Скільки людині книжок потрібно?

23 квітня відзначався Всесвітній день книги та авторського права, а Указом Президента 2007 рік визначений Роком української книги. Відомий інтелектуал, лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук цього року впроваджує проект під назвою «Книга творить Людину».

Утім, за останній час тільки у Києві закриті книжкові магазини: “Поезія”, “Мистецтво”, “Передплатні видання”, “Пропагандист”, “Світогляд”, “Спортивна книга”, “Зміна”, “Ноти”, “Книга поштою”, “Технічна книга”, “Книжковий світ”. А по всій Україні й не перелічиш.

І все ж таки мільйони нових книжок поповнюють бібліотеки, де сьогодні зібраний величезний фонд. Більша частина цього фонду недоступна для користування. І бібліотечні працівники у цьому майже не винні. Просто можливості людини спожити навіть незначну часточку такого багатства обмежені.

Отже, скільки книжок може прочитати людина за своє таке коротке життя? Деякі люди збирають власні бібліотеки. Звісно, немає таких, котрі обмежуються тільки книжками. Інформацію здобувають із газет, журналів, теле- і радіоефіру, інтернету. Якщо ще змолоду встановити для себе завдання читати хоча б одну книжку на місяць, то за 80 років людина зможе прочитати близько однієї тисячі книжок. Коли у невеличкій кімнаті тільки вздовж однієї стіни встановити книжки, можна розмістити 40 поличок із 25 книжками на кожній. Ця домашня бібліотека матиме одну тисячу книжок. Певна річ, та література, котра варта того, щоб її прочитати, налічує значно більше ніж одну тисячу, але ретельний відбір значно скоротить цей перелік. Звичайно, людина користується довідниками, енциклопедіями, учбовою літературою, і ці книжки не прочитуються з початку до кінця, але вони присутні у власних бібліотеках. Багато книжок перечитують, бо світосприйняття змінюються, залежно від віку людини.

Зараз книжковий ринок заполонила макулатура, яка, на жаль, формує світогляд людей. Тому не викликає здивування інтерв’ю з деякими знаними політичними діячами, в якому було запитання — які книжки вони читають. Відповіді вражають. З’явився новий тип інтелігенції “homo нечитаючий”. Тому й рішення, які приймають наші керівники, висвітлюють їх освіченість. Мабуть тому Україна ніяк не може виборсатись із того багна, в яке її завели недолугі керманичі. У владі людей з енциклопедичними знаннями замало, майже немає. У свій час спочатку їх послідовно знищували разом із науковими здобутками, а потім, протягом багатьох років не допускали до влади. Булгаковські швондери цілеспрямовувано відстрілювали українську еліту, здатних належно організувати людське буття. В сухому залишку залишилось те, що маємо. Тому зараз при владі невігласократія. В розвинених країнах знання дає гроші, а гроші — владу. Ми маємо в Україні інше. Влада дає гроші, а знання непотрібні взагалі.

Освічені люди у своїй більшості не наділені хапальним інстинктом і дотримуються моральних заборон. Коли я кажу про освіченість, то не маю на увазі регалії кандидатів, докторів наук і академіків. Освіченість — це знання і висока моральність. Освіченість — це порядність, патріотизм, професіоналізм, і не кожного проФФесора можна вважати освіченою людиною. Люди, які мають солідний інтелектуальний багаж, значно краще пристосовані до життя, ними значно важче маніпулювати. Вони почуваються вільніше за інших.

Молоде покоління щасливе тим, що може прочитати ті книжки, які довгі роки були під забороною. Через великі перепони, нарешті, помалу відкриваються незаідеологізовані сторінки історії і України і світу. Молодих чекає справжня освіта, не та яку “дають” у вищій школі, а та, яку здобувають власними зусиллями.

Потрібно довести до молоді просту істину — кожна прочитана макулатура забирає час для справжніх шедеврів. Коли я був маленьким хлопчиком, мені видалась нагода разом із батьками побувати на весіллі. В той час, одразу після війни, я ніколи не наїдався досхочу. Отже їв на весіллі все, до чого міг дотягнутись. Хотілось скуштувати всяких наїдків. Коли ж подали солодке, пиріг і цукерки, зрозумів, яку я зробив помилку. В мене не могло влізти жодного шматочка, жодної цукерки, бо, як у відомому анекдоті, останній вареник стирчав з рота, а на першому я сидів.

Отже, якщо хтось бажає прочитати багато дуже цікавих книжок, то не можна “наїдатись” макулатурою, бо не вистачить часу на те, що варте уваги, адже книжки це мудрі вчителі, які формують світогляд. Тільки класична література налічує сотні тисяч книжок.

А прихильників українського слова взагалі зовсім небагато. Як зазначає сучасна письменниця Оксана Забужко, «українська мова, яку до пуття хіба що скількасот душ на цілім світі і знає». Вона так і пише: “скількасот”, і це не помилка. В центральній Донецькій книгарні лише три полички з українськими книжками, решта з російськими. І таке відбувається тому, що у суспільстві не формується потреба прочитати справжні перли сучасної і минулої доби.

Звісно, кому ліньки читати, може слухати, бо вже народилась аудіокнижка. Л. Бондарчук розповідає в “Дзеркалі тижня”: «Книга вголос» — колектив однодумців, які шанують українське письменство й намагаються донести український твір до пересічного громадянина. Одним із таких творів — «Солодка Даруся» Марії Матіос віднедавна — не лише книжка, яку можна читати й перечитувати, це ще й зворушлива історія у виконанні Наталії Сумської…»

Директор «Книги вголос» Юрій Григорович Крилівець вважає, що коли йдеться про українську літературу — не треба її любити, доречно її знати. А для цього потрібно читати! Коли зростатиме охочий до читання прошарок суспільства, спостерігатимемо по-справжньому крутий підйом. Проте, він песимістично зауважує: “Але хто не читає, той і слухати не буде, а хто не слухає, той і читати не буде”.

ЯРОСЛАВ. E-mail: Yaroslav38@meta.ua