Нелєпівський початок Ряста

Printer Friendly, PDF & Email

Березневі сніги, березневі сніги,
Знову верби, як білі пагоди…
А в моєї жури, а в моєї туги
Ув очах стільки сонця і лагоди.

У цьогорічні березневі сніги  ми нарешті дочекалися посилки з Києва з цими невеличкими збірками поезії й тримаємо в руках твори нашого земляка Юрія Ряста, якого в Україні знають та шанують. На Донеччині він, на жаль, мало відомий. Юрій Валентинович, на наше прохання, прислав ці збірки в «Провінцію», і тепер наш обов’язок ознайомити з цим поетом наших читачів. Ще попереду - заходи щодо відкриття костянтинівцями творчості Ряста, а також внесення його творчості  в літературу рідного краю, бо ж він не лише народився в Костянтинівському районі, у Нелєпівці, але й писав про Донеччину:

Розпочав спів
Про Хутір мій Нелєпівку,
І житіє не лепське?
Може, через те, що йшов 45-й:
Голодовка, снаряди, тиф…
А я – дитя лазаретного роману
Медсестри і пораненого бійця.
Тож під бомбами й клятьбою
Буття моє зажевріло…
Наша хижка-землянка
Стриміла над урвищем,
А внизу,
             вів кривого танцю
                     Кривий Торець,
Що від смерті голодної
Рятував нас рибою.
…Пішла мати вугляркою
На зруйновану шахту,
Де лише один вибійник
І вона – коногін,
Сама кінь і їздовий.
Грінджоли з вугіллям
Поповзом тягла до бадді.
…Та дякую шахтарській землянці,
Де мати мене спородила,
Без лікарів і повітух.
І тільки коза та
У яслях сіно жувала
Та й мислила собі:
«Чим не Богородиця
жона ця стражденна?»

Ще будуть надруковані у донецькій пресі статті про Ряста  (вже черга за цими збірками журналістів з «Донеччини», «Событий» та ін.), ще попереду відкриття стендів у бібліотеках та музеях нашого краю, вечори його творчості (Костянтинівська рада вже готується провести таких захід). А зараз, ще по гарячому, отримавши збірки,  ми поїхали в саму Нелєпівку подивитися, де ж це урвище, «кривий танець Торця», а  може,  й залишки тієї землянки.

Спочатку ми потрапили в іншу Нелєпівку, велику,  яка розташована за 13 км від хутора Нелєпівка, де народився Ряст, і яка зараз є частиною території Дзержинської міськради. Багато цікавого відкрив нам тутешній цвинтар:  дореволюційні кам’яні хрести, подібні до козацьких, велика кількість похованих з прізвищем Нелєпов. Ці люди працювали в 19 столітті на Нелєпівському вугільному руднику. Є там і могила Григорія Нелєпова, відомого донбасівського журналіста, письменника, що помер у 1994 році. А  хутір Нелєпівка  зараз входить до складу Іванопільскої сільської ради. Це за 6-7 кілометрів від станції Плещєєвка. І точно – тут хати стоять над урвищем, за яким тече Торець. Загалом нарахували всього 22 будинки, з яких лише 9 таких, де  хтось живе.  Знайшли ми там лише одну бабусю, Ніну Олександрівну Пілюгіну,   що мешкає в Нелєпівці з 1948 року. На жаль, родину Ряста (Кавєріни) вона не пам'ятає. Бабця розповіла нам,  як почала занепадати Нелєпівка в 50-х роках минулого століття  після будівництва понад селом аміакопроводу. На двох стовпах ми побачили навіть діючі гучномовці – на випадок аварії. Людей порозселяли  до Дзержинська,  Костянтинівки,  Катеринівки та інших населених пунктів. В  Іванопіллі, наприклад,  цілу вулицю нелєпівцям збудували – Садову.

Юрій Ряст, як обіцяв, ще багато чого розкаже нам про своє буття (на жаль,  по телефону, бо дуже хворіє та не зможе приїхати з Києва). А найближчим часом ми розмножимо його вірші й надамо всім бажаючим. Він справді дуже цікавий та глибокий поет, про що свідчать і такі рядки:

Двічі вчитися людина
Ходити…
Вперше,
Коли тягнеться
До усміхненої мами,
Вдруге,
Коли, схиливши голову,
Іде від її могили.

В.Березін.