10 літ без Славка Чорновола

Он пулю дослал и сладко
Нажал спусковой крючок...
И брызнула пылью кладка,
Оранжевым кирпичом,
И ропот достиг Предела,
Но руки развел Господь:
«Бессмертно таланта дело,
Но смертна живая плоть...»
Григорий Дикштейн.

Сьогодні, 25 березня минає 10 років з дня загибелі Вячеслава Максимовича Чорновола. Друзі і однодумці так і звали його – Славко. Я вже згадував цю шляхетну людину в статтях: «Не маю часу, бо маю Україну...» («Провинция» №51 від 19.12.2007 р.) і «Втрачений шанс України» («Провинция» № 52 від 24.12.2008 р.).

Під час зустрічей зі своїм побратимом Б.Горинем він казав: «Богдане, ми ще с тобою о-го-го...» Він відчував в себе силу, і був сповнений енергією творення. Тому важко усвідомлювати, що вже ніколи його з нами не буде. Його поховали сонячного дня 29 березня 1999 року на центральній алеї Байкового кладовища. Десятки тисяч людей проводжали Славка в останню путь.

У непроникному мороці комуністичної системи він вийшов у довгу і нелегку путь, і дві зорі світили йому й зігрівали душу – Свобода і Україна. Вячеслав Чорновіл був найавторитетнішим політичним діячем нашої держави, Він був шанованим і у всьому світі. Він належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Разом із своїми побратимами Василем Симоненком, Василем Стусом, Аллою Горською, Іваном Світличним він зробив це покоління символом пробудження прагнення України до волі. І цього свого вибору Вячеслав Чорновіл не зрікся ніколи.

Газета «Донбасс» № 229 від 13.12.2000 р. повідомляла: «Депутаты А.Ермак и Г.Омельченко обратились к главному защитнику национальной безопасности и обороны Евгению Марчуку, чтобы тот предоставил видеокассеты с показаниями полковника милиции, который признается, что операция по уничтожению Вячеслава Черновола была проведена по указанию министра внутренних дел Кравченко Ю. Ф.

Марчук в начале октября 1999 года, как кандидат в президенты Украины, в помещении своего избирательного штаба лично показывал им на видеомагнитофоне видеокассету. На видео записаны показания человека в маске, который рассказывает, что он является полковником милиции, и входил в спецподразделение МВД Украины, которое по указанию министра внутренних дел Кравченко Ю. Ф. провело операцию по уничтожению председателя Народного Руха. Из уст этого офицера звучали такие подробности операции: «Когда Черновол подъезжал к «Борисполю», человек, сидевший в другой машине, следовавшей за автомобилем Черновола, получил условный сигнал по мобильному телефону, и машина отстала…»

Через місяць газета «Донбасс» №15 від 24.01.2001 р. уточнила: «По словам А.Ермака, координатором акции по уничтожению Черновола является руководитель аппарата МВД генерал-полковник Фере. Возглавил террористическую группу заместитель начальника отряда специального назначения «Сокол» Главного управления по борьбе с организованною преступностью МВД подполковник Ненаженко. Непосредственными исполнителями – около 20 представителей милиции, в свое время грубо нарушавших закон, вплоть до уголовных нарушений, которые были спасены от тюрьмы, и с того времени пребывали «на крючке» у руководства. Именно из их числа был водитель второй машины, следовавшей за автомобилем Черновола. Этот человек появился незадолго до аварии и после этого бесследно исчез».

Якщо хтось забув, я нагадаю, що президентом тоді був Л.Кучма, а прем’єр-міністром В.Пустовойтенко.

Два слова Святослава Караванського про Рух, ідею якого Вячеслав Максимович виплекав у сталінських таборах і карцерах: «Згадаймо історію Народного Руху України. До членства в Русі пролізла агентура і стала колотити воду. Ця агентура в особі «спец-групи рухівців» зробила своє діло: розколола Рух. На гачок «спец-групи» клюнули і «чесні» рухівці (якщо забути їхню співпрацю з червоним Кремлем). Вихваляли Кремль на всі лади, а тоді захотіли стати на чолі Руху. Стати не стали, а помогли спец-групі розколоти Рух і полегшили державним злочинцям знищити В.Чорновола. А що спец-група? Переметнулася до табору проімперців і посіла високі посади в уряді. А «чесні» рухівці? Як кажуть урки, «дев’ятий хвіст без солі доїдають».

Загибелі В.Чорновола за 5 років передувала схожа подія. Газета «Голос України» № 37 від 25.02.1994 р. повідомляла: «В січні 1994 року зник голова секретаріату Народного Руху Михайло Бойчишин. Слідчі органи не дуже завзято розшукували зниклого. За два дні до цієї події Бойчишин розмовляв телефоном з американським юристом українського походження про сенсаційні документи, які викривають українську мафію. Йшлося про справу 1991 року, про 2 мільярди рублів, що їх було «подаровано» Росії. Документи, копії яких, до речі, є в редакції, свідчать: ту справу не обминули своєю увагою і деякі повноважні особи. В.Гетьман (тоді голова агропромбанку «Україна», який згодом луснув) виділив фірмі «Батьківшина» 2 мільярди рублів. Та через російсько-американську фірму ДіП «Совгруп» перевела цю суму до Москви для конвертації у ВКВ, точніше, в долари США. На платіжному дорученні про переведення 2 мільярдів рублів до Москви значилось: «Вложение в программу єкономического развития РСФСР».

Бойчишина довго шукали. Тільки не там, де треба.

Ще на зорі нашої незалежності В.Чорновіл в газеті «Голос України» №11 від 21 січня 1992 р., наче заглядаючи у сьогодення, писав: «Перефарбована партноменклатура окопалася в органах влади всіх рівнів і готова провалити будь-яку економічну реформу. Ці люди зберегли можливість проведення власної політики, вони небезпечні своєю організованістю, круговою порукою, повною безпринципністю і готовністю вдатись до будь-яких методів для досягнення власних цілей. Ми дали їм можливість очухатись від післяпутчевого шоку, перегрупуватися і організуватися заново. Вони усвідомлюють свою силу. Сьогодні вони підтримали українську незалежність, розраховуючи на консервацію звичного способу суспільного буття хоча б на цій території. Вони продадуть незалежність України так, як 24 серпня продали компартію. І  вони розміняють, втоплять у співдружностях, спілках, асоціаціях і її державну незалежність».

Я завжди зберігатиму пам’ять про Вячеслава Максимовича Чорновола – людину, яка за життя стала частиною нашої історії. Повторю слова Богдана Гориня («Час» № 13 від 29 березня 1999 р.): «Енергоблок Вячеслава Чорновола спалахнув востаннє тривожним світлом у трагічну ніч з 25 на 26 березня. Але світло високого патріотизму та ідейної самопосвяти, яке він вселив у людські душі, яким наповнив епоху боротьби за Українську незалежну державу, не згасне ніколи».

28 березня цього року о 20:30 за місцевим часом у тисячах міст в усьому світі вимкнуть електрику. Проходитиме наймасовіша акція в історії людства – «Час Землі 2009». Люди демонструватимуть стурбованість щодо глобального зміну клімату. Багато людей в Україні стурбовані і такою обставиною, що досі не покарані вбивці В.Чорновола. Нехай, хоча б частина цих запалених свічок засвітяться, як спомин про цю Людину.

ЯРОСЛАВ
Yaroslav38@meta.ua


Каким я его запомнил

В десятую годовщину трагической гибели Вячеслава Черновола, когда мы вспоминаем этого яркого борца-романтика, которого людоедская коммунистическая система так и не смогла поставить на колени и раздавить, а «бродячий КамАЗ» смог, перед моими глазами встает один из теплых августовских вечеров в Донецке 1993 года. Еще было светло, но уже смеркалось, и народ потихоньку собирался на площадь Ленина, где на огромнейшей сцене должен был пройти первый фестиваль украинской песни «Червона рута».

Надо вспомнить, что во время выборов первого Президента независимой Украины в 1991 году Вячеслава Максимовича компартийно-номенклатурная пропаганда поливала грязью, как никого другого. А в Донбассе вообще, такие слова, как «Рух», «независимость» считались нецензурными, а Черновол, Лукьяненко, Хмара — чуть ли не фашистами. Это к тому, что Вячеслав Черновол в Донецке был гость не совсем желанный. Одним словом, хуже татарина.

И вот на огромной пустой сцене, под светом юпитеров вдруг показалась маленькая фигурка Черновола. Для собравшихся на площади это было полной неожиданностью. Возможно, в любом другом месте его бы встретили всплеском оваций, а здесь - полное молчание, даже какая-то настороженность или, в некотором роде, недоумение. Но не враждебность, нет. Были, конечно, молодые отморозки, выкрикивавшие пошлости.

И вот он заговорил. Нельзя было не заметить, как кардинально изменилась атмосфера на площади. Вячеслав Максимович (а это он умел) очень быстро расположил народ к себе. Его слушали и видели, что перед ними ни какое не чудовище, не прожженный рецидивист-насильник, а мягкий и душевный человек, который говорит пусть и не на привычном, но вполне понятном языке, и желает собравшимся всего хорошего.

А в конце выступления она все же была, овация. От души, от сердца, от всех дончан.

Переворот в сознании от зла к добру, от плохого к хорошему. И это было ему, еще тогда отдавшему жизнь за Украину, самой лучшей наградой.

Таким я его и запомнил. Хотя видел после этого вживую на разных мероприятиях еще много раз.    

А тогда, после его выступления, было много песен, музыки, танцев, веселья. Этот праздник, как и все, закончился. Жизнь продолжилась. У кого политическая, у кого трудовая. Одним словом, просто жизнь...

И. Резенко.

 

Сьогодні 24 грудня Вячеславу Чорноволу було б 74 роки. Згадаємо його слова: «Не треба було йти у владу – ось основна помилка. Не говорити президентові: ми будемо вас підтримувати, а ви призначте наших людей. Каюся, і моя провина є».

Про деяких рухівців він писав: «З гомінких мітингових майданів вони прийшли в стіни парламенту, в міністри і губернатори – і не змогли витримати випробування владою, грошима, добробутом, кількаразовим депутатством з його широкими лобістськими можливостями. Це називається мутацією».

В нього була блискавична реакція. Він був імпульсивним і невтомним у праці. Він був романтиком і мріяв про вільну і заможну Україну. На жаль, не поталанило йому, бо жив він не ті часи і не серед того народу. Перефразовуючі слова Єсєніна: «Розу белую с черной жабой он хотел на земле повенчать».

Три статті я написав про цю Людину:

http://konstantinovka.com.ua/node/10121

http://www.konstantinovka.com.ua/node/11234

http://konstantinovka.com.ua/node/11498

Світла Вам пам’ять Вячеславе Максимовичу!