціативу, що повністю вбиває новаторський потенціал суспільства. Після п’яти років «холостого» перебування у виші у світ випускають дипломованих псевдоінженерів, чимало яких підуть торгувати на ринки, і лише дехто, маючи родинні зв’язки в інституті, можуть захистити липову дисертацію й навчати згодом собі подібних.

Може причина справді у вчителях? Рене Декарт (1596-1650) не міг поруч із собою терпіти невігластва. Його лакей, завдяки заняттям з господарем, став професором математики. Такого вчителя можна назвати Вчителем.

А, на мій погляд, потрібно гнучко реагувати на зміни у світі і в освітній реальності. Насамперед, слід погодитися з правом дитини на свій, унікальний і неповторний, шлях у житті, вільний розвиток свого особистого, суб’єктивного і нестандартного, знання. Звичайно, більшу частку виховання має взяти на себе родина, бо існування спеціально вимуштруваного, лояльного і запопадливого вчителя призводить до того, що ми і маємо.

Погоджуюсь з багатьма авторами і можу зі стовідсотковою гарантією запевнити, що, наприклад, анічогісінько не зміниться у мовній палітрі наших шкіл після того, як у постанові Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 р. №1033 «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад» пункт 46 доповнили новим абзацом такого змісту: «У робочий час у державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі постійно застосовувати українську мову, а в державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі з навчанням мовою національної меншини поряд з українською мовою — також мову, якою здійснюється навчально-виховний процес у цьому закладі».

Учителі в масі своїй, як завжди, проігнорують чергову «вказівку» зверху, яка нічого, крім роздратування та німого спротиву, викликати не може. Директори шкіл зімітують роботу «на виконання». Чиновники ж відрапортують про «вжиті заходи» та про «досягнутий прогрес» у справі українізації школи.

Чому? Давайте подивимось правді у вічі. І хоча некоректно порівнювати Україну з розвиненими країнами, все ж таки наведу кілька фактів.

Президент США заробляє 400 тис. дол. на рік — у шість разів більше, ніж американський вчитель.

Президент Литви отримує 3500 євро на місяць, що у 3,5 разу більше, ніж литовський викладач.

Президент України отримує близько 36 тис. грн. на місяць — у 30 разів більше, ніж зарплата українського вчителя.
 

Післямова


На мій погляд школа повинна формувати українського інтелігента.. Для цього недостатньо лише набору нехай навіть академічних знань. Український інтелігент – це ще й широкий світогляд і, звичайно ж, висока мораль. Непогано було б навчити розумітись ще на багатьох речах, яким наша традиційна система освіти не надає значення.

Згадаємо знамените архімедове: «Дайте мені точку опори і я переверну весь світ». Він принципово помилявся. Архімеду для цього дійства потрібна була ще одна точка, на яку він мав опертися сам.

Коли ми запевняємо своїх дітей, що освіта це головне, на що можна обпертися у майбутньому житті, забуваємо, як і Архімед, що потрібна ще одна опора – моральність.

Мораль українців, окрім іншого, спотворена рабським минулим, багато співвітчизників вже не пам’ятають смаку таких понять, як свобода, почуття власної гідності, повага до себе, вміння мислити.

Наведу слова чудової української письменниці Галини Погутяк:

«Телебачення й усі інші перфоменси доби постмодернізму атрофують саму потребу мислення. Але доба самознищення людини як мислячої істоти почалася значно раніше, відколи мораль вилущили з філософії, як зерно з горіха. Незважаючи на заклик Монтеня ще в XVI столітті: «Навчімося ж правильно мислити — ось перша умова всілякої моралі». Мислити — це морально, ось у чому річ. Не мислити — аморально, бо відсутність думки породжує страхітливі вчинки. Хтось має нас цього навчити — робити все з увімкненою свідомістю. Батьки? Вони віддали дітей на поталу телевізору. Школа? Вона напихає голову інформацією, якої стає дедалі більше. Критичний розум — це релікт у штучних джунглях...»

Так граніт якої науки гризуть у межах незалежної України наші діти? І яку науку здобуло старше покоління? Як ілюстрацію зазначу, що один і той же університет закінчили і Дмитро Табачник і В’ячеслав Чорновіл.
Вражаюче різний результат.

ЯРОСЛАВ Yaroslav70 [at] meta.ua

Оце слухав по радіо виступ нашого президента в аграрному університеті в Білій Церкві. Так він бідкався за українську мову та культуру, так бідкався. Повчав викладачів і студентів, що без мови немає нації, що то є населення. І говорив він все це суржиком сільської бабці, що має три класи освіти.

Зверхність та пиха однаково погані й з боку президента, і з боку пересічного дописувача в газету - вахівця з ЖКГ, з конституційного права, педагогіки, мовознавства, історії, копіпастінгу тощо.

Не можу втямити два дописувача та три гетьмана. Думалось такі питання слід вирішувати в робочому порядку. І не дивно тепер чому не спромоглися сумісно біля Д.К. Октябрь запалити свічку пам’яті. А жаль.

Як що розуму нема - лопатою не вкинеш. Учбові заклади мають навчати як слід користуватись тим, що вже є від народження, а додати розуму вони навряд чи зможуть. Людина, маюча розум, навчається все своє життя.