Роздуми про ідеологічні вподобання

«Если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузьмича, да взять сколько-нибудь развязности, какая у Балтазара Балтазарыча, да, пожалуй, прибавить к этому еще дородности Ивана Павловича - я бы тогда тотчас же решилась. А теперь, поди подумай!»
Н.В.Гоголь. Женитьба.

Духовною основою політики завжди виступала ідеологія. Кожна соціальна група, верства населення мають свої ідеологічні уявлення. Ідеологія – це внутрішньо логічна, узгоджена система філософських, політичних, правових, етичних, естетичних поглядів. В ідеології доводиться робити оцінку з точки зору добра і зла.

Сучасна європейська політологія виділяє п’ять основних типів ідеології: комунізм (марксизм), соціальна демократія, лібералізм, консерватизм і фашизм. З них дві крайні – комунізм і фашизм — визнані на абсолютизації певних теорій, як «єдино правильних», і заперечення усіх інших, як реакційних, шкідливих. Для обох крайніх ідеологій (як фашизму, так і комунізму) характерне прагнення оголосити відповідну ідеологічну систему науковою, а усі інші системи цінностей «ненауковими». Результати впровадження і комунізму і фашизму відомі, бо їх концепції призводять до ідеологічної боротьби «на знищення» і до революційного радикалізму та екстремізму. Філософ, посол УНР в 1919 році В’ячеслав Липинський (1882—1931) чи не першим з європейських політологів помітив ідейну спорідненість фашизму і комунізму.

Три інші класичні ідеології – консерватизм, лібералізм і соціальна демократія — відомі під назвою «центристських» або «демократичних». Вони не антагоністичні, хоча різняться засадничо, між ними не можна провести чіткої межі.

Зараз люди, наче гоголівська Агафія Тихонівна (див. епіграф), ніяк не можуть визначитись. На мій суб’єктивний погляд, найкращою є ідеологія української національної демократії. Вона не прагне вивищення української нації над іншими. Вона має на меті утвердження українством своїх прав, рівних з іншими державними націями, через розбудову власної держави. Ця ідеологія близька до тієї, яку сповідував Вячеслав Чорновіл.

Національна демократія - це синтезуюча ідеологія, яка поєднує вартості консерватизму, лібералізму, соціальної демократії й ставить собі за мету реалізацію цих вартостей у національній демократичній державі європейського типу. Українська нація повинна перерости обмеження свого буття етнокультурними рамками, характерними для недержавної нації, й стати політичною нацією, українським народом, який об’єднує в собі громадян України, незалежно від їхнього походження, на засадах патріотизму, відчуття причетності до своєї держави, відповідальності за її долю.

А правова система в Україні має будуватися на засадах:

- верховенства права на основі, притаманних людині, природних прав і свобод, даних Богом;

- рівності усіх громадян перед Законом;

- законності усіх дій органів державної влади та місцевого самоврядування;

- справедливості в усіх сферах суспільного життя та взаємостосунках громадянина з громадянином чи громадянина з державою;

- надання громадянам усіх можливостей реалізовувати свої права і свободи до тієї межі, що не заперечує прав і свобод інших громадян.

Суспільно-політичні та економічні процеси в державі мають спиратися на загальновизнані норми національної і загальносвітової етики та моралі.

Лише належний рівень освіти й виховання створює реальну перспективу формування української нації, як спільноти високоосвічених, внутрішньо вільних, патріотично налаштованих громадян.

Справді дружніх взаємин між корінною українською нацією та національними меншинами можна досягнути тільки на ґрунті взаємної поваги до культури, мови, історії, традицій кожного народу, усвідомленні того, що єдиною державною мовою в Україні є українська мова.

Вирішальною для реалізації гарантій національної безпеки України повинна стати її інтеграція в європейські політичні та економічні структури, а також трансатлантичні системи колективної безпеки.

Це можливо лише за умови, коли в Україні буде українська патріотична влада, здатна відстоювати національні інтереси держави, створювати умови для гідного життя своїх співвітчизників.

Українська національна ідея – це, насамперед, повернення українському народу історичної пам’яті, це наша колосальна літературна спадщина, мистецьке надбання. Це пам’ять про українців, замордованих, знищених радянською владою у катівнях НКВД. Це пам’ять про ГУЛАГ, Биківню і Соловки.

Українська національна ідея – це захист, дбайливе піклування, збереження та передання майбутнім поколінням рідної мови як генетичного коду нації. Це відродження національної культури й народних традицій.

Звичайно «п’ята колона» в Україні – комуністи, вітренківці, регіонали заперечуватимуть українську національну ідею. Вони звинувачуватимуть її, що вона не консолідує, не об’єднує, а поглиблює розкол суспільства. А яке, власне, суспільство, дозвольте поцікавитися, це розколює? Яких українців роз’єднує?

Національна ідея має бути виразником прагнень патріотичної громади, національно-свідомих українців. І тільки вони є носіями цієї ідеї. А об’єднання з «п’ятою колоною» зайве і навіть шкідливе для України. Бо не поєднується добро і зло, святе і грішне. Носіями національної ідеї можуть бути лише ті, хто з Україною в серці, а не російським триколором, двоглавим орлом чи серпом і молотом. І це не розкол між Заходом і Сходом. Це конфлікт між минулим і майбутнім, європейським та комуно-совковим, національним та антиукраїнським.

Інша сторона - радикали будь-якого штибу намагаються довести свою національну або релігійну перевагу. По-перше, примітивна сама постановка питання. Безглуздо вважати, що якщо вдасться вигнати (знищити, повісити, закопати і т.д.) зі своєї території людей іншої національності (євреїв, кацапів, хохлів, кавказців і т.п.) або релігії (іудеїв, мусульман, греко-католиків, православних московського патріархату і т.п.), то стане жити легше і всі будуть щасливими. Такого не було і не буде ніколи. Для того, щоб поліпшити своє життя, треба самим хоч щось робити корисного, а не звинувачувати в усіх своїх нещастях ворогів, і надуманих і справжніх.

Важливою складовою національної ідеології є принцип приватної ініціативи, який пов’язаний із не менш важливим поняттям соціальної відповідальності. Тобто, багаті люди повинні зрозуміти, що СТІЛЬКИ грошей людині непотрібно, а соціальний стан небагатого населення необхідно підвищувати. Інакше крах. Для усіх, і бідних і багатих. В Україні ми зараз можемо казати про два десятиліття повної соціальної безвідповідальності та абсолютного цинізму влади і великого бізнесу. З іншого боку, соціальна підтримка малозабезпечених не повинна підмінятися тотальною підтримкою усіх.

Я усвідомлюю, що якість людини і якість соціального середовища формуються у тісній взаємодії. Досконала людина не падає з неба, а виховується на землі у культурному просторі, з усіма його обмеженими і безмежними можливостями. І саме ця людина обиратиме політичну форму правління, політичний режим і ідеологію, що сприятимуть справедливому розвитку нашого суспільства.

Єдиний спосіб добитися справедливості - це створення громадянського суспільства. Тільки реальний, щирий рух знизу переламає ситуацію. Нинішній цивілізаційний виклик часу всьому людству полягає в тому, щоб замінити владу грошей владою моральності. Моральний закон, про який говорив Еммануїл Кант, є в кожній людині, і наше завдання — ввести його в саму суть функціонування суспільства. Іншого шляху немає.

Настав час визначатись, адже, ніхто без нас нічого доброго для нас не зробить.

ЯРОСЛАВ
Yaroslav38 [at] meta.ua

>Я лише один раз напряму визначив синтезуючу ідеологію, яку сповідую - національну демократію. Про це моя стаття: «Роздуми про ідеологічні вподобання» Я би був вам вельми вдячний, якби ви по суті спростували хоча б один аргумент, наведений в тій статті.
Для начала скажу, что тут даже не вооруженным взглядом видно, что автор уравнивает коммунизм с фашизмом. Это основная задача статьи, все остальное это бла, бла, бла... Чуть позже мы глаз вооружим и увидем, что так оно и есть. Ярослав, вот вы тут взяли и упомянули Липинского. Вам бы его процитировать. Когда я искал о Липинском в интернете, то нашел его очень интересный текст. Приведу его полностью, такого я никак не ожидал, текст 1925года, а написан как для нас с вами.
___________________________________________________________
В'ячеслав Липинський

Націоналізм, патріотизм і шовінізм

(з листа до Б.Шемета)

Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.

Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?

Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи польонофіл (оцій, як Ви його звете: Малорос і Русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи польонофілом – іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і польонофілів.

Шовініст робить все навпаки: він завжди во ім’я націоналізму порозуміється з чужинцем проти свого земляка. Приклад: галицькі москвофіли, які їздять до Варшави просити помочі проти місцевих галицьких ’’поляків’’. Ткого роду націоналізм унеможливлює існування Української Держави, бо налякані союзом ’’українців’’ з чужинцями місцеві москвофіли і польонофіли завжди покличуть з далеко більшим успіхом чужинців проти ’’українців’’ і знищать державну незалежність України.

Далі, шовінізм український різниться від шовінізму польського і єврейського, які він наслідує, тим. що він не має таких глибоких культурних і економічних коренів, що дали би йому змогу стати сильним віросповідним і економічним рухом, як останні. Культурні коріння України в народі українським не глибші від коренів Руси, і коли почати грати на почуттях, на емоціях, на ’’національній вірі’’, то на Україні переможе завжди ’’Союзъ Русскаго Народа’’, а не ’’Союз Українського Народу’’. Шовінізм український, який є націоналізмом на моду лавочників (єврейське гасло ’’свій до свого’’) і на моду живучих від вівтарів ’’національної ідеї інтелігентів’’, доведе політичну ідею України до загибелі, бо ані дійсні бакалейщики, ані до чогось здатні інтелігенти на Україні шовінізмом українським не захопляться. У нас він завжди буде представлений типами Донцових і тому подібних озлоблених і егоцентричних осіб, закоханих у собі людей, які своєю безсилою злобою все творче, життєздатне на Україні від України відганятимуть.

Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, ’’щоб бути українцем’’, а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони ’’не українці’’. Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державнотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості. Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про ’’неньку Україну’’, про ’’рідну мову’’, про ’’ми – українці!’’, про клятих ’’москалів і ляхів’’ і т.п. Борони Вас Боже від такого роду ’’націоналізму’’, який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України.

Лист В.Липинського до Богдана Шемета, писаний у Райхенау 12 грудня 1925 р. у відповідь на поставлене питання. Цитується за Малою енциклопедією етнодержавознавства, с. 745-746.

Я вражений вашою неперевершеною логікою. Ваш дуже вагомий і вбивчий «аргумент»: «все остальное это бла, бла, бла...» має увійти у в аннали філософічної думки нарівні з «Письмом к ученому соседу» А. П. Чехова. Там Василій Семи-Булатов із села «Блины-Съедены» послуговується саме такими аргументами. Схожий аргумент використовував також хабарник з партії регіонів: «Все ля-ля тополя…».
Ідейна спорідненість фашизму і комунізму не означає їх ідентичності, попри однаковий кривавий колір прапорів. Комуністи страшніші, бо знищували власний народ, а не чужий, як фашисти.
А щодо думки В.Липинського, я погоджуюсь з кожним його словом. Доказ - моя стаття: «Справжній націоналізм – сторожовий пес національних інтересів» («Провинция» № 20 від 20.05.2009 р.)
Не ображайтесь. Пишу з добрими намірами. І читайте «Провинцию». Це не боляче.

Ну я же сказал что позже напишу. :( Не все сразу, времени нет, часть сегодня написал, могу и продолжить... Да и если сразу столько писать, то я сомневаюсь что кто-то прочтет :) Извините за негодный прием бла бла бла... больше так не буду. Вместо этого буду писать "эту часть разберем позднее"...
Хорошо что с Липинским согласны, я тоже в этом с ним согласен. Приведите пожалуйста его текст где он "помітив ідейну спорідненість фашизму і комунізму", мне интересно ознакомится.