«Справедливість як чесність»

Жодну проблему неможливо вирішити на тому самому рівні, на якому вона виникла.
Альберт Ейнштейн.

Президент України Віктор Ющенко закликав українське суспільство обговорити внесений ним Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України». І визначив термін до 1 грудня. Вважаючи себе частиною українського народу, наважився і я, як кажуть, встромити власного п’ятака.

Звичайно, я не фахівець з конституційного права, але так вже повелось у нас, що людина може не тямити в жодній галузі знань, але у державотворенні розуміються усі. Одна бабця, відповідаючи на запитання щодо Конституції, безапеляційно видала власне бачення: «Я її не читала, але впевнена, що вона погана».

На відміну від бабці, я уважно прочитав проект Конституції, внесений Президентом. Повинен зазначити, що проект не викликає в мене відторгнення. Натомість є стурбованість щодо відсутності відповідальності за порушення багатьох статей.

Ст.9 проголошує: «Закони приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй, інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та законів і мають відповідати їм». Нам відомі випадки, коли Верховна Рада порушує це правило і, звісно, ніхто за це не відповідає.

Або в ст.11 зазначено: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Державні органи та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, відповідно до повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами».


Думаю, що кожний вже стикався з порушенням цього припису і, звісно, ніхто не відповів ані посадою, ані кишенею. Отже, вважаю, що не зайво було б прописати відповідальність.

Ст.27 проголошує: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи. Усі є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, місця народження, за мовними або іншими ознаками».

А де рівність в пенсійному забезпеченні, в залежності від посади? Це привілеї чи ні?

Або найсмішніше виглядає припис ст.95: «Народні депутати, сенатори на засіданнях палат Національних Зборів України голосують особисто». Зверніть увагу на демонстративне наплювання депутатами на імператив індивідуального голосування у ВРУ.

Близько року тому у Польщі стався скандал. Депутат, крім себе, проголосував за свого колегу, якого не було в залі. Журналісти зняли ґвалт на всю країну. Політична кар’єра депутата, який проголосував двічі, припинилася. Здається, він склав депутатські повноваження. Більше він навіть депутатом сільради не буде. Ось це Європа.

Утім, на мій погляд, будь-який проект Конституції не може задовольнити суспільство, за однієї причини. Як би я не ставився до чинного Президента, поважаючи його, повинен зазначити - проект внесений ЗАЦІКАВЛЕНОЮ особою.

Як приклад, в українському законодавстві існує правило, за яким податкове законодавство доручено роз’яснювати податковою службою. Їхня майстерність, як і нахабство, рік у рік зростає. Вони є головними з інтерпретації законодавства. Це все одно, що у спортивному змаганні двох команд одній дати суддівський свисток...

Яким же чином досягти справедливості і уникнути суб’єктивності при прийнятті Конституції, законів, постанов, та інших нормативних актів, що регулюють та унормовують поведінку як суспільства, так і окремої особи?

На мій погляд, відповідь на це непросте запитання дає «Теорія справедливості» американського філософа професора Гарвардського Університету Джона Ролза. Відверто зазначу, що усю його книжку, написану у 1971 році, в якій біля вісімсот сторінок, я не подужав. Тобто, прочитав, але не засвоїв. Для мене вона виявилась надзвичайно складною. Продираючись крізь усі її хащі, все ж таки второпав про що ця книжка. Вона про те, як досягти справедливості, і як зробити так, щоб вважатися найсправедливішим. Отже, навіть не освоївши повністю цієї книжки, з неї можна отримати користь. Читати його твори важко, але дуже корисно. Важко тому, що не так легко збагнути всю глибину його думок і парадоксальність мислення.

Ролз порушує принципові питання щодо розуміння прав, утвердження справедливості і справедливого розподілу благ. Філософ спробував дати відповідь на поставлені питання і цим самим привернув увагу широкого загалу. Особливо гостро проблема справедливості постала перед Україною.
В своїй «Теорії справедливості» Джон Ролз намагається показати, що існують певні принципи справедливості, які б могла обрати кожна розумна людина. Методологічно Ролз здійснює свого роду мислимий експеримент. Якщо б ви не знали своєї національності, свого освітнього, соціального і політичного статусу, своєї статі, класу, чи раси, до яких, можливо, належите, то яку форму суспільства ви б обрали? Якщо б ви опинились в суспільстві, в якому вам не відоме ваше положення і місце, то які принципи справедливості ви обрали б для цього суспільства? Це мислимий експеримент, в якому людина повинна обирати принцип справедливості для суспільства, не знаючи, ким би вона була в цьому суспільстві і яке місце би посіла. Це схоже на те, як ми умовно домовляємось, що лінія має лише довжину, нехтуючи її шириною, або в астрономічних розрахунках величезні зірки і Сонце вважаємо за точку.

Відомо, що людина розумною не народжується, а нею стає. Для цього повинні бути відповідні умови. А розум автоматично не робить людину справедливою. Ролз у своїй «Теорії справедливості» говорить про абстрактну розумну людину, яка від природи, в силу своєї розумності, буде обирати справедливість.

Згідно з Ролзом, ми можемо очікувати, що розумна людина, яка навіть не усвідомлює свою природну обдарованість і власні ресурси, обов’язково зробить вибір на користь ліберальних політичних прав. Ніхто при таких умовах не обрав би суспільство без політичної свободи. Крім того, Ролз говорить, що ця розумна людина обрала б суспільство, де матеріально уражені індивіди ніколи  не були б віддані в жертву заради переваг людей, що живуть в кращих матеріальних умовах. Тобто, вона би діяла справедливо і чесно. Недарма перша глава «Теорії справедливості» має назву: «Справедливість, як чесність», винесену мною в заголовок.

Звісно, більшість Ролза ніколи не читатиме. Для звичайних людей вона здається занадто нудною. Вони зауважать, мовляв, теорія то річ темна, а що таке справедливість, — ми й самі знаємо.

Тарас Стецьків в статті «Первородний гріх української Конституції» («Дзеркало тижня» № 9 від 14-20 березня 2009 р.) зазначив:

«Як ви думаєте — чому останніх десять років у країні щороку політики роблять спроби змінити Конституцію? Може, вони її змінюють, аби відстояти якісь людські права чи свободи? Не помічалося. Конституцію пробують змінювати виключно на догоду перерозподілу повноважень між вождями, які очолюють різні гілки влади. Доки політики володітимуть правом змінювати правила гри, ми в країні нічого доброго не матимемо. Доки у політиків не забрали цього права — писати правила для самих себе і суспільства, у країні не вдасться здійснити вкрай необхідну модернізацію — модернізацію не тільки економіки, а й суспільства».

Я стовідсотково згодний з паном Тарасом, що потрібно терміново позбавити владу права приймати акти установчого характеру. В першу чергу Конституцію, а також конституційні закони, такі, як «Про Верховну Раду», «Про Президента», «Про Кабінет Міністрів», «Про Конституційний суд» тощо. Вже давно правники вважають, що Конституцію і ці закони необхідно приймати за спеціальною процедурою установчих зборів. І щоб учасники цього зібрання не писали правила для влади, сподіваючись у майбутньому скористатися ними ж самими написаними правилами, щоб не писали правила для себе чи на свою користь, або для тих, хто віддячить за корисні їм правила, потрібні обмеження.

Звісно, за Джоном Ролзом, неможливо знайти людей, незаангажованих власними інтересами, які б не знали своєї національності, свій освітній, соціальний і політичний статус, свою стать, клас, чи расу.

На мій погляд, учасники установчих зборів, або Конституційної Асамблеї повинні мати високу освіту, не нижчу за доктора права. Звичайно, не таку освіту, як у Вітренко, чи Януковича. Докторська дисертація члена Асамблеї повинна бути присвячена царині конституційного права. Досконале володіння трьома мовами – українською, англійською і російською — обов’язкове. Крім цього, потрібна заборона на обрання до Асамблеї всіх, хто на даний момент є представником влади - депутатів, державних службовців та функціонерів місцевого самоврядування, суддів тощо. Можливо і обмеження віку, скажемо, не більше 50 років.

Додатково, ці люди повинні добровільно письмово відмовитись обіймати будь-які посади у владі протягом двадцяти років з моменту прийняття нової Конституції.

Саме таку Конституцію потрібно затвердити на всеукраїнському референдумі. Затвердити без обговорення.

Але як обрати таких людей, де їх узяти? Думаю, що цього достеменно не знає ніхто. Хоча маю надію, що розумні і чесні люди в Україні не перевелись.

ЯРОСЛАВ Yaroslav70 [at] meta.ua