Бельгійська архітектура Костянтинівки

Printer Friendly, PDF & Email

Що з себе представляє проект «Жовта лінія»? Це є продовження проекту "Музей відкрито на ремонт — ІІ". Всі ці проекти є задумками Українського кризового медіа-центру, який разом із сучасними українськими митцями намагається реорганізувати краєзнавчі музеї та перетворити їх у культурні центри.

Ось що про проект «Жовта лінія» розповідає керівник творчого напрямку Українського кризового медіа-центру Леонід Марущак: «Кожен день ми чуємо у новинах про жертви АТО. А чи хоч раз ви чули про кількість зруйнованих чи пошкоджених об’єктів культурної спадщини, монументальних об’єктів чи пам’яток природи? Ми неодноразово писали запити у відповідні міністерства і відомства, де нам говорять, що такої статистики не існує. Тому наша задача була попрацювати з цією темою. І ми вибрали 10 міст, хоча це потрібно робити у всіх містах. Що ми запропонували? Ми запропонували музейникам з цих міст попрацювати з місцевими архітектурними об’єктами, дізнатися, в якому вони стані, скільки їх є в місті, чи є в них статус, чи немає. Також ми запросили ряд дослідників та експертів в ці міста для того, щоб вони проаналізували, що, на їхню думку, є цінним. (…) Чим цікавий цей проект? Що, в першу чергу, музеї отримують величезну базу фото і відеоархіву. Тобто всі дослідження, які ми робимо, це не лише для однієї виставки, а для того, щоб поповнити музеї цими матеріалами».

Дом молоді пляшкового заводу, 1943 рік. На фоні руйнації — дві вцілілих статуї

Костянтинівська виставка проекту «Жовта лінія» називається «На краю степу. Бельгійська архітектура Костянтинівки». Костянтинівка може похвалитися бельгійськими пам’ятками ще царських часів. У Слов’янську досліджували настінні мозаїки радянського періоду. Далі проект продовжиться у Дружківці, Сєвєродонецьку, Покровську, Лисичанську, Рубіжному, Маріуполі та Старобільську. Там своя специфіка, свої теми. З Леонідом Марущаком згоден повністю. В наших маленьких провінціальних містах Донбасу є чим пишатися, є що досліджувати та зберігати, але робиться дуже мало. Як зламати негативний тренд? Для початку хоча б не замовчувати цю тему. Інформувати владу, депутатський корпус, а зі зростанням інформованості, зростуть шанси, що щось буде робитися.

Будівля РЕВКому, 60-ті роки, ще в доброму стані (з дошкою — «пам’ятка архітектури, охороняється державою»)

Проблема це не тільки наша місцева. Ситуація з архітектурною спадщиною навіть у Києві скандальна. У пресі читаєш про постійні скандали з пам’ятниками старовини, але ситуацію маленького міста у Донбасі та ситуацію в столиці неможливо навіть порівняти. Як оцінюють ситуацію у Костянтинівці архітектурні професіонали з «Жовтої лінії»?

«Розвиток міста почався із праці натхненних людей, які побачили потенціал і не відступили перед труднощами. Величезну роль у цьому зіграли вихідці з Бельгії. Неймовірним є те, що місто виникло з нічого, посеред степу, за дуже короткий проміжок часу, буквально на очах кількох поколінь. Багато з того, що вони встигли побудувати, служить місту і досі. До сих пір уся міська інфраструктура є продовженням тієї, що була закладена на початку. Хотілося б, щоб місто пам’ятало про своє минуле, і у майбутньому зберегло свій характер і відмінні риси.

Склалася ситуація, коли жителі міста та місцева влада не усвідомлюють цінності того, що мають, не сприймають навколишню архітектуру, як частину культурної спадщини.

Зараз у місті немає об’єктів, які потрапляють під поняття історичної та культурної спадщини, хоча сама Костянтинівка є історичним містом. Не затверджені історичні зони, які б охороняли конкретні об’єкти. З цієї причини будівлі руйнуються і не ремонтуються, а якщо ремонтуються – не професійно, хаотично, з перебудовою перших поверхів без урахування стилістичних особливостей будівель.

Одна з цілей даного дослідження – це дати поштовх процесу щодо визначення історичних зон, щоб багатьом об’єктам присвоїли статус історичної пам’ятки, провели якісну реставрацію з урахуванням всіх аспектів, як соціальних, так і історичних.

Від реставраторів можна почути вираз «посттравматична реставрація пам’яток архітектури». У нашому випадку – у регіоні цей же підхід можна застосувати до соціальних відносин, до мешканців цих будинків і вулиць: соціальні відносини зруйновані у такій же мірі, як і самі будівлі. Це питання так само вимагає не меншої уваги. Цей фактор є однією з першопричин нинішнього стану об’єктів архітектури та міста. І сильно впливає на відношення громади до культурних і архітектурних цінностей в цілому.

Ситуація вимагає уваги громадськості і конкретних рішень місцевої влади з метою збереження історичної та культурної спадщини міста».

Ось такий заклик від громадських активістів з Києва. Це і є метою «Жовтої лінії». Українські науковці та музейні працівники у радянські часи з історією працювали вибірково. Найбільш цікавого з точки зору історичної спадщини періоду місцевої історії – бельгійського для них не існувало. Існував період боротьби пролетаріату під керівництвом комуністичної партії з царським режимом. І зберігались лише ті архітектурні пам’ятки, які були пов’язані з цією боротьбою.

Конюшня директора пляшкового заводу Гомона, біля стіни якої в 1919 було розстріляно робітників

В непоганому стані є збережена конюшня директора Гомона. Біля її стіни були у 1919 році розстріляні робітники. Пам’ятка архітектури «дом Гомона» не зберігся, а конюшня – хто б міг подумати. У радянські часи на деякі бельгійської побудови будинки вішали меморіальні дошки – нібито «охороняється законом», як було з домом, де був розташований перший ревком Костянтинівки. Де поділася табличка ніхто не знає, а сама будівля в жахливому стані і відновленню вже, мабуть, не підлягає. В непоганому стані зберіглася бельгійська контора. На ній ніяких охоронних дошок ніхто не вішав, але управління освіти використовувало та підтримувало в гідному стані будинок УПК завжди. І в цьому секрет збереження архітектурної спадщини. Якщо вона використовується, то її власник вимушений підтримувати її в гідному стані.

Всі ці споруди розташовані на обмеженій площі парків відпочинку колишнього імені Якусевича та Хіміків. Наша можлива історична охоронна зона? У ній ще будуть розташовані ДКХ, танцювальний майданчик поруч, будинок колишнього хімічного технікуму, пам’ятник «13 розстріляним робітникам» на заводській площі колишнього пляшкового заводу. І тут починається найцікавіше: за площею стоять ще дореволюційні цехи пляшкового заводу. Чи можливо зберегти хоч один?

Не знаю до кого звертатися. До голови військово-цивільної адміністрації Жебрівського? До президента Порошенко? «Жовта лінія» підняла хвилю, але чим реально вона може допомогти у справі збереження нашої архітектурної спадщини? Неясно.

На початку 1990-х місцева влада заплатила чималенькі гроші за експертну оцінку архітектурної спадщини Костянтинівки. Пам’ятників всеукраїнського значення науковці у нас тоді не виявили. А чи не помилились вони? Чи не були науковці у полоні радянських штампів та методологічних підходів?

Чи не гідна уваги, як унікальна, колишня синагога на вулиці Злагоди (колишня Горького)? Чи багато в Донбасі збереглося дореволюційної побудови синагог? До речі і будинок міської поліції поруч побудований у бельгійські часи та заслуговує на внесення у реєстри старовини. До революції він був одноповерховий, а другий поверх побудували вже після другої світової війни.

На трьох заводах – хімічному, скляному та пляшковому ще стоять бельгійської цехи. Як би зберегти хоч один. Справа не тільки у грошах, у грошах немалих. У омріяній українським загалом Європі старі цехи столітньої витримки не руйнують, а дають їм нове життя. Створюють в них картинні галереї, музеї, культурні центри і т.п.

Чи є якісь плани відновлення Донбасу? Сподіваюсь, рік – другий і падлюча Росія одповзе за поребрик. Чи є якісь плани на відновлення нормального життя у наших таких любимих, але таких занедбаних містах? Треба думати не тільки над відновленням індустріального потенціалу занедбаних міст Донбасу.

Як зберегти історичні архітектурні пам’ятки періоду до 1917 року і пізніших часів? У Костянтинівці є що зберігати.

На вулиці Олекси Тихого (до того – Правобережній, Леніна, Красній, Посадковій) стоять дві спортивні фігури – дівчини та хлопця роботи скульптора Левченко біля Дворця Молоді пляшкового заводу. Скульптор зробив їх у 1938 році. Простояли спортсмени весь час німецької окупації 1941 – 1943 років. Не були зруйновані. І втратити їх в наш час без всяких військових дій? Не можете зберегти самі – продайте комусь з бізнесменів хай поставить їх на своєму подвір’ї за умови реставрації та збереження.

На Торецькій (у дівоцтві Пролетарська) стоїть будівля РЕС. Скільки років будинку сказати неможливо, але подібність внутрішньої будови до колишньої синагоги, фігурність цегляної кладки однозначно свідчать про дореволюційне походження будинка. По тій же Торецькій (Пролетарській) зустрічаються ще бельгійської постройки приватні будинки. Дослідження «Жовта лінія» неповне. Потребує додаткових досліджень та виправлення помилок. Але воно вперше загострило нашу увагу на майбутньому плану розвитку міста. І воно потребує уваги громадськості та місцевих політичних сил.

Чи зможе Костянтинівка стати українським (європейським) містом зі своєю неповторною історією та архітектурною спадщиною? Чи наша перспектива безкінечна деградація і поступова втрата всіх атрибутів міської цивілізації?

І.Бредіхін