Иначе кто-то будет уволен...

Така погроза Ю. Роженка оприлюднена в “Провинции” № 10 від 7.03.2007 р. Цікаво, доручено укладання угод СЄЗ з власниками квартир було Небогатікову С.Є., а звільняти Голова міста буде “кого-то”. Термін, протягом якого це доручення повинно було виконане, сплив через півтора місяця. Можливо, цей “хтось” вже безробітний.

Ільф і Петров в знаменитій книжці «Золотой теленок» розповідали: “В то беспокойное время всё сделанное рукам человеческими служило хуже, чем раньше: дома не спасали от холода, еда не насыщала, электричество зажигалось только по случаю большой облавы на дезертиров и бандитов, водопровод подавал воду только в первые этажи, а трамваи совсем не работали”. І, все ж таки, незважаючи на розруху після громадянської війни, відбувалось таке дійство: “Был тот промежуток между пятью и шестью часами, когда дворники, вдоволь намахавшись колючими метлами, уже разошлись по своим шатрам, в городе светло, чисто и тихо, как в государственном банке”. Це відбувалось не десь у столиці, а в провінційному місті Черноморську.

Де ви зараз бачили двірників у такий ранній час? Де ви взагалі їх бачили на вулицях і подвір’ях, крім центральної. Загляньте за будинки навіть на проспекті Ломоносова. Сміття, бетонні плити, що залишились після ремонтних робіт Тепломережі, ледве прикриті каналізаційні люки, труби тепломережі винесені назовні. Всохлі дерева і зарості бур’яну. Здається, спеціально поставили за мету зруйнувати двори, щоб вони виглядали, наче після бомбардування. Цікаво, який розумник встановив правило, за яким працівники Комунтрансу, спорожнюючи контейнери, залишають гори сміття?

Звісно, людей не переконаєш, що не можна смітити. Смітники утворюються всюди, де є хоча маленьке вільне місце. Взагалі людину важко змінити. Це проголосили у свій час комуністи, і їм це вдалось. Людина змінилась у гірший бік. Отже потрібно прибирати. А прибирати не хочуть і не вміють. Чому? Чому взагалі не вирішуються комунальні проблеми у нашому місті?

5 березня цього року відбувся круглий стіл в газеті «Дзеркало тижня». Були присутні заступник міністра будівництва, архітектури та ЖКГ Григорій Семчук, народний депутат України, голова парламентського підкомітету з питань ЖКГ Олексій Кучеренко (який до розформування Держкомітету з питань ЖКГ очолював цей держорган), мер міста Котовська (Одеська область) Анатолій Іванов, і багато інших.

Читаючи статтю про це, я все намагався зрозуміти, чому всі міста України потерпають від комунальних негараздів, а маленьке місто Котовськ, Одеської області вирішує свої проблеми не маючи якогось особливого фінансування. Ніяких секретів Голова цього міста А. Іванов не приховував: “На реформу гроші не потрібні. У будь-якої реформи є мета. Тут мета — поліпшення якості обслуговування нашого населення. Що для цього потрібно? Насамперед прибрали посередника між виробником і населенням. Ми прибрали найбезвідповідальнішу структуру — ЖЕКи, вони не потрібні. Ми забрали у ЖЕКів не притаманні їм функції — труба, каналізація, водогін, очисні споруди, залишивши їм тільки те, за що вони відповідають. Ми напряму замкнули, скажімо так, жителів міста на теплові мережі й на водоканал. Відразу кількість скарг зменшилася відсотків на 90. Різко зменшилися витрати води, адже водоканал ліквідує всі течі, тобто те, за що начебто відповідав ЖЕК. Адже для водоканалу головне, щоб не було скарг. Протягом двох років ми поставили 95% лічильників, тим самим зменшили втрати води. Люди протягом півроку поставили лічильники, ми ледь встигали їх пломбувати. У результаті довели втрати води майже до європейських норм: у нас вони становлять 22—24%, у Європі — до 20%. Ми встановили 95% лічильників без жодної копійки бюджетних коштів. Люди встановили їх самі тільки тому, що виграють у ціні. Вони порахували, що за півроку окуплять ці лічильники. Ми ж просто створили їм бригади, котрі допомагали зі встановленням. Далі — перехід на прямі договори. Причому у нас сьогодні близько 100% договорів. І в Котовську втрати теплоносія скоротилися з 13 до 9%, але європейська норма — 5—6%. По житлу ми створили умови для конкурентності: залишили один маленький комунальний ЖЕК, решту передали приватним ЖЕКам. Плюс пішли шляхом створення кондомініумів. У нас 52 об’єднання (житловий фонд — 230 будинків)”.

У нашому місті приблизно 480 будинків — лише удвічі більше ніж у Котовську. Чому у Іванова схоже на казку, а у Роженка, наче після спустошливої війни? Може настав час Роженку їхати у Котовськ і запозичати досвід? Отже, чому у Іванова виходить? Відповідь виявилась простою, наче господарське мило. Її озвучив О.Кучеренко: “Котовськ — це невеличке містечко, де мера знають і поважають. Там усе чудово спрацювало саме з цієї причини. Дай Боже здоров’я такому меру”.

Отже, мера там поважають! Працюючи багато років на підприємствах, я зробив такий висновок, там де керівник будь якого рангу має авторитет — долаються проблеми, які здавалось подолати неможливо. Звісно, якщо кожному заносити хвоста, як це робить Голова м. Костянтинівки Ю. Роженко, то нічого не зміниться. Є у нашому місті такі проблеми, які можна вирішити одним помахом руки. Які гроші потрібні, щоб заборонити використання проспекту Ломоносова в якості злітної смуги? Хіба проблематично заборонити рух вантажного транспорту і обмежити швидкість руху на цій магістралі до 40 кілометрів на годину? Про укладання договорів між мешканцями і жеками навіть смішно нагадувати. Які гроші потрібні, щоб, згідно із законодавством оприлюднювати звіт про екологічний стан у місті. Якщо уважно читати “Знамя индустрии”, то створюється таке враження: спочатку у нас була дуже погана екологія, але почав переплавляти акумулятори на свинець «Мегатекс» і повітря очистилося. Хто заважає щоденно проводним радіо повідомляти мешканцям Костянтинівки про якість води і повітря? І нарешті, які повноваження необхідно додати Голові міста, щоб жеківці припинили спалювати сміття. Авторитет Голови має багато складників. Один з них — це те, як людина дотримується слова. Мої бесіди з багатьма мешканцями, що потерпають від комунальної розрухи, закінчувались однаковою фразою: “Роженко обіцяв, однак все залишилось невиконаним”.

Не треба любити наше місто, як зворушливо проголошує Голова. Місто не потребує любові, потребують поваги його мешканці. Коли я бачу чергу перед дверима чиновників, то розумію, що тут людей зневажають.

Утім, центральна влада, яка виявилася нездатною справитися з проблемами комунальної галузі, робить ставку на нового власника, не маючи не лише доказів того, що за наших умов він буде ефективним, але й нишком закладаючи умови для провалу своїх починань.
Міністр ЖКГ передбачає, що лише протягом трьох років 80—90% житлового фонду в Україні перейде під управління об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) або, як їх частіше за все на західний манер називають мешканці — кондомініумів. Насправді ідея створення названих об’єднань є дійсно прогресивною і цілком обґрунтованою. Власність — це ж не лише права, але й обов’язки. Інша річ, що пострадянський власник, з одного боку, це ще не завжди усвідомлює, а з іншого — ще й не дозрів до цього за своїми прибутками. До середнього класу за об’єктивними показниками (матеріальний стан, характер зайнятості, освіта та інше) в Україні може бути віднесено лише 8,9% населення. В основному цей, досить тонкий прошарок населення, і може бути базою створення кондомініумів. Але потрібно, щоб такі люди домінували в конкретному будинку, де передбачається створювати кондомініум. А може треба добре обмізкувати наслідки? Адже, ще Головний конструктор Корольов вважав: “Якщо ти зробив швидко, але погано, всі дуже швидко забудуть, що ти зробив швидко, але довго пам’ятатимуть, що ти зробив погано. І навпаки — всі швидко забудуть, що ти робив довго, і пам’ятатимуть, що зробив добре”.

Авторитет людині при владі не додається автоматично, одночасно з посадою. Повага до влади не набувається навіть важкою працею її представників. Авторитет і повага приходить разом із результатами, які покращають життя мешканців міста.

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua