Як мешканці будинку № 136 свою прибудинкову землю відвоювали

Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко…
Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки.
Приобрітав би тебе без ліку…
Їдеш день — чия земля? Калитчина!
Їдеш два — чия земля? Калитчина!
Їдеш три — чия земля? Калитчина! Диханіє спирає…
І.Карпенко-Карий, «Сто тисяч», 1890 р.

Переді мною лежить цілий стос документів, переданий людьми, які відстоювали свої права на земельну ділянку. Цю землю голова міста намагався віддати підприємцю, мабуть за його красиві очі. У мешканців будинку ці очі виявились такими поганючими, що вони, на думку голови, не заслуговували надалі, після 48 років, володіти прибудинковою територією.

На сесії міськради після півторарічної війни мешканців будинку №136 по проспекту Ломоносова нарешті припинено право підприємця на оренду земельної ділянки, яка є прибудинковою територією і належить їм ще здавна.

Як записано в Рішенні №5/38-883 від 26.02.2009 р. - «на основании ст. 141 Земельного кодекса». Ця стаття передбачає декілька підстав припинення права користування земельною ділянкою:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.


Отже, підходять усі наведені пункти. Якщо ви гадаєте, що вони вирішили дотримуватись законодавства, то помиляєтесь. На перешкоді цієї оборудки з землею стала наполеглива впевненість мешканців в своїй правоті. Як любив казати один дядько, — життя не лише ламає хребет, а й вирівнює...

І от нарешті в будинку №136 довідались, що їхня прибудинкова територія, яка належить їм на праві давності, і за прибирання якої вони сплачують 48 років поспіль, тепер звільнена від нахабного окупанта. Продовжують тішити очі і души людей дві тополі, які так завзято знищили на проспекті.

Крапка поставлена. Але залишились без відповіді безліч запитань. За чий інтерес вів безкомпромісну боротьбу проти сорока мешканців будинку голова міста Роженко? Воював, як кажуть російськомовні, «не на жизнь, а на смерть». Підключав до боротьби проти людей юридичну команду. Вели вогонь проти сорока пенсіонерів окрім мера і усі його меренята.

Вони розраховували, що люди сповідують принцип: моя хата скраю. Згадайте Ремарка і його стару притчу про стадо моржів. Сотнями лежали вони на березі, прийшов мисливець і став одного за одним прикінчувати палицею. Об’єднавшись, вони могли б легко розчавити його — але вони лежали, дивилися, як він, убиваючи, підходить ближче й ближче, і не рухалися з місця: адже вбивав він усього лише сусідів — одного за одним...

А може суддя Малінов захистив законність? Теж ні. Він, здійснюючи судочинство на власний розсуд, а не відповідно до закону, показав, що таке справжнє судове свавілля. Недарма кажуть: «Не ходи до суду, бо хліба не буде».

Може на сторожі законності стояв прокурор міста Пацула, якого перевели подалі «від гріха», чи його наступник Лушер? Не смішить людей! Вони також були на боці беззаконня.

Може депутат міської ради Голик, обраний за квотою конотопської відьми? Теж ні. Адже, це він підписав акт, в якому було нахабно зазначено, що виділення землі підприємцю відбулось згідно з законодавством. Відділ земельних ресурсів, тоді очолюваний Штагером, теж виявився ручним і, наче слухняний безвідмовний песик, покірливо і смиренно волочився на повідку у Роженка.

Головний обласний архітектор Кузьменко? Боже збав нас від такого спеціаліста! Чи місцевий архітектор Поперека? Я вже колись писав, що не довірив би йому збудувати собачу буду, або сільського нужника.

Голова суду Нейло В. міг, одним словом, виправити ситуацію і надати пріоритет законності. Обійшлися без нього. Він лише повідомив: «Ваші доводи, стосовно незгоди із процесуальними діями судді Малінова, прийняті до уваги». (!) Хто ж тепер повірить в його слова, що він захищає права звичайних людей?

Простого рішення – спитати у мешканців згоди, що передбачає закон, голова зі своїми головенятами не хотів. Вони вперто не погоджувались з нормами законів, або тлумачили як їм заманеться. Людям такі випадки відомі – народ скаже, як зав’яже: «Дуракам закон не писан, если писан, то не читан, если читан, то не понят, если понят, то не так».

А все було настільки просто, навіть простіше за господарське мило. При незгоді мешканців навколишніх будинків, будівництво незаконне. І крапка.

Чого можна було чекати від керманичей, в яких переконаннями є ошуканство та безвідповідальність? І не так тії пани, як підпанки.

Конституція України гарантує кожному громадянинові право користуватися природними об’єктами права власності народу. До таких об’єктів належать, зокрема, і земельні ділянки.

Напевно, мало хто вже сумнівається, що одним з основних хобі новітніх панів є малопристойне явище, відоме як «земельний дерибан». Звісно, що біля драного мішка жирні миші живуть.

Водночас владоможці дотепер не були помічені у виявленні особливої ревності щодо забезпечення права «простих смертних» громадян на набуття землі у власність і вільне розпорядження такою землею. Радше, на мою думку, навпаки.

На цій же сесії міськради прийнято «Решение» від 26.02.2009 р., яким затверджений, за підписом голови, план приватизації: «Утвердить план приватизации земельных участков, подлежащих первоочередной продаже в І квартале 2009 г.:

1. ул. Островского 220а, площадью 0,0020 га, цена продажи 2037,06 грн., покупатель Роженко Андрей Юрьевич.

2. ул. Краснодарская, 3е, площадью 0,0055 га, цена продажи 5601,91 грн., покупатель Роженко Андрей Юрьевич.


І це не перша його покупка і не остання. За такі «величезні» гроші в іншому місті та іншій людині можна придбати земельну ділянку хіба що розміром з поштову марку. А може він такий убогий, що і кошеняти нічим з запічка виманити?

А чи відомо городянам, скільки насправді коштує міська земля? Середня ринкова ціна однієї сотки сягає 50 тисяч гривень. І це не межа!

Справжні господарі землі вже давно розробили нормативну оцінку землі, в залежності від її розташування, поділили на зони і оприлюднили це в засобах масової інформації.

«Земельні гроші» мали б бути одним з головних джерел надходжень в бюджет нашого міста. Але, якщо земельний податок та орендна плата вираховуються від нормативної грошової оцінки землі, то вторинний продаж земельних ділянок відбувається за ринковою вартістю. А це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Адже, у нашому місті експертна оцінка, як правило, менша реальної вартості землі. Цікаво, як оцінюють «оцінювачі» свою власну репутацію? Теж задешево?

Григорій Смітюх, народний депутат України, член комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики в «Урядовому кур’єрі» від 20 травня 2008 р. № 90 у своїй статті: «Надати кожному реальне право стати власником землі» писав:

«В ст. 121 Земельного кодексу України зазначено, що кожний громадянин України має право на безкоштовну передачу йому земельної ділянки... для обслуговування житлового будинку в містах до 0,10 га. Теоретично городяни можуть отримати свою земельну ділянку через місцеві органи влади на індивідуальній основі, а от практично зробити це можна, хіба що за особистих знайомств у місцевій владі, або завдяки досить солідного хабару. Інформація щодо земельних ресурсів, які можна передати у власність громадян на місцях старанно приховується від громадськості. Інакше як можна пояснити той факт, що владними рішеннями «своїм людям» роздаються десятки гектарів?»

Звичайно, здобути перемогу мешканцям допомагали чесні люди, які ще не перевелись на нашій землі.

Власники прибудинкової території будинку № 136 по пр-ту Ломоносова передають щиру подяку відомому юристові, кандидату юридичних наук, за безкорисливу і безкоштовну допомогу. Він, на жаль, просив не оприлюднювати його імені.

Вони висловлюють вдячність головному інженерові Донецького інституту «ПромбудНДІпроект» В.Симоновичу за безплатну експертизу, в якій було зазначено: «В разработанном генплане не предусмотрена площадка для подъезда разгружаемого транспорта, который явно будет неудобен в экологическом отношении для жителей квартир  с окнами, выходящими в сторону павильона. При внесении изменений в генплан следует соблюдать не только нормативные разрывы, но и не нарушить расчетные при проектировании: плотность застройки квартала, площадь озеленения, площадь придомовых территорий с площадками отдыха и игр детей, хозяйственными площадками, а данный торговый павильон – дополнение, которое может быть необоснованным. В примечании к генплану о нарушении бытового разрыва и неудобства для смежного жилого дома ничего не сказано».

Суттєву допомогу надавав мешканцям будинку №136 і депутат міської ради Безкоровайний К. М. – інтелігентна і порядна людина.

Звичайно, ніхто з владців перед людьми не вибачився. І це не дивно. Хіба від цих невігласів, які не за заслугами персоніфікують владу у місті, можна очікувати шляхетності? Відомо, що наявність переконань та глибокої освіти є, радше, перешкодою для входження в владу. Навпаки, цінуються якості підлабузників, брехунів, інтриганів та хамелеонів, здатних на миттєву мімікрію. І зовсім не шануються совісність, порядність, усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.
Сподіваюсь, що так буде не завжди.

ЯРОСЛАВ. Yаroslаv38 [at] mеta.ua

Так что? Землю - крестьянам, фабрики-рабочим, капитализму-бой! Чиновников -расстрелять! Даешь профсоюзы и бесплатные путевки в крым, в царских дворцах и капиталистических дачах здоровье поправлять трудовому народу. Уйдет один дармоед, на его место трое сядут. Эпиграф понравился - история идет по кругу.