Сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю

А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегенюеш щодня.
Що ж у тебе - є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?

Павло Глазовий.

Спочатку домовимось про терміни. Є країна – Україна, за яку мені боляче, бо вона мені рідна. Паралельно існує держава, яка асоціюється з владою і чинушами, які заважають нам жити. Недарма письменник Олександр Помиткін вважає, що наявні дві країни. Одна Україна, а інша Україномафія. Тому й останній його роман має назву «Україномафія».

Ми усі любимо власних нащадків. Але жити разом з дорослими дітьми? Нехай вони гостюють у нас і ми у них також. Але постійне співжиття може навіть найрідніших перетворити на ворогів. Така ж ситуація складається і з державою. Вона змушує людей обмежувати з нею стосунки, навчитися жити окремо від влади, а іноді і всупереч їй. Держава постійно шукає можливість зменшити свободу громадянина. Потрібно не дати себе ошукати. Адже, автономія – найоптимальніший спосіб життя.

Згідно з рейтингом, оприлюдненим нещодавно Transparency International, із 180 країн, де перше місце віддано найменш корумпованій країні, а останнє, відповідно, — найбільш корумпованій, Україна посіла 146-ту позицію.

Щоб не плодити корупцію, непогано б позбутись від відвідувань державних установ – виконкому, відділу субсидій, суду, нотаріальних та інших контор. Але і це відвідування можна звести до мінімуму. Чиновники розплодившись, наче таргани, вигадують власні правила, щоб отримувати хабарі і зберегти свою посаду. Вільна людина не ходитиме до них за дозволами без нагальної необхідності. Вона багато чого зробить не питаючись. Ці дозволи, які нібито потрібно одержувати від них, фікція. Адже вільні люди мають право дати раду власним потребам. Звичайно, якщо це не заважатиме іншим. Мусимо шукати варіант, реалізація якого цілком залежатиме від нас самих і не потребуватиме значних часових і фінансових ресурсів.

Чим живе звичайна людина і що їй потрібно від інших? Настали такі часи, що найбільш безпечно і комфортно почуваються люди, коли вони прагнуть і досягають як найбільш можливої незалежності. Устремління до автономії, тобто до такого стану, аби менше залежати від когось. Візьмемо для прикладу мешканця багатоповерхівки. Він споживає газ, воду, електрику. Тому встановлені лічильники збільшують цю автономність. Бо якщо людина на деякий час кудись виїхала, то вона автоматично не споживає, а отже і не сплачує за надані послуги.
 

Відрізатись без дозволу


Найдорожча із послуг це опалення взимку. В цьому випадку потрібно якомога скоріше відрізатись від центрального опалення. І тоді якщо й мерзнути, зате безкоштовно. Або, встановивши автономне опалення, регулювати власний комфорт і економно споживати енергоносій – електрику чи газ.

Державні службовці знахабніли. І їх занадто багато. А за законами механіки, збільшення елементів системи з різними рівнями надійності призводить до зниження стійкості всієї структури. Тому люди змушені вдовольняти власні потреби самотужки, тобто незалежно від тих, хто спекулює на цих потребах. Особливо нахабно впроваджується програма самозбереження Тепломережі. Директор «Костянтинівкатепломережі» С. Мішин обурюється: «Полный же произвол пошел в городе. Такого произвола нет больше нигде в области. Отрезаются кто и когда хотят...»

Вважаю, вони чинять вірно. Пан Сергій та його керівники, з центральними органами влади включно, самі придумали і навіть оформили Наказом Мінбуду фактичну заборону людині відмовитись від центрального опалення. Правда потім окружний адмінсуд м. Києва відмінив цей наказ. Та вони продовжують ним керуватись.

Згадаємо звідки ноги ростуть. Спочатку потрібно було якнахабніше брехати про таку просту річ. Нібито, ті мешканці, які відрізаються від центрального опалення, розбалансовують опалення усього дому. Тобто порушують опалення інших. Розберемося.

Нічого не порушується в системі опалення. На стояках присутня запірна арматура, яка регулює подачу теплоносія навіть тоді, коли забиті стояки. Ця балаканина потрібна тим, хто хоче отримувати хабарі за дозволи. Ця брехня потрібна монопольній Тепломережі.

А якщо навіть хтось відрізався, то в його квартирі залишився стояк, котрий напряму передає теплоносій іншим квартирам. До деяких стояків може бути підключена одна квартира, або жодної, деякі стояки можуть бути більш чи менш забиті. Навіть не інженер, а просто грамотний і тверезий сантехнік може звичайними вентилями на стояках відрегулювати подачу теплоносія.

Та їм до лампочки умови, в яких мешкають люди – комфортні вони чи не дуже. Їм байдуже, що декому недостатньо 18 градусів. Вони навіть ніколи не розкажуть споживачам, що температура у ванній кімнаті, згідно з нормами, повинна бути більша.

Отже єдиний вихід позбутись нав’язливого «сервісу» - автономізація. Навіть у такій звичній царині як хлібопекарство. Останнім часом почали залякувати людей, нібито закриють хлібозавод. Думаю, що це скоріше за все технологія підвищення ціни на хлібобулочні вироби. Ці плітки розповсюджують з однією метою, щоб люди сказали – нехай хліб подорожчає, аби був. Звичайно, хліб найпотрібніший продукт. Але його можна випікати і власноруч і цим руйнувати їх монополію.


Рецепт випікання


Спочатку готують дріжджову розводку. Для цього одну столову ложку сухих дріжджів або 50 грамів свіжих розводять в одній склянці теплої води, додають столову ложку цукрового піску і 2-7 столових ложок борошна, ретельно розмішують у скляній банці місткістю 1 літр і ставлять її в теплу воду. Коли дріжджі підійдуть до верху банки, «зачиняють» тісто. Для цього у приготований посуд висипають близько 1 кілограма борошна, виливають туди дріжджі, додають 1-2 склянки теплої води, 1-2 столові ложки цукрового піску, половину ложки солі і вимішують тісто веселкою. Спочатку тісто виходить рідке, як для млинців, потім додають борошна до густини, більшої, ніж для оладок, але меншої, ніж для пирогів. Готувати тісто найкраще в емальованому відрі або каструлі місткістю 8-10 літрів. Спочатку тісто займатиме від чверті до однієї третини об’єму посуду. Тісто вкривають і ставлять в тепле місце або в таз з теплою водою.

Коли тісто підійде майже до верху посуду, його обминають (вимішують веселкою) і знову ставлять в тепло підійматися. І так до трьох разів. Це необхідно для того, щоб підвищити пишноту хліба, яка залежить від інтенсивності бродіння. В процесі бродіння дріжджі перетворюють цукор на спирт і вуглекислий газ. Одночасно розвиваються молочнокислі мікроорганізми, що містяться на поверхні дріжджів і утворюється молочна кислота. Чим краще перемішані дріжджі і інтенсивніші бродіння, тим пишніше хліб. А в процесі випічки до пухирців, заповнених вуглекислотою, додаються пухирці з парами спирту. Тісто ще більш розпушується, а тонкі перегородки між пухирцями легко і швидко пропікаються.

Ознака готовності — захоплене тісто пружне, його важко відірвати від загальної маси (при закладці у форми доводиться відділяти ножем). Якщо тісто рідкувате, то при черговому вимішуванні слід додати борошна, якщо крутувато — склянку теплої води. При останньому вимішуванні непогано додати 3-4 столових ложки соняшникової олії. Весь процес триватиме від 4 до 8 годин залежно від якості борошна і дріжджів.

Готове тісто викладають в підігріті і змащені соняшниковою олією форми до половини їх об’єму. Для отримання красивої і смачної верхньої скориночки непогано змастити тісто і зверху. Поки духовка прогрівається, зверху на теплу плиту ставлять форми, щоб тісто підійшло. Коли температура в духовці досягне 250 градусів, можна садити хліб в духовку. Після посадки температура знижується приблизно до 200 градусів. Хвилин через 10 треба зменшити вогонь і решту часу (30-50 хвилин) підтримувати температуру близько 200 градусів.

Гарячі, рум’яні буханці легко виймаються і загортаються у чистий рушник. Через декілька годин хліб «дозріє», трошки відійде і стане хрусткою, затверділа в печі верхня рум’яна скориночка, м’якуш стане пружним, аромат стане тоншим і багатшим. Їжте на здоров’я справжній український хліб.
 

Післямова


Спокійно і послідовно, прагнучи до максимальної автономізації та добробуту своєї родини, до позбавлення необов’язкових залежностей це і є патріотизм. Держава нехай виконує ті обов’язки, які покладені на неї Конституцією. Вирішуючи власні потреби, люди звільняють державу від зайвого клопоту. А ми вже самі розберемося із своїми нуждами. Застосуємо енергозберігаючу технологію, та інші вигоди нашого буття. Ми ж не питаємось у чиновників-хабарників дозволу, коли переключаємо канали наших телевізорів із споглядання їх мармиз на щось більш змістовне і цивілізоване. А того, хто чекає від влади підтримки, очікує велике розчарування. Вона має підтримувати лише тих, хто сам собі не може дати ради. Це незрячі, та інші інваліди, пенсіонери.

Мало не забув. Коли їстимете власний хліб і почуєте жалібний нявкіт, пригостіть і кота також. Адже він набагато шляхетніший за багатьох людей.

ЯРОСЛАВ Yaroslav70 [at] meta.ua