45 років, як В.Гайворонський пішов від нас

 

"Василь Андрійович Гайворонський (псевдонім — Гайдарівський Василь; нар. 14 січня 1906, Костянтинівка, Донеччина — пом. 13 листопада 1972, Філадельфія, США) — український письменник, творчість якого почалася у 20-х роках, членом літспілки «Забой», «Всеукраїнської спілки пролетарських письменників» та ОУП «Слово». Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія у Савт-Бавнд-Брук, штат Нью-Джерсі". 

За цим одним реченням у Вікіпедії ціле життя людини, яка народилася, жила, творила в нашому місті в самий буремний час минулого сторіччя: в революцію, громадянську війну, голодомор, репресії та другу світову.

Але він зміг вижити та в США друкував про ці події на Донбасі неймовірні оповідання. Про Донбас так відверто тоді ніхто не писав.

Але рівно 45 років тому його знайшли мертвим та зняли з петлі. Повісився, чи повісили - так і не зрозуміле. Хоча тоді в СРСР його вже вважали зрадником та травили родину.

Сьогодні в Костянтинівської гімназії відбулася чудова подія - літературно--художня композиція пам'яті нашого славетного земляка. Присвята - 45 річчю загибелі. 

Гімназія - ще до війни стала меккою української освіти та патріотичного виховання міста. І про Гайворонського майже не знали би, якщо б не вчителя-патріоти гімназії. Вже не говорячи про те, як на них "наїзжала" за Гайворонського, який працював під час німецької окупації в Костянтинівській газеті "Відбудова", ригівська сволота до війни та покидькі під керівництвом гауляйтера зам.мера Астахової під час новітньої окупації рашистськими фашистами. 

Але правда та сила духу завжди перемагають.

Тому сьогодні діти співали, читали листи та вірші, які були присвячені Василю Андрійовичу.

Подробиці про цей незвичайний найукраїнський захід в найукраїнської школі міста читайте в "Провінції".

А це ще один вірш-присвята місцевого поета-аматора Едуарда Портяного:

Твоє життя було яскраве, здолав вершину ти Парнасу

Але завжди ти пам'ятав, що народився ти в Донбасі.

Що народився в Україні і рідна мова солов'їна,

Але за примхою часів, свою ти втратив Батьківщину.

Яку топили у крові, Іуди і так звані браття

Тебе зробили ворогом, цькували з присмаком завзяття.

Не дозволяли говорити, не дозволяли просто жити,

Тому чужина стала домом, в якому знову міг творити.

Твої творіння були різні, любов'ю дихали вони,

До волелюбних українців, по різні боки той стіни.

Що роз'єднала наш народ, на більшість і "чужу меншину",

Яку по світу розкидала зловісна долі хуртовина.

Ти не дожив до того часу, коли ми знову всі єдині.

І мова наша, наче пісня, лунає вільно в Україні.

Але, на щастя, є твій спадок, слова, що схожі на перлини,

Вони залишились нащадкам, твоєї рідної країни.