Лікування амнезії

Printer Friendly, PDF & Email
Час від часу в деяких друкованих ЗМІ з’являються статті, в яких окремі нехарактерні випадки з минулого нашого міста подаються як закономірні та масові. Оприлюднюючи сумнівний позитив і старанно приховуючи негатив, недолугі «історики» переключають увагу від нагальних проблем сьогодення на ідеологічні ізми.


Козачий отаман Андрій Шкуро, злий ворог радянської влади, лицар англійського ордена Бані, генерал Добровольчої армії

На жаль, вітчизняний інформаційний простір насичений неякісною продукцією – простіше, «жовтою» пресою, і розібратися пересічному громадянинові, хто є хто, не так вже й просто. На заваді кількісна перевага історичних і літературних праць радянського періоду в місцевих бібліотеках та домівках.

Неупередженим суддею в вирішенні спірних питань історичного характеру міг би бути Костянтинівський краєзнавчий музей, ввібравши бодай копії документальних свідчень з архівних фондів всіх рівнів стосовно попереднього розвитку міста та району. З огляду на те, що музей є власністю місцевої громади, а виконавча влада покликана перейматися не тільки життєзабезпеченням міста, а й втілювати державну національну програму, зобов’язана приділяти відповідну увагу підпорядкованому їй музею.

Загадковий факт замовчування місцевих «любителів» старовини, як в радянській, так і в пострадянській краєзнавчій літературі, що активно діяла в районі Донбасу в період громадянської війни, регулярної 13-тої Червоної армії та її незмінного командира, вимагає уважного розгляду й осмислення.

1919 рік пройшов в запеклій і безкомпромісній боротьбі з перемінним успіхом між білою та червоною арміями за володіння теріторією Донбасу. Тільки за три місяці Костянтинівка тридцять два рази переходила з одних рук до інших, як відверто та цинічно висловився Ворошилов: «За царство угля, железа, машиностроения и других благ, которыми  изобилует этот богатейший район».

1 січня 1920 року Біла армія, втративши 8 тисяч чоловік, відійшла в Крим та на Ростов. З квітня 1919 року й до лютого 1920 року командиром 13-тої Червоної армії був Геккер Анатолій Ілліч. Вперше з цим прізвищем автори статті зіткнулися переглядаючи архівні фонди в м.Донецьк.

З спогадів учасника бойових дій згаданої армії виходить, що відступаючи під тиском армії Денікіна наприкінці травня 1919 року, Геккер проводив мітинг в нашому місті на Дмитрієвському селищі біля бойні. Несподівано з боку Новоселівки з’явилася кіннота генерала Шкуро, почався бій. З пострадянської історії вдалося встановити, що 13-ту армію 31 травня повністю розбив денікінський генерал Шкуро і залишки армії виштовхнув з району Донбаса. Стрімкими атаками кінноти Шкуро були розбиті й загони Мохна. З 14 січня й до 6 червня 1919 року мохновці за офіційним договором входили до складу 1-ої Задніпровської дивізії Червоної армії, а потім, за «заколот, зраду й відкриття фронту білим», були оголошені поза законом. Начальник мохновського штабу та ряд командирів бригади були арештовані й розстріляні чекістами. З спогадів мешканців нашого міста мохновці були й в Костянтинівці, проскакуючи тачанками міст через річку поблизу прохідної заводу «Автоскло».

Виведена з ладу на 40 днів, 13-та армія на теріторії Росії відновилася і в кінці року розвила наступ в напрямку Слов’янськ-Костянтинівка-Юзівка вздовж залізничної колії.

В кінці грудня армія Геккера захопила Костянтинівку (25.XII - Слов’янськ, 31.XII – Ясинувата). Цього часу 1-ша кінна армія Будьоного пройшла через Бахмут (27.XII) і Горлівку (30.XII).

Для костянтинівців буде цікавим протокол, що є в центральному офісі Донецького обласного архіву під шифром Р-1527-2-4 лист 15,16, мітинга робітників костянтинівських заводів, що був проведений політкомом другої бригади 42-ої дивізії 13-ої армії від 18 грудня 1919 року (за ст. стилем). Зокрема в пункті 3-му проголошено, що з 18 грудня (за ст. стилем) встановлюється радянська влада. А ось пункт 4-ий доцільно подати в оригіналі:

«4. Присутствующие на митинге рабочие предложили почтить вставанием и пропеть вечную память 23-м рабочим бутылочного завода, жертвенно павшим от рук белых бандитов 18 декабря 1918 г. (31 декабря – ред.)».

І це не помилка. Саме 23 робітники пляшкового заводу (як виходить з документу) були поставлені під кулі білогвардійців. А скільки загинуло – невідомо.

Пошук подальшої долі командуючого 13-ої армії в енциклопедичних виданнях дав тільки дату смерті. Причина ж була відсутня. І тільки завдяки інтернету вдалося з’ясувати причину смерті – був засуджений до смертної кари. Його було розстріляно 1938 року. На слідстві проти нього дали свідчення М.Тухачевський, В.Примаков і Б.Фельдман. На суді Геккер відмовився від свідчень, які в нього вибили під час слідства. В 1956 році його було реабілітовано. Ось і виходить, що «розум і совість нашої епохи» через нібито помилку шльопнули свого товариша і прирекли на забуття. Місцеві ж кон’юктурники, що обслуговують владу, мабуть, взяли зустрічний план і на додаток викинули всю армію з краєзнавчої літератури.

По-християнськи жаль будь-яку вбиту душу. І з практичної точки зору, бойовий досвід Геккера міг бути в пригоді під час другої світової війни. Можливо тоді вдалось б закидати ворога шапками, а не тілами 50 мільйонів Ал.Матросових. Тож тільки старечим склерозом можна пояснити невизнання комуністами масового терору та голодомору.

На питання, чому комуністи не визнали дати встановлення радянської влади в м.Костянтинівка відповідно до свого протоколу, можна з упевненістю відповісти, що їм дуже хотілося почати відлік не з 1920 року, а з 1917-го і нав’язати думку, що місцеве населення та партизанські загони встановили радянську владу.

Тепер також з великою упевненістю можна припустити, що кількість розстріляних робітників пляшкового заводу, на знак подяки, підтягнуто до номера армії. Якщо це так, то пам’ять про армію, що нав’язала місту зовсім не радянську, а номенклатурну партійно-тоталітарну владу, ще довгий час буде жити в назві вулиці – 13-ти розстріляних.

Амнезія, як і інші хвороби, лікуються, та, нажаль, не кожний хворий виліковується. А якщо людина безнадійно хвора і не пам’ятає, що було вчора, то хіба вона може перебувати на державній службі або бути депутатом? Яка від того буде суспільству користь? Золотий трикутник лікар-хворий-хвороба, запевняють психологи, може рухатися як вперед, так і назад. За умови об’єднання двох чинників здобувається перемога над самотнім третім. Інколи хворий і хвороба переслідують лікаря. Та, здається, в нашому випадку – це все ж симуляція хвороби і тут зовсім не потрібні рекомендації психологів та лікарів.

Вже час застосувати закон, який є чинним сьогодні, де злодіяння не мають терміну часу. Зрештою, амністію ще ніхто офіційно не оголошував.

Закон про люстрацію очистив би державні керівні і виборчі структури від тих, хто і сьогодні проповідує збанкрутілі ідеї і був би дієвим засобом проти псевдоамнезії.

Справка.


Геккер Анатолий Ильич (25.08.1888, Тбилиси - 01.07.1937), военный деятель, комкор (1935). Сын военного врача. Образование получил во Владимирском военном  училище (Петербург, 1909) и на курсах при Военной академии (1917). Участник 1-й мировой войны, штаб-ротмистр. В сентябре 1917 вступил в РСДРП(б). В июле 1917 избран нач. штаба 33-го армейского корпуса. С января 1918 командующий 8-й армией. Весной 1918 руководил созданием частей Красной армии в районе Донбасса, с марта командующий Донецкой армией. В мае-июне 1918 комиссар Беломорского округа, в августе 1918 командующий Вологодским тыловым районом, затем войсками Котласского района и Северной Двины. С декабря 1918 по февраль 1919 командующий Астраханским укрепленным районом, с апреле 1919 - 13-й армией. В марте-августе 1920 нач. штаба внутренних войск Республики, в т.ч. в его подчинении находилась и охрана концентрационных лагерей. В сентябре 1920 - мае 1921 командующий 11-й армией. Участник боев в Закавказье. В феврале-июне 1922 начальник Военной академии РККА. В 1922-1925 военный атташе в Китае, в 1924-1929 член правления Китайско-Восточной железной дороги. С 1929 военный атташе в Турции. В 1933 переведен в распоряжение Главного управления РККА. В 1934-37 нач. отдела внешних сношений Разведупра РККА.
Использованы материалы из кн.: Залесский К.А. «Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь». Москва, Вече, 2000