Крук крукові очей не видовбає

Где сейчас культурная общественность,
Вновь по кухням, вновь молчит?
А, сохранить хотите девственность
И оргазм получить! – Так не бывает.
Тимур Шаов

«...это и было странным - получив нокаут от задержания мэра на взятке, городское начальство вело себя как ни в чем не бывало. ...и.о. городского головы (Гомозов) не дает добро на это мероприятие (заседание общественного совета по вопросу коррупции) - С.Астахова» (Провинция №29 от 22.07.09г. В. Березин).

Від команди, яка освячувала будь-які дії колишнього голови, не почути і слова осуду. Чому? А тому, що хто з псами лягає, той з блохами встає. Тому що «навстоячки, навлежачки - заробляли сережечки». Адже, один гусак поля не витопче. І ще довго роженківські вуха стирчатимуть у багатьох рішеннях його спадкоємців.

22 липня проминула вікопомна дата. Два місяця минуло, як викрили Роженка. Згідно зі ст. 120 Кримінально-процесуального кодексу України: «Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців». Не в моїх правилах шпиняти здохлого осла. Досить і того, що в своїх статтях я неодноразово давав йому копняка. Тепер новина вже охолола. Хоча, хіба можна назвати новиною факт хабарництва, про який знали усі: «Напевно, мало хто вже сумнівається, що одним з основних хобі новітніх панів є малопристойне явище, відоме як «земельний дерибан». Звісно, що біля драного мішка жирні миші живуть» («Провинция» №17 від 29.04.2009р.).

Несподіванкою був сам арешт. Місто втратило непоганого бригадира сантехніків. Така посада була, як кажуть психологи, верхньою межею його компетентності.

Оборудки із землею взагалі хотіли спростити. А. Гомозов бідкався: «Несовершенная процедура мешает продаже ряда земельных участков. Городу просто необходимо подготовить упрощённое положение о проведении аукционов по продаже земельных участков, которое бы дало возможность проводить торги без специальной комиссии» («Провинция» №11 від 12.03.08р.).

Придивляючись до газети, де разом сфотографовані Роженко і Гомозов, згадується казка «Двое из ларца, одинаковы с лица». Здається, вони ось-ось урочисто проголосять: «Корупції — смертний бій!» Дивіться на них сьогодні, люди, бо завтра не дотовпитесь, адже одному з них вже відпала від рота цицька. Та й філософу від Турчиної Гомозову наприкінці вересня 65 років. Утім, заміна одного іншим не змінить ситуації. Повінь анітрохи не гірша й анітрохи не краща за пожежу. Розмови про переваги одного лиха над іншим позбавлені сенсу. Особливо, якщо у вас немає ані помпи, ані вогнегасника.

«Юрий Никифорович Роженко — первый руководитель города, профессионально выполняющий свою работу» — вихваляв голову секретар міської ради Анатолій Гомозов у газеті «Знамя индустрии» №8 від 31.01.08р. («Провинция»№13 від 26.03.2008р. «Клюєш з руки – відпрацьовуй корм»).

Вони усі вважали себе настільки неосудними, що не зважали на попередження, що на засіданні РНБО було доручено Генеральному прокуророві України: «організувати разом із Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, за участю Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель перевірки додержання земельного законодавства… в областях…, приділивши особливу увагу: виявленню фактів корупції посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при прийнятті рішень щодо надання земельних ділянок». («Провинция» №20 від 14.05.2008р. «Допались до землі, як Мартин до мила, не відірвеш»).

 «Уважаемые друзья, - обратился к присутствующим А. Гомозов, – все в этой жизни становится явным. Ни для кого не секрет, что сегодня некоторые наши исполнители работают по принципу «держи вора», потому что сами воры». Фамилии пока называть не будем…» («Провинция» №13 от 26.03.08г. «С коррупцией у нас проблем нет»). Можливо він мав на увазі купівлю задешево земельної ділянки на Ціолковського 56 («Провинция» №15 от 09.03.08г. «Гомозовым везде у нас дорога»).

Дехто стверджує, що нібито Роженко щось корисне робив для міста. Схаменіться, люди добрі! Йому було ніколи. Спробуйте керувати таким розгалуженим сімейним бізнесом – чи залишиться у вас час для чогось іншого? Адже відомо, що в один чобіт дві ноги не взуєш. А якщо випадково щось корисне у місті і відбулося, то тільки завдяки «правильній» відповіді виконавців на запитання: «А какая будет моя доля?» І це, не зважаючи на роженківську офіційну долю, яка складала третину (!) усього фонду зарплати управлінців (Провинция №5 від 04.02.09р. «Шоб ты жил на одну зарплату»).

І справа не тільки в хабарництві. Роженко використовував комунальний транспорт, приміщення, телефон, паливо, зарплатні кошти, робочий час і працівників апарату для власних оборудок. Міський бюджет теж потерпав. Газета «Остров» від 11.03.09р. повідомляла: «В Константиновке хотят установить памятник женщине. По информации горфинотдела, из программы «Здоровье нации» на это ушло 45 тыс. грн., а по сведениям издания, к этой сумме надо прибавить 20 тыс. грн. со спецсчета».

Кажуть, що він був незлою людиною. Сперечатись не стану. Він був таким сором’язливим, що коли йому приносили хабара, забивався у куток, длубав пальцем піч, і копирсав ніжкою підлогу, опустивши очі. Мабуть стидався, наче та сором’язлива дитина, що боялась подивитись, хто вона, хлопчик чи дівчинка.

Бог свідок, що я не зловтішаюсь, а спонукав владу працювати для людей: «Авторитет людині при владі не додається автоматично, одночасно з посадою. Повага до влади не набувається навіть важкою працею її представників. Авторитет і повага приходить разом із результатами, які покращують життя мешканців міста» («Провинция» №30 від 25.07.07р. «Иначе кто-то будет уволен»).

Кишенькові громадські організації, а їх у місті – 74, не використовували свої контрольні функції. «Роздача землі тишком-нишком від громади породжує дуже негативні наслідки для самої влади. Адже відомо, що будь-який колектив, виведений з-під контролю суспільства, розвивається за законами бандитської зграї. Візьмемо, як приклад, німецьку поліцію. Коли вона працює під контролем суспільства, вона є відомою у світі організацією, яка високопрофесійно і ефективно захищає закон. Коли ж вона одного разу була виведена з-під контролю суспільства, то майже миттєво перетворилася на гестапо — теж відому організацію, але із сумною славою і сумним кінцем. І прикладів таких безліч. («Провинция»№20 від 14.05.08р. «Допались до землі, як Мартин до мила, не відірвеш»).

Зіркова хвороба і безпринципність колишнього голови викликала відразу: «Уже стільки років місцева влада дивиться на себе в дзеркало, але вперто не помічає свого спотвореного обличчя. Навіть навпаки — відверто ним хизується. Ця картина водночас і смішна і трагічна. Придивимося й ми до цього непривабливого обличчя. Безпринципність у будь-яких питаннях — від політичної етики та моралі до питань соціальних, економічних та гуманітарних. Наш градоначальник спочатку був майже помаранчевим. Не зовсім, а так бліденько-помаранчевим. Він завжди встигав зручно вмоститись в тій партії, яка при владі. Але згодом вітер змінився, і отаман, враховуючи ситуацію, посинів — став голубим регіоналом. Пам’ятаєте оповідання «Хамелеон» А. П. Чехова: «Надень-ка, брат Елдырин, на меня пальто... Что-то ветром подуло...» («Провинция» №52 від 26.12.07р. «...С нашим атаманом не приходится тужить»).

Ніхто не зважав на слова поета І. Губермана: «Извечно всякий фаворит набить кубышку норовит, поскольку нынче — фаворит, а завтра — задница горит» («Провинция»№46 від 14.11.07р. «Ох, вы там добалуетесь!»).

Та й взагалі не може керувати містом «отаман», що не є патріотом своєї країни: «Не є таємницею, коли і з чиєї ласки і за які гроші вони потрапили до лику нагороджених» («Провинция»№28 від 09.07.08р. «Раби, подножки, грязь Москви...»)

Я намагався за тиждень до арешту відкрити очі Роженку: «А за що поважати вас, пане голово? Може за те, що ви заздалегідь наготовили труни для мешканців міста з дерев, які нещадно знищили? Цікаво, чи ви розумієте, що доведеться дивитися людям у вічі і відповідати перед ними за все. І дуже скоро. Щодо цього французький філософ Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755) - писав: «Сила влади посадовця має компенсуватись її короткочасністю» («Провинция» № 19 від 13.05.2009 р. «Про що Роженко не запитав у поляка»).

Влада нашого міста чомусь не вірить у неминучість розплати: «Прийшли до влади ті, які позбулись совісті, як видаленого апендиксу. Я вірю, що неминучий Закон Розплати змусить спокутувати свій гріх тих, хто перетворив Костянтинівку у сміттєзвалище, турбуючись лише про власні кишені. Не допоможуть їм ані гривні, ані долари, як не допомогли спійманому на гарячому в отриманні хабара заступникові голови міста. Цей Закон Розплати, як і завжди, зачепить і невинних – дітей їхніх і онуків.

А хабарницькі гроші за надання в оренду міської землі, за встановлення ларьків з продажу горілки, спалить інфляція.

Я вірю в цей Закон Розплати. Я вірю, що він наздожене цих сьогоднішніх ненаситних у нашому місті. Він дожене їх і за розкрадання міської землі, і за зомбування молоді гральним бізнесом. Він змусить пожалкувати за спиляною рощею біля п’ятої лікарні, і тих, хто пиляв, і тих, хто надав згоду на таке варварство. Він не залишить поза своєю увагою і депутатів, які служать не народу, а по-холуйськи новоявленому панку, і голосують за усі його забаганки, незважаючи на закон і потреби громади. І не сподівайтесь, люди, що вони колись наситяться. Вони будуть жерти доти, поки неминучий Закон Розплати не змусить їх луснути. І розлетяться їх вонючі тельбухи, і очиститься земля від їх поганого духу» («Провинция» № 5 від 04.02.2009 р. «Закон возмездия»).

Попереджали – не ламай тополю, бо зламаєш долю. Не дослухався. Звичайно, що тепер не до поросят свині, коли саму смалять. Зараз і радий би півник на весілля не йти, так за крило тягнуть.

ЯРОСЛАВ
Yaroslav70@meta.ua

Хтось мене познайомить з Ярославом?Дуже давно тішився мрією,що врешті-решт знайду ту людину,завдяки якій в нашому місті відбувається хоча б щось корисливе задля людства.І ось,здається,знайшов! Як каже Ярослав:"я спонукав владу працювати для людей."! Ось воно що! Ось де собака порився! Ні в кого не вдавалось,а Ярослав зміг! Молодець! Коли б тебе Роженко читав,зараз не сидів би під слідством,бо ти ж ще за тиждень"намагався йому відкрити очі". Мабуть,знав щось...Але то вже таке...Головне,що ми знайшли голвну рушівну дію Костянтинівки,яка змушує цю остогидлу нам владу працювати!Хтось скаже,що ти брехун,хтось почне щось белькотіти про манію величчі(той же Меланченко,як псіхіатр) і таке розпочнеться інше.Не зважай!Спонукай і далі! Тільке одне прохання - не треба попереджати "хазяїв життя" про біду напередодні їхніх затримань.Бо як почнуть вони тебе читати,відразу поставають білими та пухнастими. А правоохоронці,як завжди,опиняться в дурнях! Так що не треба,не треба...

Ярослав - вещий кассандр, и наше все! "Бог свідок, що я не зловтішаюсь", а я читаю и не верю. Не верю, потому, что я и сам зловтишаюсь, хохохо! А статья, как говорится, ниочем. Но за что я уже полюбил и сильно уважаю Ярослава, так это за его эпиграфы к статьям - всегда очень метко.Сегодня я опять удивился увидев имя Тимура Шаова. Влучно! Но я хотел бы рассказать, то с чем столкнулся недавно. К нам приезжал родственник из России, было это на Пасхальные праздники в этом году. Он дал мне мп3 диск Шаова и мп3 плеер с просьбой перебросить песни на плеер, ему в дороге слушать. Я случайно запарол диск, и он перестал считываться. Причем я не успел скинуть песни на винт или на плеер. Пришлось идти на рынок в поисках диска исполнителя Шаова. Обыскал весь город, девушка на первом этаже в меркурии честно пыталась мне помочь, спросила в каком жанре он поет и перерыла все диски шансона. Остальные сразу говорили нет. Начался кошмар, тут родственник уезжает, а я не то что не выполнил обещание, а еще и запорол его диск. Он говорил что Шаов - редкость, я сразу не поверил, но когда облазил все наши пиратские точки понял что он прав. Не было у меня времени и скоростного интернета чтобы найти в сети все альбомы. Собирал диск по частям, что то удалось скопировать с поцарапанного диска, оставшееся (посчитал каких треков не хватает) выкачал из интернета. Так я познакомился с творчеством Шаова :) Не могу сказать что мне понравилось, у меня другие понятия о музыке, но кое что прямо таки зацепило. Родственник рекомендовал пару песен на оценку, я сейчас об одной и вспомнил, когда увидел строчки Тимура в эпиграфе. Мое мнение, что нижеприведенную песенку можно использовать как лакмусовую бумажку, послушайте почитайте и интересно какие чувства и мысли у вас возникнут. Предлагаю текст и даю ссылку на мп3. http://www.shaov.ru/mp3_files/1192730507.mp3

Транзитный поезд через Украину

Наш плацкартный вагончик полон граждан унылых

Пахнет рыбой, носками, табаком, грязным полом.

Проводник неопрятный с покосившимся рылом

Продает жидкий чай по цене "пепси-колы".

 

У него жизнь плохая, у него язва ноет,

И жена изменяет, и пусто в карманах.

Он весь мир ненавидит, и вагон он не моет,

И сортир закрывает, и плюет нам в стаканы.

 

Вот наш поезд подходит к украинской границе.

Вот мелькают уже самостийные паны,

Самостийные хаты, самостийные лица,

Незалежный кабан спит в грязи иностранной.

 

       Заходят бравые ребята,

       Таможенник и пограничник.

       У них большие автоматы

       И маленькая зарплата.

       Законность олицетворяя,

       Сержант в моих пожитках шарит,

       А я в глазах его читаю:

       "Шо, москали? Попались, твари!"

 

Это мы, москали, его сало поели,

Это мы не даем ему нефти и газа

И в Крыму шухарили на прошлой неделе,

И за это москаль должен быть им наказан.

Я от нервного стресса стал весь жовто-блакитный.

Что там в сумке моей? Вот трусы, вот котлеты.

 

Да какое оружье? Это ж нож перочинный!

Да какая валюта! И рублей даже нету!

Это - презервативы, мне жена положила.

А в аптечке таблетки. Да какие колеса!

Да какое "экстази", небесная сила!

Просто слаб животом - вот и взял от поноса.

 

       А помнится, была держава -

       Шугались ляхи и тевтоны.

       И всякая пся крев дрожала,

       Завидя наши эскадроны.

       Нас жизнь задами развернула,

       Судьба-злодейка развела.

       Ох, как ты ж мене пидманула,

       Ох, как ты ж мене пидвела!

[Проигрыш на тему "Пидманула-пидвела"]

 

Слушьте, пан офицер, я ведь, правда, хороший,

Уважаю галушки и Тараса Шевченко.

Я бы вам заплатил, да откель в мене гроши?

Тильки стал працювать, не зробив и малэнько.

Я ведь свой, шо ж ты тычешь в меня автоматом?

 

Да вы что, одурели, паны, хлопцы, ребята?

Да берите вы флот! Да вступайте вы в НАТО!

Но меня отпустите до родимой до хаты.

 

И вот еду я дальше, нервным тиком страдая,

Жутким стрессом придавлен до холодного пота,

И дивлюсь я на нибо тай думку гадаю:

Чому же я, сокил, не летел самолетом?

 

Він був таким сором’язливим, що коли йому приносили хабара, забивався у куток, длубав пальцем піч, і копирсав ніжкою підлогу, опустивши очі. Мабуть стидався, наче та сором’язлива дитина, що боялась подивитись, хто вона, хлопчик чи дівчинка.