Небезпечно кидатись камінням тому, хто сам живе у скляному будинку

Printer Friendly, PDF & Email
Закінчення. Початок в № 39.

Початок Другої Світової війни — 1 вересня 1939 р. знову навертає мене на осмислення цього болючого періоду нашої історії. 17 вересня Радянський Союз долучився до цієї війни на боці фашистської Німеччини. Кремлівські історики вважають, що українці не мають права самостійно оцінювати події свого минулого. Вони вважають, що це минуле їм не належить. Тобто українці нібито володіють власною історією «на паях» з Росією і щоразу, висловлюючись із такого приводу, повинні питати згоди співвласників. А кожне твердження в підручниках української історії потрібно узгоджувати з тими, хто на цю, так звану «спільною», історію, претендує.

Прошу пробачення у відомого історика, кандидата філософських наук, доцента НаУКМА Ігоря Лосева, що нещадно скорочую його професійну статтю «Контроль минулого в ім’я влади над майбутнім». Її вбивча логіка вразила мене.

«Німеччина у період війни на Заході отримала величезну підтримку від СРСР стратегічними матеріалами, сировиною, пальним. Розгром Польщі також був справою рук двох армій та двох країн. На одній з фотографій того часу був зображений тоді ще генерал-майор Чуйков (майбутній маршал та герой Сталінграда) в оточенні офіцерів вермахту, коли уточнював із німцями на карті спільні дії проти поляків. Пікантна деталь: робив він це, сидячи під великим портретом Й.В. Сталіна. Та й сам В.М. Молотов, виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР, розставив усі крапки над «і», заявивши незабаром після подій, що описуються: «Під спільними ударами німецьких та радянських військ звалилася Польща, потворне дітище Версальського мирного договору». В архіві німецького МЗС збереглися вітальні телеграми Молотова з нагоди взяття вермахтом Варшави й Парижа. Радянський ВМФ провів по Північному морському шляху з Атлантики до Тихого океану нацистський рейдер «Комет», який дуже успішно топив там британські судна. Британія на цей час самотою вела війну з нацизмом. А товариш Сталін у Кремлі з нагоди приїзду райхсміністра Ріббентроппа проголошував тости на честь Гітлера та Гіммлера, якого він називав «гарантом порядку в Німеччині».

Уже з перших днів жовтня 1939 року німецький військово-морський флот користувався таємними базами постачання в бухті на захід від Мурманська. За цю секретну базу нацистського флоту на Кольському півострові СРСР отримав від Німеччини військово-технічну допомогу. На цій базі німецькі судна ховалися від британських кораблів, там німецькі судна ремонтували радянські робітники. На узбережжі бухти Нерпіччя почалося велике будівництво, створювалася база «кригсмарине», німецьких ВМС. База проіснувала до вересня 1940 року, коли командуючий ВМС Німеччини гросс-адмірал Еріх Редер подякував радянській стороні за можливість користування нею та приступив до її згортання.

Деякі російські представники у Києві, не обтяжуючи себе дипломатичними умовностями, накидаються на діячів українського визвольного руху, називаючи їх «нацистськими посіпаками». Але чому ж вони не називають нацистськими посіпаками Сталіна, Молотова, Берію, Жданова, Жукова, Маленкова, Кагановича, ВКП(б) та РККА, які були такими з 1939-го до 1941 року, а Радянський Союз був стратегічним союзником нацистської Німеччини?

Сталін боявся у громадській думці Європи та Америки опинитися в Нюрнбергу на одній лаві з нацистськими військовими злочинцями. А у нього були серйозні підстави для таких побоювань. Тому Сталін зробив усе, щоб не допустити на Нюрнберзькому процесі обговорення питання про роль СРСР у розв’язанні Другої світової війни. Йому це вдалося - роль переможця дозволяла диктувати умови.

Виникає питання, чому в Росії (спадкоємиці та наступниці СРСР) досі не засудили співпрацю Кремля із Гітлером 1939-1941 років? Здавалося б, це більш ніж логічно для країни, яка веде таку запеклу боротьбу за чистоту антифашистського мундира. А нам прагнуть нав’язати сталінсько-брежнєвську концепцію Другої світової війни, виходячи з якої, ми й зобов’язані оцінювати історію України того періоду. Вже понад десять років у Російській Федерації намагаються спростувати книги Віктора Суворова, в яких відкриваються факти, що їх ретельно приховували в СРСР. Проводяться десятки конференцій, видаються розгромні томи, а спростування так і немає. Та й як спростувати те, що справді було? На численних фактах наш земляк Володимир Богданович Різун (Віктор Суворов) довів переконливо й неспростовно, що Сталін як і Гітлер, прагнув підкорення Європи. Советський фюрер, як і німецький, готував свою армію до завойовницької кампанії, але Гітлер ударив раніше. Як пише Дмитро Хмельницький: «Власне кажучи, з наукового огляду спір закінчено. Те, що Сталін готував напад на Німеччину влітку 1941 року, однозначно доведено М. Мельтюховим, В. Невєжиним, І. Павловою (провідними російськими істориками) та іншими дослідниками. Доведено незалежно один від одного й на різному матеріалі. Доказів того, що Сталін готував країну в 1941 р. не до агресії на Захід, а до оборони, ніким не знайдено».

Історичний міф про «визволення» Європи сталінським тоталітарним режимом, за прийняття концепції Різуна-Суворова, руйнується повністю й остаточно. Але це улюблений міф кремлівської верхівки, саме ним 40 років виправдовували совєтську окупацію країн Центрально-Східної Європи. Саме ним виправдовували численні злочини й насильства проти східноєвропейських народів, яким нав’язали місцевих маленьких сталінів, котрих масово виховували ще з часів Комінтерну, готуючи до виконання функцій московських гауляйтерів у «визволених» країнах. А потім, не гребуючи нічим, давали їм владу в Будапешті, Бухаресті, Празі, Варшаві, Софії, спираючись на «авторитет» совєтських багнетів і чисті (?), але дуже вмілі рученята нащадків залізного Фелікса.

Нині в Росії воліють всіляко уникати чесної розмови про ці факти історії. Бо ці факти нічого не залишають від пропагандистського міфу про «визвольну місію». Адже «визволителі» могли принести «визволеним» лише те, що мали в себе вдома: тотальну диктатуру червоних вождів, абсолютну сваволю таємної політичної поліції і, звісно, ҐУЛАҐ. А також безправ’я людини, страх і відсутність гарантій особистої безпеки. ҐУЛАҐ перетворився на міжнародну структуру, охопивши Східну Німеччину, Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Болгарію й Югославію.

Сучасний кремлівський Агітпроп буквально шаленіє, коли Гітлера й Сталіна «ставлять на одну дошку», себто коли їх порівнюють і під тиском фактів доходять висновку, що принципової, суттєвої відмінности між двома фюрерами та їхніми режимами не спостерігалось.

Про «історичні екстази» кремлівських пропагандистів дуже яскраво написав уродженець Шевченкового краю Володимир Богданович Різун: «Скільки конференцій не проводь, не уникнути факту: сталінські людожери і головорізи, які винищили десятки мільйонів власних громадян, нікому ніякої свободи дати не могли. Лише тому, що не мали вони резону вбивати свободу в своїй країні, щоб нести її сусіднім народам. Не було сенсу одною рукою заганяти своїх людей за грати і колючий дріт, а другою - зривати кайдани з сусідніх народів. Навіщо їм було тримати своїх селян у колгоспах, а зарубіжних хліборобів нагороджувати землею і правом вільного творчого господарювання. Ніякі десятитомники не зможуть нікому довести, що орди комуністичних рабів, яких гнали у потилицю, кулеметними чергами загороджувальних загонів, могли бути визволителями. Не могли! І не були. Лише тому, що не мали про свободу жодної уяви. Лише тому, що результатом розгрому Німеччини стало небачене посилення вертухайсько-стукацької влади у власній країні. І хоч скільки видавай популярних статей і книжок, не замазати того факту, що товариш Сталін вступив у війну союзником Гітлера, разом Європу ділили і катували. Не втекти нам від минулого, не відмити забруднені кров’ю строї завойовників, не перефарбувати їх у радісні кольори: в 1941 році головні сили Червоної Армії вступили у війну на окупованих територіях замордованих і підбитих сусідніх країн і в 1945 році завершили війну окупацією, яку планували на вічні часи».

Звинувачуючи нас у неправильному тлумаченні нашої історії, яку в нас вилучають, називаючи її «спільною», обвинувачі вчинили всупереч англійському прислів’ю: «Нехай не кидає камені той, хто сам живе у скляному будинку». На місці цих «любителів історичного минулого» я не став би чіпати Україну.

А ми в Україні самі розберемося, хто у нас герой, а хто мерзотник. Адже це священне право кожного народу — жити своїм розумом. І схоже на те, що цього права нас позбавити вже не вдасться».

ЯРОСЛАВ. [email protected]

Comments

О, афтар оказывается есчо и историк. Освещает и просвещает все и вся. А где был этот уважаемый историк со своими очерками 30-20 лет назад? Почему тогда молчал в тряпочку?

терпеть не могу таких болтунов.... болтает, болтает, болтает... Автор предлагает считать "діячів українського визвольного руху" - «нацистськими посіпаками» наряду с советскими вышеназванными деятелями? Да, пожалуйста!!!!! Только уберите ублюдков в бендеровских кепочках с телеэкранов!!! И прекратите муссировать тему о "единении" ветеранов... А вообще - если бы автор хоть капельку уважал своих читателей в "Провинции" - он бы писал на русском языке - на языке людей, которые эту газету читают... А так - просто прикарпатский агитатор и пустослов.