Костянтинівка — земля козаків. Частина 7

Морські війни запорожців

Printer Friendly, PDF & Email

Частина 1. Частина 2. Частина 3. Частина 4. Частина 5. Частина 6.

Найбільш складною частиною морського походу було повернення на Січ. Нелегким був і прорив з гирла Дніпра в Чорне море. Але тут міг бути і елемент раптовості, і атака за течією, яка значно підвищує шанси, і використання різноманітних військових хитрощів, і звичайна нерозтраченість фізичних сил, повна мобілізація до бою.

А от після прориву з гирла Дніпра на морські простори, турки і татари мали всі можливості розрахувати час повернення флотилії, створити потужний заслон на зворотньому шляху козацьких чайок  додому. Турецькі адмірали отримували шанс на повне знищення запорожців. Біля дніпровського гирла майже завжди чекала повернення козаків турецька флотилія. Крім цього, просуватися на веслах проти течії було важко. А Дніпро був перегороджений ланцюгами. Ланцюги були натягнуті між фортечними мурами і прикриті міцною залогою з артилерією.

На відміну від більш ранніх походів, які мали на меті операції проти опорних баз османської імперії на північному березі Чорного моря, таких, як Очаків чи Аккерман, і які часто мали комбінований характер, коли загони запорожців на березі підтримували бойові дії чайок, то в разі довготривалих морських походів, розраховувати у нижній течії Дніпра, козаки при поверненні мали тільки на свої сили.

Ситуацію ускладнювало те, що козаки вже були втомлені після довгих морських переходів і боїв. Вже античні історики не приховували свого подиву при описах морських походів київських князів на Візантію. Бо фізичне навантаження при постійному веслуванні, постійна бовтанка, як на гойдалці, багатоденна обмеженість рухів, сон в незручних умовах, все це надзвичайно виснажувало навіть загартовані організми. До того ж козаки мали втрати в людях і човнах, їх обтяжувала, а іноді і переобтяжувала здобич, поранені, бранці, які були захоплені заради викупу, визволені невільники. Зрозуміло: лише за сприятливих умов могли запорожці йти на прорив при поверненні саме цією дорогою.

Переважно ж поверталися вони іншими шляхами.

Так, іноді козакам вдавалося обійти гирло Дніпра. Вони  На 3-4 милі на захід від Очакова, в лимані, козаки виходили із чайок і тягли їх узбережжям. Під човни підкладали колоди, які обов'язково були на кожному човні. Потім вище Очакова перетягували їх у Дніпро і безпечно поверталися на Січ.

Але цей шлях ставав в нагоді не завжди. Іноді, коли біля Очакова стояла міцна турецька флотилія, козаки не вважали за необхідне ризикувати. В своїх набігових операціях козаки намагалися захоплювати насамперед турецькі торговельні суди, раптово атакувати населені пункти на березі моря, а іноді навіть і у віддаленні від нього. А от в бій з бойовими кораблями і флотиліями  турок вони намагалися вступали лише за сприятливих обставин. При поверненні додому серйозні бої козакам були ні до чого.

І тут нам потрібно уважно вивчати карти річок східної України і, зокрема, Донецької області. Бо поверталися козаки на Січ по річковій системі кальміуської паланки війська запорожського. Для цього вони обходили Крим і через керченську протоку потрапляли до Азовського моря. А тут вже були варіанти як дістатися до Дніпра.

Тільки треба мати на увазі, що абсолютно всі річки нашого краю мали у ті часи інший вигляд. Багато з них були придатні для судноплавства, і всі без винятку більш повноводні. У совєцькі часи гонитва за “планом” і великим врожаєм зернових призвели до розорення чудових пасовищ і сінокосів, які створювали захисну смугу степових річок України.  Там, де не було зернових, берега річок зайняли овочеві культури. Все це призвело до інтенсивного замулювання русел степових річок. Товщина мулу досягла двох і більше метрів, на деяких делянках річок русла зовсім заілені. Забиті мулом є джерела, що підживлюють річки. Як наслідок злочинного хазяйнування — підтоплення і затоплення територій, в деяких випадках на території населених пунктів. Природна дренажна система не виконує більше своїх функцій. Щоб ліквідувати ці локальні екологічні кризи,  в зоні яких опинилися тисячі і тисячі домів, треба очистити від мулу русла. Витрати на кілометр очистки — це біля мільйона гривень.

“Дурні”, - скажете Ви, - “Недбале і невміле природокористування”. А як з тією приказкою совєцького голови колгоспу, що: “Той голова не хазяїн, хто не має для власного користування гектар-другий землі? Не подобається мені, коли отак про наших можновладців: “Дурні”. За всякою “дурістю” щось корисливе та стоїть.

Нечасто, але іноді запорожці все ж користувалися гирлом Дону і можливістю скористуватися гостинністю своїх братів-донців. Донський курінь війська запорожського досить швидко виокремилася в окремішню бойову одиницю. Географія визначає історію. Маючи контроль над єдиним торговельним шляхом між Московією і Османською Портою донці майже одразу підсіли на голку московського військового постачання. Для царської дипломатії факт “братерської допомоги” автоматично переводив у підданство Московщині, але донці досить довго опирались цьому щастю. Географія визначила і головний потік для поповнення цього козацького війська з теренів московської держави. Німець Даль, “козак луганський”, це псевдо, яке він собі обрав, в середині ХIX сторіччя вказував на спорідненість з українською мови донських козаків, але вже тоді вона була дуже зросійщена. До речі, ніколи не визнаваючи себе за росіян, вже у наш час донське козацтво досягло на законодавчому рівні визнання свого етносу окремим народом у складі Росії.

Те, що це не забаганки “виряджених” свідчать події другої світової. Росіяни і донці опинились по різні сторони фронту. Про масову колаборацію донського козацтва з німецькими окупантами під час другої світової я навіть не буду розказувати. Це тема окрема. Згадаємо лише про  кінні ескадрони донців у складі німецьких дивізій, вдало захищавших прифронтові тили вермахта від червоних партизан в 1942 — 1944 роках. Та сама “мала війна”, в якій козаки були неперевершені. А ще був 15 козачий корпус СС, вдало воювавший до кінця війни на Балканах.

Але про це в Росії воліють не згадувати, ставлячи пам'ятники генералам П. Н. і С.Н. Красновим, Шкуро, Доманову, Султан-Гірей Кличу та десяткам тисяч пересічних козаків, які воювали на боці Гітлера проти Червоної Армії в 1941 — 1945 роках. Їх там вважають героями. В Росії борються з помарачовою загрозою і українськими “бандерами”.

(Продовження буде)

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.