Власний український смак світової історії

Я мудрість п’ю із черепа епохи –.
З рецептів Часу й сонмища Богів,
І напливає з Вирію потроху.
Могутній дух дніпровських берегів...
Я мудрість п’ю із черепа епохи,
І напій має український смак...
Валерій Бебик.

Мене звинувачують, що приділяю багато уваги минувшині. Це правда, бо без минулого немає майбутнього, а суспільство має вкрай спотворену історичну пам’ять. І скільки вистачить у мене наснаги, буду знайомити читачів з прихованими сторінками нашої історії, яка є частиною світової та європейської цивілізацій. Це потрібно робити, бо більшість людей, включаючи депутатів усіх рівнів, окрім шкільного підручника історії нічого не читали. Письменник Роман Іванчук зазначив: «Треба знати свою історію, і тоді нація виживе!». А ображатись на власну історію нерозумно. Особливо, коли щось приховувалось, а потім стало відомо. Роженко теж страждає від власної історії. Це якраз той випадок, про який російський історик Борис Соколов нагадує: «Кожний народ повинен пам’ятати свої злочини», а Уінстон Черчілль колись зауважив: «Забути минуле - означає примиритися з його поверненням».

«...історики завжди мають бути точними. правдомовними і безсторонніми, щоб ні власний інтерес, ні страх, ні ворожнеча, ні дружба не могли збити їх з путі істини, бо істина – це матір історії, а сама історія – це суперниця часу, хоронителька дій, свідок минувшини, приклад і пересторога для сучасності, наука на майбуття». – [Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616) – Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі].

І навіть існує висловлювання фашиста Йозефа Геббельса: «Якщо народ позбавити його історії, то через покоління він перетвориться на натовп, а ще через покоління ним можна буде управляти».

Наведу також слова історика Дмитра Дорошенка у двотомній роботі «Нарисі історії України»: «Нам конче потрібно дотримуватися об’єктивного, неупередженого підходу до національної історії, відмитого від різноколірних фарб політичної доцільності у висвітленні фактів минулого».

Журналіст Леонід Капелюшний констатує: «Взагалі втрату людиною пам’яті медицина кваліфікує як тяжку хворобу, людина без пам’яті – неповноцінна особа. А якщо пам’ять втрачає суспільство? Весь народ? Якщо в його пам’ять вживлюється якийсь вірус дрібного біса, який пожирає усе, чого, на думку головного біса, людині знати не слід, бо це ускладнює бісівське панування над народом? Біс пам’яті породжує ущербність і каліцтво нації та, зрештою веде її до виродження й зникнення. Хоч як не гірко визнавати, але ми все ще живимо, «под собою не чуя страны», живемо у світі пропагандистських легенд і міфів, не вміючи співвідносити правду про минуле з інтерпретацією минулого, не розуміючи, що сьогодення завжди корениться в минулому. Лише цілковитий дурень може вважати. що майбутнє не обумовлюється минулим, навіть таким далеким, як узяття Києва монголами».

Звичайно, у викладі комуно-істориків навіть історичні особи мають вигляд протилежний тому, який був у них насправді. В їхній трактовці історії вихованка інституту благородних дівиць, що червоніє побачивши голих коней на вулиці, може вважатися злодійкою в порівнянні з простодушним і добрим товаришем Сталіним.

Зараз важко винаходити історичну правду. Вона приховувалась, або інтерпретація відбувалась на користь пануючої влади. Колишній голова нашого міста все чекав закону, за яким можна було б заборонити таку газету, як «Провинция». Потім я з’ясував, що таке його очікування мало свої підстави. Він знав, що в партії регіонів визрівав проект Конституції, прийняття якого ставило хрест на свободі слова.

Адже прецедент був ще на початку злочинного панування більшовиків-комуністів. Перший суд над словом відбувся 24.03.1918 року. Газету «Русские ведомости», яка пережила з 1864 року усі можливі і неможливі реакції, закрили, як записали у вироку, назавжди (!). За одну-однісіньку статтю. А ще у вироку записали: «за попытку воздействия на умы». От нахабна газета! І як вона навіть наважилась – «воздействовать на умы»! А старенькому редактору П. В. Єгорову: «три месяца одиночки». Тільки й всього! Але це ще 18 рік. Невідомо, чи вижив. А якщо вижив, мабуть садили ще не один раз.

Це теж історія, з уроків якої нам належить робити висновки. І, звичайно, обережно ставитись до обіцянок тих, хто пнеться до влади, розраховуючи про підтримку електорату. Нашому виборцю, скільки не обіцяй, все мало. Пам’ятаєте обіцянку-цяцянку Януковича «покращення життя вже сьогодні»?

І згадалася мені стара байка у переказі журналіста Северина про те, як Соломон, чомусь традиційно званий царем, забезпечив «покращення життя вже сьогодні» якійсь стражденній родині, спочатку запропонувавши взяти до хати козу, а потім, коли мученики, ридаючи над козячим співіснуванням, прийшли удруге, порадивши ту козу з хати вивести, від чого, зрештою, і сталося у бідаків зазначене «покращення уже сьогодні».

Ось і президент Росії Дмитро Медведєв створив комісію з охорони історії від перекручувань на шкоду РФ. Поки що обмежилися історією Другої світової війни, і строк пропонується від трьох до п’яти. Причому переслідувати інакодумців планують і за межами Росії (?!). Це що, знову полоній чи одразу танки? Про перекручування «на користь» Російської Федерації замовчується: це, напевно, не карається... Ф.Ніцше про цей випадок ще давно зауважив: «Ніколи не виживе той народ, який сприймає трактування своєї історії очима сусіда».

В епоху Інтернету важко буде переконливо спотворити історію. Її жорна мелють хоча й повільно, та справно. Хоч як відгороджуйся від світу, наче Китайською стіною, а він усе одно прийде до тебе і принесе інакодумство. Комп’ютери розносять його іскри набагато ефективніше, ніж свого часу магнітофони в СРСР. І як із цим боротися? Створювати свій окремий російський Рунет із віртуальною слідовою смугою, собаками і колючим дротом? Не вийде!

На сайті міністерства оборони Російської Федерації розмістили статтю С.Ковальова, в якій Польща обвинувачується в розв’язанні війни, а претензії гітлерівської Німеччини до неї визнаються обґрунтованими. Мовляв, Гданськ одвічно був німецьким містом, і рейх мав повне право вимагати повернення його в лоно батьківщини. Якби Польща віддала місто й надала територію під екстериторіальні шосе та залізницю до нього — війни не було б!

Мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна «республіка», яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині. Москаль — чи «білий», чи «червоний» — був для чигиринського селянина лише москалем — одвічним ворогом України. І більшовиків, і денікінців там вітали однаково: кулями. Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися.

З історії не викреслиш і таке. Ленін і Троцький висловлювались, що Ісус Христос є їхнім особистим ворогом. Сотнями розстрілювалися священнослужителі, тисячі без суду відправлялися до концтаборів, руйнувалися храми. Морозного січня 1924 року заступами і ломами копали котлован під тимчасовий мавзолей для Леніна. Пробили каналізаційну трубу. Пробоїну одразу не помітили, і в першу ж відлигу мавзолей був залитий лайном. Патріарх Тихон, що перебував під домашнім арештом, скорботно зазначив: «По «святому» і єлей».

Ще у 1918 році Патріарх Тихон наклав анафему на богоборчу владу. Звичайно, можна зробити вигляд, що всього цього не було, а нинішнє керівництво РПЦ чисте і ніякого відношення до богоборчої влади ніколи не мало, і спокійно кричати «осанна» патріарху Кирилу. Але, слід пам’ятати, що Україна це не канонічна територія РПЦ, а незалежна держава.

Застарілі міфи про війну є чи не останньою теоретичною опорою нинішніх сталіністів. Проте дослідження і публікації таких авторів, як В.Суворов, М.Солонін, Б.Соколов, А. Некрич, Г.Попов, Л.Радченко, В.Семененко, Б.Пушкарьов, Ю.Цурганов, А.Блюм, Ю.Фельштинський та ін., дозволяють сказати: ніч, яка тривала понад півстоліття, минула. І брехлива комуністична «історія» відходить у минуле. Вони ще пручаються і плутаються. Брешуть так, що ввечері вже не пам’ятають, що брехали зранку.

Наведу свідчення Марка Солоніна: «Интересную информацию сообщил 22 июня 2006 г. в интервью агентству РИА-Новости генерал армии М.А.Гареев: «Немцы, рискуя жизнью, переплыли реку Днестр и сообщили нашему командованию, что германские войска будут переходить в наступление». Чего же мы хотим от разведки, если Президент Академии военных наук, академик Российской Академии естественных наук, член-корреспондент Академии наук РФ, доктор военных наук, доктор исторических наук, профессор, бывший заместитель начальника Генерального штаба Советской армии по научной работе не знает, что в июне 41-го граница СССР ни в одной точке не соприкасалась с рекой Днестр?» Отже, підсумок найочевидніший – забрехалися.

Евген Сверстюк нагадує: «Але оскільки є та сторона, яка постійно намагається відмовитися від своєї пам’яті, від своєї історії і від себе самої, то ми повинні нагадувати, щоб наші громадяни розуміли, що Друга Світова війна була підписана в Кремлі чорним по білому, і що це є документ надзвичайно важливий для XX століття. Друга Світова війна була розв’язана і започаткована не випадково, а через змову Сталіна з Гітлером.

Я думаю, що звернення Медведєва до Ющенка було по суті зверненням до українців. Він висуває звинувачення. Я повинен сказати, що це всі ті звинувачення, які мені особисто, і Василеві Стусові, і В’ячеславу Чорноволові були записані у вирок. Як ви оцінюєте Голодомор? Як ви оцінюєте Переяславську раду? Як ви оцінюєте русифікацію? І як ви дивитися на політику національну? Всі ці моменти завжди були крамолою. І дуже цікаво, що в КГБістській голові абсолютно нічого не змінилося. Здається, що вони проспали той момент в історії, коли русло змінилося, і вони не зрозуміли, що історія не знає ходу назад. Я думаю, що це дуже велика їхня поразка».

Українці, хочуть того чи ні, проходять своєрідний тест на самодостатність, на здатність опиратися чужим міфам про власне минуле й дивитися на нього своїми очима. Тобто, історія, яку вивчають наші діти, повинна мати український смак. І лише таким чином виховуватимуться патріоти. І я, скільки вистачить сил, буду спростовувати міфи радянського розливу. Формування історичної пам’яті загалом відповідає органічним потребам українського світу, які полягають в утвердженні самодостатніх уявлень українців про своє минуле, не обтяжених стереотипами, навіяними у період бездержавного існування України.

Тільки зараз починають вчити молоде покоління історичної правди. Бо це вкрай необхідне людям, котрі живуть в сучасному світі, перенасиченому інформацією. Дитина набуває здатності критично мислити, їй прищеплюють уміння оперувати на світоглядному рівні — спілкуватися з власною свідомістю. Це мале профессоренятко принесе свої знання в родину і перевиховає власних батьків. А люблячі батьки позбавляться совєцького історичного хвоста і почнуть краще працювати на Україну, бо ж відомо, що совки є вкрай кепськими будівничими сучасної демократії та правової держави.

Країна потребує свідомої, освіченої еліти. А вийти ця еліта має з народу, який досі не зробив висновків зі своєї історії. Це дуже непросто.

ЯРОСЛАВ
Yаroslаv70 [at] metа.uа

Стаття - витвір безграмотності.

"Ображатись, приховувалось, відбувалась, ставитись, висловлювались..."  -  Зворотні дієслова в українській мові закінчуються на -ся.

"Включаючи, розраховуючи, ридаючи..." - почитайте про активні дієприслівники в українській мові.

"пануючої влади" - панівної влади. (неправильний дієприкметник).

"Зараз важко винаходити історичну правду." - У контексті статті треба було написати "відшукати" або "віднайти".

"...інституту благородних дівиць..." - Інститут шляхетних дівчат.

"Це мале профессоренятко..." - Це переклад російського слова "проффесор"?

 

Антипропаганде от Ярослава
Страшенно не поталанило жити одночасно з Антипропагандою Тарасу Григоровичу, бо тоді би Шевченко схаменувся і виправив свої рядки, як страшенний «витвір безграмотності»:
«Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
...Мене там мати повила
І, повиваючи, співала...
...Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі)...
...Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились
Якби був ще живий Микола Олексійович Лукаш  - видатний український перекладач, мовознавець і поліглот, то, звісно, виправив би усі свої твори за «граматикою» «Великого Знавця» мови «Антипропаганди», бо на якій сторінці не відкриєш цього «безграмотного» Лукаша, одразу натрапляєш на таке:
«...довгенько ще так плакали всі й дивувались...»
«...а тепер заглядає тобі кохано в вічі, скропляючи ревними сльозами лице...»
«...радіючи, хто власному, а хто чужому щастю...»
«...померла одного дня, прибралась гордопишна Марселина...»
«...отам, гадаю, буде на що дивитись...»
«Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», і Ви би зрозуміли, що я хотів сказати саме «пануюча», а не панівна влада. Ви би зрозуміли, що «Благородні дівиці» відрізняються від «шляхетних панянок» і досить суттєво.
«...Ви, Килино Олексіївно, благородна жінка, ви маєте благородне серце, і я хочу вам добра, я хочу вам помогти як людина людині...» (Є.Гуцало).
«...В праці, як і в пісні, найширше, найвиразніше розкривається душа людини, її благородство...» (П.Інгульський).
«...Суліман не дурень бавитись у благородність (Ірина Вільде).
«...Донна Анна перебирає у скриньці коштовні прикраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо» (Леся Українка).
«...Тож не роз'єднуймось бодай за окремими говірками. Ці норми треба засвоїти й дотримуватись їх, а не творити нові там, де немає на це жодної потреби...» (О. Пономарів, автор книги «Культура слова: мовностилістичні поради»).
«Вранці прокидаємось близькодесятої години» (Леся Українка).
«Против сонця, діти грались собі крашанками» (Т. Шевченко).
«Та не корилась Україна, Повстанські ладила війська» (М. Рильський).
«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»(М. Петренко).
«Дай же, Боже, час добрий, щоб моя капуста приймалась і в головкискладалась» (М. Номис).
Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її?» (В. Земляк).
А це вірш неперевершеного знавця української мови Караванського Святослава:
«Нехай усі, хто звик до обелісків,
З паперу цього, як з плити читають,
Що ти весь вік беріг у серці іскру
Лихому злу не датись на поталу.
Що не вдававсь ніколи до диктату...»
 
«...настроюю приймач на радіо Київ і прислухаюсь до лексики радіомовців (С. Караванський).
«...з усього того ми посварились...» (С. Караванський).
«...слухаю і за якусь годину дізнаюсь із уст...» (С. Караванський).
Українська мова має свої оригінальні наголосові моделі, і, нехтуючи ці моделі, ми, хотівши того, чи ні, вдаємось до суржику. (С. Караванський).
«...звернімось до моделів дієвідмінювання...» (С. Караванський).
«...прислухаймось до володарів дум...» (С. Караванський).
«...Отож, треба домовитись про термінологію...» (С. Караванський).
«...звернімось до моделів наголошення...» (С. Караванський).
«...Очевидно, що сказати бАгато або дАлеко, наголошуючи перший склад, перешкоджають правила милозвучности... (С. Караванський).
«...Літературна мова старається навести лад у наголосовому господарстві, встановлюючи норми наголошення...» (С. Караванський).
«...утруднюючи вимову слова...» (С. Караванський).
«...українське мовознавство мусить уважно ставитись до мовної практики галичан, беручи з неї все, що збагачує українську мову...» (С. Караванський).
Немає часу та бажання наводити ще десятка два відомих авторів. Бо не збираюсь нікого вчити. Взагалі, вже так повелось. Чим менше людина знає, тим більше їй кортить вчити інших. І тим більш безапеляційно вважає свою думку найправильнішою.
Але найголовніше інше. Коментатори «смотрят в книгу, а видят фигу» і схожі на кицьку з відомого віршика:
Где ты была сегодня киска?
У королевы у английской.
Что ты видала при дворе?
Видала мышку на ковре.

Ще б зацитували «Слово о полку Iгоревім» і сказали б, що це є сучасна українська літературна мова.
Ніхто не сумнівається, що Шекспір великий митець англійської літератури, але його англійську мову вже майже не розуміють сучасні англійці.
Усі Ваші цитати надішліть краще не мені, а в передачу "Слово" (послухайте у неділю о 10.10 по українському радіо) і О.Пономареву, якого Ви тут цитуєте. Там багато цікавого для Вас роскажуть.
Але ж Ви хочете говорити саме "пануючої", а не "панівної" та "благородних дівиць". Говоріть. Цього Вам ніхто не забороняє, бо демократія.
Якого біса ми мордуємо дітей дев'ять-одиннадцять років мовою? Вивчили літери і досить. Хай пишуть як їм подобається. Це ж не смертельно.
"Чим менше людина знає, тим більше їй кортить вчити інших. І тим більш безапеляційно вважає свою думку найправильнішою." Ви філолог за освітою? Переадресуйте це собі.

Послухай, дівчинко!

ще рік тому ти оприлюднювала чудові ліричні замітки. До сьогодні з величезним задоволенням перечитую. Що трапилось, що  ти стала "гарадской, общающейся только на общепонятном і с висока сматрящей на калхозніков, не умеющих гаваріть па -челавеческі?"

 А нічого зі мною не сталося. Я не змінилася з того часу. Якщо мої ліричні замітки написані українською, то це ще не означає, що мені не можна розмовляти і писати російською. Чи ви думаєте, що мій кумир Іренка Карпа не розмовляє російською? Або Сергій Жадан завжди говорить на український? Нагадаю, що він живе у Харкові. А тут рідко хто говорить українською.

 

І взагалі, на цьому сайті більша частина спілкується російською. То нащо ж їх перевантажувати? От наприкалад, Cyber не розуміє українську.

 

Якби я була "с висока сматрящей на калхозніков, не умеющих гаваріть па -челавеческі", то, вибачте, я би вже тут вас "челавечиским трехэтажным матам" вкрила. Особливо після того, що ви мені на форумі писали в темі про магазин ""Kazimir". 

 

Чи ви хочете сказати, що тут тільки Ярослав "челавек" і "челавеческим" язиком пише. Та ви подивіться скільки в нього помилок! Якщо друкуєшься в газеті, то треба вичитувати те, що пишеш. 

 

А після тої статті, де він критикує Ткача, для мене він - "............". Нікому не дозволено насміхатися з творчості інших. І якщо він розумна людина, в чому я тепер не впевнена, він не повинен був цього робити.

 

Так роблять тільки покидьки...

 

 

Добре. Пропоную мир. Десь з тобою згоден, десь - ні. Щодо Ткача, я та в іншому місці писав. Одна справа -суперечка про поезію. І тут Ярослав, на мою думку,  не правий. Але таку відповідь,Ткач не мав писати   в будь-якому випадку. Такі речі не мають виправдання в будь-якому випадку.

Со мной очень трудно заключить мир.

 

А интересно, что бы вы написали на месте Ткача? Наверное,  то же самое...

И вы не имели права писать ни про бабку, ни про дедку.

Я уже где-то говорила, что нужно думать, прежде чем писать. Думать не больно. 

невже ти дійсно вважаєш за можливе використання фраз

не та ли это бабушка, «прозябавшая» в обозе отступающих немецких войск? А дедушка, не тот ли это дедушка, который был полицаем?

Вибач, але автора такого я не можу поважати в будь-якому випадку

Обиженный человек может написать все, что угодно, несмотря на извечные призывы психологов контролировать свои эмоции. Вот я тогда на форуме в вышеуказанной теме смогла сдержать свои эмоции и ответила вам без грубости. Сумела сдержаться и не наговорить вам про то, где ваши бабушки и дедушки были. Но мы все разные. Если бы Ярослав написал пародию на мои "Карпаты" да еще и напечатали бы это в газете, скорее всего, он бы не отделался бабками-дедками.

 

Так что нечего осуждать Ткача. А уважать или не уважать его - это ваше личное мнение и право.

Вы не поэт и не понять вам его натуры и характера. Тут, как говорится, око за око.  Японимаю, если бы прошло пару недель... а прошло всего пять дней. Можно вычесть один день (ушел на то, чтобы напечатали в газете (1.09)), и еще то, что возможно, Ткач прочитал статью не в 28 и не 29 августа. А может даже и не 30-го.

"мы все писали по немногу

Когда-нибудь. и как нибудь..."

От про що не треба, так це про особливо тонку душу поета.. Хамство -воно просто хамство, хоч від поета, хоч від сантехніка.. Є речі, котрі для вихованої людини самозрозумілі. Не плювати на піл, не бити жінку, не матюкатись при жінках і дітях... І не висловлювати на адресу іншої людини брудних натяків-здогадів.

Извините, конечно, но все мы в разных ситуациях хамы. Даже вы. Жаль не могу ссылочку уже на ваш коммент достать, где вы меня обозвали "продавцелизалкою-покупцепринижалкою". Вот оно, хамство. Хотя вы никакого и права-то не имели со мной так разговаривать. Так что поменьше напыщенности, особенно в последнем предложении. 

За "продавцелизалку-покупцепринижалку" прошу вибачення. Але я не вірю, що ти не розумієш різниці цих випадків. Особисті нападки, при всій їх неприпустимості-  це одне, а звинувачення на адресу дідусів-бабусь в співробітництві з окупантами -принципово інше.

Постоянная ссылка (Permalink)

Ответ на от Хортич

Честно, мне плевать на ваши извинения. А откуда вы знаете, что они не сотрудничали с оккупантами? Да и вообще, я считаю, что стоит прекратить  эту бесполезную дискуссию. От нее пользы не будет никому. Я думаю, что вы со мной согласны.

Та він би мав пишатися, цей поет, що нарешті на нього звернули увагу. Бо там у тій пліткарці часом такі вірші друкують, що аж нудить. Видатних поетів пародіюють, так вони за це що, на дуель викликають? - Ні дехто, навіть, каже: "О, нарешті!" 

Ну, якщо Ви так вважаєте, то хай буде гречка.

Але тепер до всіх! Я ще з першого разу, як прочитав виступ Ткача, звернув увагу, на те, скільки там, м'яко кажучи, самовпевненості.  Але ж ми тут як у лазні - всі рівні, та, виявляється -ні, є ще у де-кого (не хотів писать) пиха. А  ми тут всі плебеї.

С орфографией статьи все ясно.

Но если кто-то до конца понял, что хотел сказать в статье Ярослав, напишите в комментарии. Нарезка из каких-то цитат, высказываний. От Роженко прыгает к Геббельсу, от него к Медведеву, потом даже к Соломону, и опять в наши дни. Может это тезисы его нового учебника истории для наших детей в дополнение к тем "шедеврам", которые уже выпущены? И что такое "історія з українським смаком"?  По примеру истории по-американски? Их дети, да и взрослые, на полном серьезе счатают, что США выиграли вторую мировую. Наши дети теперь должны считать, что решающий вклад в Победу внес Бандера и остальные украинские националисты? История долшжна быть не "зі смаком", а объективной, правдивой. Только тогда можно сделать из нее правильные уроки.

Перестаньте, уважаемый Ярослав, заниматься не своим делом, с претензией на истину. Так надоел повсеместный непрофессионализм и профанация. У Вас неплохо получается комментировать действия  коммунальных служб, а историю, философию, поэзию оставьте талантливым профессионалам.

И не оскорбляйте постоянно в своих статьях украинский народ, выставляя его тупой, аморфной, аполитичной массой, ждущей Ваших "откровений", не способной самостоятельно разобраться в жизни. Народ гораздо умнее и мудрее, чем Вы думаете и заслуживает лучших трибунов, уважающих его!

Зараз йде унікальний ювілейний рік 100-річчя Степана Бандери. І що? А нічого! Все тишком-нишком списують на кризу! Всі ювілейні урочистості відбуваються виключно на громадській ініціативі, а в той самий час ювілей комсомолу святкують на державному рівні у всеукраїнському маштабі, а недавно всі Східні області помпезно вшанували пам’ять міфічної "Молодої гвардії". Чому у нас є криза з святкуванням ювілею Степана Бандери, а з тими ювілеями кризи нема? А це тому, що наші місцеві чиновники самі перші бояться ідейної спадщини Степана Бандери! Знають добре, що оживи він зараз, то не москалів, а їх, наших місцевих чиновників перевішав на тій шибениці, що спорудили за його плечима у Львові. Скарав би їх за дискредитацію національної ідеї, української влади, за корупцію, за клановість і саботаж всіх позитивних реформ в економіці та застій в культурі.
Богдан Гордасевич
http://together.lviv.ua/index.php?id=738#c709

Опять крайности и казни! Ну и чем это отличается от уничтожения "врагов народа" при тоталитаризме? Может хватит пугать друг друга виселицами?

Хватит тужиться друг перед другом - чье идеологическое наследие самое патриотичное и правильное. Пора отбросить националистические и партийные распри и строить новую  общую идеологию  правового, демократического, многонационального государства Украина. Не дразните гусей угрозами, терпение не безгранично!

Уважаемый!Не нравятся статьи?Читайте"Знамя индустрии".Там все хорошо и приятно Вашему взору.И за всех не расписывайтесь,статьи Ярослава нужные и актуальные.Проблем много и их нужно поднимать,что и делает газета"Провинция".А насчет Вашего высказывания-морды бить не нужно,но оценку необходимо дать правильную,дабы не допускать ошибок в дальнейшем и правильно воспитать подрастающее молодое поколение,на которое только и надежда,а не на нас с Вами.А без идеи государственной ничего не построиш,как ни крути.Вернее построиш только такое,что есть сейчас.

Да откуда Вам знать, что приятно моему взору? Вы своим горячим взглядом Че хотя бы всматривайтесь в суть моих комментариев, а не тыкайте лозунги невпопад!

Я глубоко уважаю газету "Провинция" и весь ее коллектив. В том числе и за то, что в ней дают возможность высказать свои взгляды всем желающим, даже таким, как Ярослав.

И статья мне не понравилась именно эта, а не все статьи "Провинции". О чем я и написал в комментарии.

По поводу государственной идеи и воспитания подрастающего поколения дискутировать с Вами у меня нет никакого желания, да это и не формат комментария.

Скажу только, что у меня, как и у многих жителей Восточной Украины, корни интернациональные. В наши края съезжались люди отовсюду. Притом самая активная часть тех народов. Их поселения сжигали во время набегов, людей убивали. Но они возвращались и отстраивались. И если бы они делили себя по национальному признаку, то не выжили. Здесь люди воспринимают друг друга не по национальности, а по тому, что они из себя представляют.

Так что всем ратующим за украинизацию Востока Украины следует помнить, что насильно это сделать не удастся.  И я не понимаю - почему мы должны учить детей стесняться, что они не говорят по-английски, и гордиться, что не говорят по-русски!

Если мы хотим строить единое государство, нужно слышать друг друга и понимать менталитет, а не насильно насаждать свою идеологию.

В 80-е годы на боковой стене одного из домов в районе Спутника висел огромный плакат:

"ДОНБАСС НИКТО НЕ СТАВИЛ НА КОЛЕНИ

И НИКОМУ ПОСТАВИТЬ НЕ ДАНО!"

 

Спасіть! Гвалтують! Вельмишановний, Nikanor! Де ж це, пробачте, написано, що Вам забороняють розмовляти, та і взагалі спілкуватись. тією мовою, з якою ви народились? Навіть найзавзятіши націоналісти і ті у своїх програмах пишуть про підтримку розвитку національних меншин, їх мови і культури і не кажіть, що Вас у цьому ущємляют. Держава повинна мати власну мову, а державні службовці зобов'язані її знать. У одній державній установі читаю над віконцем: "докумєнти заполнять по-русскі". І не приймає заяви писані українською,  вона її не вчила бо не хотіла. Тоді це було, коли вона навчалась. А дві бабусі приїхали з села, в селах , до Вашого відома, викладали українською. От і вийшло, що у своїй Державі шукали перекладача з державної на російську. 

Дозволю і собі  щось вставити: Як співав видатний український бард Станіслав Щербатих, росіянин від народження:

"...А доки влада на дві третини свинська,

З колін не встане держава українська

І моя казочка не матиме кінця,

Поки в ній лишиться хоча б одне паця." 

Насчет "Гвалтують!" - Виагры не хватит!

Да и на родном языке вряд ли кто-то сможет мне запретить говорить и думать. Хотя и украинский язык я знаю не хуже Вас, в школе даже стихи писал на нем. И согласен я с тем, что все жители Украины, особенно чиновники, должны знать украинский язык. Но, глядя, как его насилуют такие телеканалы, как СТБ и иже с ним (одна "прем'єрка-міністерка" чего стоит), я начинаю переживать за будущее и своего родного языка, потому что уже "Сашко Гарматний - це російський Шевченко".

А говорил я о том, что население Донбасса - это особый этнос, сформировавшийся даже не за один век. И все языковые и культурные преобразования здесь должны проходить с учетом этой специфики, а не по такому же плану, как во Львове или Полтаве. Да и не главная это проблема сейчас.

И еще раз повторю для Вас и Ярослава - не должна наша страна быть с непредсказуемым прошлым, и ее история с разными "смаками". История должна быть объективной. Только тогда можно извлечь из нее правильные уроки, на которых можно будет воспитать молодежь.

Так вот, насчет премьерки- тут все верно, меня коробит от ее "двухтыщи", "рахую" и т. п.. К моему стыду, я Гарматного не читал,  но считаю, что так безапеляционно нельзя заявлять о ком угодно. Вот Стас Трызубый - украинский Высоцкий, бесспорно много у него похожего, но... . Да не стоит так рассуждать, и во Львове и, тем более - в Полтаве, положение мало чем отличается от нашего и этнос тоже. Стас пел: "...На пысок я - трызубый, а в паспорти -москаль" У нас сплошная асимиляция, кроме, разве, цыган, евреев и асирийцев. Остальные все ..., я, к стати, тоже украинец (по паспорту).  А вот этого, именно, нам и не хватает- Где программа?

"Провинция", вероятно, в ближайшем будущем выставит, сюрприз по истории Константиновки.

На Ваші "чому" існують звичайнісенькі "тому". А справа ось у чому - кожна протидія владі, на окупованій території вважалася геройством. Наприклад - порізати сідла у конюшні! - Героїзм! А після цього німці розстріляли кожного десятого. Але тих хто це зробив по війні визнали молодогвардійцями (Це на початку шістьдесятих).

Пацани вкрали кулемета, та добре. що вчасно підкинули його, а то знову б когось розстріляли, браунінга вкрали,... та може й ще ..., радіолампи... .  Так от, родичи тих, хто робив це, не погодяться, щоб "геройство" їхніх "молодогвардійців"  назвали звичайним словом бешкетництво. Різні люди все це робили, але приписано все. як завжди...

Надані факти, дійсно, відбулися в Костянтинівці.

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

  Разве можно так пестрить цитатами? Ярослав извращает украинский язык неимоверно, в такой интерпретации  он воспринимается просто ужасно! Ах да, Ярослав же великий литератор, и талант у него ничуть не меньше, чем у Шевченко!

Пару моментов в статье и я должен отметить. Не буду вдаваться в литературные истоки тех или иных слов, а возьмусь за стилистику и пунктуацию.

"Але, слід пам’ятати, що Україна це не канонічна територія РПЦ, а незалежна держава."

Тире пропущено, ай-яй-яй!

"В їхній трактовці історії вихованка інституту благородних дівиць, що червоніє побачивши голих коней на вулиці,"

 

Пропущена запятая, ай-яй-яй!

"Зараз важко винаходити історичну правду. Вона приховувалась, або інтерпретація відбувалась на користь пануючої влади."

Интерпретация ЧЕГО? Читатель сам догадается? Будем разбираться. Речь идет об историчной правде. Она скрывалась или (ее?) интерпритация происходила в пользу господствующей власти.  Интерпретация правды? Абсурд какой-то!

В общем, вся статья - это сплошной вынос мозга! Ярослав, определенно в школу!

 

А по какому делу?

Представьте, что все написанное в статье Вам приснилось. Представляете? Роженко, Гебельс, Сталин, Черчилль, Сервантес, Янукович, Медведев, Ницше, Ленин, Троцкий, Ющенко, КГБ, Гданьск, "Русские ведомости", "Провинция", красные, белые, коммунисты, немцы, переправляющиеся через Днестр, мавзолей, залитый "лайном". И на фоне всего этого появляется "мале профессоренятко, яке принесе свої знання в родину і перевиховає власних батьків".

И тут Вы просыпаетесь (если у Вас с сердцем все нормально).

Формування історичної пам’яті загалом відповідає органічним потребам українського світу, які полягають в утвердженні самодостатніх уявлень українців про своє минуле, не обтяжених стереотипами, навіяними у період бездержавного існування України.

Перечитал пять раз. Нет слов, не татант, а талантище:)

Учитывая направленность статьи, или, скорее, ее ненаправленность, я, несмотря на глубину вложенности и внутренние хитросплетения предложений, все-таки честно одолел всю статью, хотя первое же предложение вызвало во мне некое подозрение относительно дальнейшего содержания, которое (подозрение, естественно) и подтвердилось при прочтении остальных  предложений, кои, надо сказать, отличились огромной "вязкостью" . Пытаясь восстановить в памяти прочитанное, могу уже с уверенностью сказать, что первое предложение действительно является неким аналогом зазывалы, этаким шустрым мышонком, проскочившим перед глазами читателя и завлекшим его в тяжелую сеть авторского замысла, то есть капкан удался и несчастный читатель вынужден таки напрячься, дабы одолеть супостата, наваливающегося неодолимо и неотвратимо последующими предложениями, выполняющими, по замыслу автора, роль тяжелой артиллерии, а то и боевых слонов, беспощадно топчущих последние бастионы жалкого читательского сознания, из последних сил стремящегося добраться до желанной развязки, которая, благодаря усилиям автора, очень даже может быть не в пользу читателя, этого горемыки, который из последних сил пытается выбраться из умело расставленных сетей, но, по видимому, так в них и останется, глядя гаснущими очами на дьявольскую улыбку автора, который в это время уже рисует на фюзеляже очередную звездочку...

Просто Ярослав решительно не замечает свои огрехи, когда ему говорят, что они есть. А на ошибки нужно свой текст проверять, ведь Ярослав получает за свой труд деньги, и они (ошибки, а не деньги) недопустимы так же, как и ошибки врачей. Подобный текст может травмировать неподготовленную психику. А по делу вполне емко выразился , за что ему от меня почет и уважение.

Подумалось вот: у статьи  "Власний український смак світової історії"

почти 350 просмотров. Я где-то читал, что если посещаемость на сайте превышает 300 заходов в день, то владельцу за рекламу начинает капать ежемесячно от 200 евро. получается, Ярик - находка для хозяев сайта, а я своими просмотрами помогаю зарабатывать бабло?! Я требую справедливой дележки! :)

пы. сы. и зачем писать все на украинском? на русском-то проще читать...

 

Випадок явно клінічний. Людина, яка називає мою статтю «витвором безграмотності», (безпідставно, і я це довів) в п’яти коротких реченнях робить дві помилки, яких би посоромився навіть учень другого класу (роСкажуть, дев'ять-одиНнадцять). І ця людина намагається вчити інших. Отака ілюзія освіти. Воістину, не замітай чужої хати, - гляди чи твоя заметена. Шляхетна людина би вибачилася (сь). Мовляв, перепрошую пане Ярославе, я був не правий.

Щодо "роскажуть" і "одиннадцять" я визнаю, що друкарська помилка. Повірте, я знаю, що в українській мові - префікс роз-. Це, навіть, не калька з російської, де префікс рас-скажут. А слово "одинадцять" - з одною "н". Коли я бачу друкарські помилки у Вас, я не маю ніяких претензій. У всіх це буває, коли швидко друкуєш на "клаві" на двох (трьох) мовах. Маю надію, що і Ви так само помилилися в слові "профессоренятко".

І нічого Ви не довели. Я ж казав, Ви ще понакидайте цитат із "Слова о полку Ігоревім". Або з статті Ваших колег про Гордасевича, де чорним по білому написано: "Приймав активну участь в різних громадських подіях..." Те саме і з "благородними дівицями".

Ну, а в кого клініка, дописувачі сайту добре знають і багато про це пишуть. Ви їх читаєте?

 

Випадок явно клінічний. Людина, яка називає мою статтю «витвором безграмотності», (безпідставно, і я це довів) в п’яти коротких реченнях робить дві помилки, яких би посоромився навіть учень другого класу (роСкажуть, дев'ять-одиНнадцять). І ця людина намагається вчити інших. Отака ілюзія освіти. Воістину, не замітай чужої хати, - гляди чи твоя заметена. Шляхетна людина би вибачилася (сь). Мовляв, перепрошую пане Ярославе, я був не правий.

Дами и господа! Я имею Вам сказать можеть "ату его"? Да Ви шё, нормальной темы не имеете? Так вернитесь к началу, и ежели по-украински не понимаете, пусть самый грамотный переведет на всем понятный язык, ну и походу исправит ошибки,  статья о т ом, что мы забыли историю, а как известно, кто забывает, где лежат грабли - снова на них наступит. Можете не искать у меня ошибки я к этому отношусь ровно. Вышей не кончал. За мови завжди мав не більше 3. А загалом 1; 2. Сперечатись з вами не збираюся. І взагалі - Degustibus non disputandum! По поводу ЗИ базара нет туфт(а). Не обижайтесь, по-армянски туфт - бумага.

"А люблячі батьки позбавляться совєцького історичного хвоста і почнуть краще працювати на Україну, бо ж відомо, що совки є вкрай кепськими будівничими сучасної демократії та правової держави."

Обратимся за помощью к логике. Что значит избавиться от хвоста? Забыть свое прошлое? Если отнять  у человека память - он станет совсем другой личностью, вы же сами, уважаемый Ярослав, подчеркиваете важность исторического самосознания. Может быть, имеется в виду, что нужно отойти от стереотипов советского времени? В таком случае, так и говорите, а не пользуйтесь аллегориями, для придания тексту красивостей.

"...бо ж відомо, що совки є вкрай кепськими будівничими сучасної демократії та правової держави."

"бо ж відомо" - смелое обобщение, разве это известно абсолютно всем? Зачем тогда распинаться,  писать эту статью, если ее нравственный императив понятен каждому?

"...і почнуть краще працювати на Україну, бо ж відомо, що совки є вкрай кепськими будівничими сучасної демократії та правової держави."

Может быть, "будівниками"?  И кстати, что значит работать на Украину? Грузчик, кидая мешки с мукой,  тоже на Украину работает? А если грузчику двадцать лет и он никак не может быть "совком", разве он станет лучшим строителем современной демократии и правового государства, чем его пожилой коллега?

Вот эта чрезмерная национализация меня просто раздражает.  У исторического самосознания не больше шансов спасти мир, чем у красоты. И благополучие Украины не улучшится, если вместо экономических проблем задумываться только об исторических.

а ты, стало быть, слон? Не смеши меня, пожалуйста, а то придется тебе отыгрывать роль грелки, разорванной тузиком.

В случае необходимости, я могу стать и более страшным зверем;) Вижу, что журналисты воспринимают весьма болезненно, когда в их "перлах" выискиваются ошибки. Меня это немало веселит.  А об этой статье хочу сказать, что она псевдонаучная и написана псевдоинтелегентным автором.

Логос, прибегая к оскорблениям, ты расписываешься в собственном слабоумии.  Легко вякать на форумах. В жизни ты такой же резкий и агрессивный?

Позволю себе влезть в разговор. Я лично знаю Логоса. И поверьте мне, умнее человека я не встречала. Так что не надо делать поспешные выводы. Сами назвались тузиком.)  

Ты расписался в собственном слабоумии, когда принял оскорбительную для тебя роль собаки и начал мусорить здесь своими лохмотьями (перчатками). В жизни ты клоуном работаешь или просто непоследовательный лузер?

ну конечно же, можно было догадаться что В. Суворов, очень авторитетный историк для Ярослава, на первом месте в списочке...

Администрация, наведите пожалуйста порядок в каментах... половину срача тут и потереть можно... после такого бардака каментировать статью не хочется.

Да вот, понимаете, читал я эту статью в бумажном варианте и хотелось мне отписаться тут. Сегодня прочитал 70 каментов к этой статье, сложно было, каменты как-то скопом все,  не поймешь кто кому про что... Когда человек не участвовал в дискуссии, не отслеживал появление новых каментов, а пришел уже после, то разобраться кто кому и что первый написал можно, но очень трудоемко. Соответсвенно читать каменты отпадает желание и отпадает желание комментировать.