Ой, Богдане, Богданoчку...

Існують дві цілком різні речі: реальна Переяславська Рада і пізніші спекулятивні легенди про неї. Про угоду між гетьманом Богданом і московським царем Олексієм написано багато, та досі невідомо де перебувають оригінали переяславських статей. Мабуть в Переяславі сталось щось таке, що комусь знадобилось оригінали сховати.

Ще 14 березня 2002 року пресі було повідомлено, що Президент України підписав Указ про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 року. Урядові, усім місцевим органам влади було наказано розробити плани проведення наукових конференцій, "круглих столів", книжкових виставок, інших культурно-просвітницьких заходів, що охоплять усе суспільство - від уряду й Академії наук до школяра. Було передбачено все можливе, щоб наново переконати Україну у благодатності рішення Богдана Хмельницького про приєднання України до Москви.

Вже майже п'ятдесят років не припиняють співати осанну цій угоді.

Що ж було після Переяслава? Продовження війни не лише з Польщею, а й з Росією, Кримом, Туреччиною і Швецією. Укладались інші угоди, були поділи України і по суті громадянська війна (Руїна). У кінцевому підсумку була втрата незалежності України. Було жорстоке кріпацтво і в подальшому комуністичне панування і винищення мільйонів.

На початку лютого 2004 р. у Переяславі-Хмельницькому відбулась міжнародна науково-теоретична конференція про Переяславську Раду. Оприлюднене чимало нових поглядів на історичну дату 1654 року.
Цікаво, а чи пригадали під час конференції що писала радянська енциклопедія першого видання у 30-х роках (БСЭ. 1-изд. Т.59. С.818-819). Там Богдан Хмельницький офіційно оцінювався як "зрадник і запеклий ворог повсталого українського селянства" внаслідок того, що відкрив шлях російським феодалам на українську землю, "сприяючи закріпленню колоніального панування Росії над Україною і кріпосного гноблення, а Переяславський акт, як "союз українських феодалів з російськими, який, по суті, юридично оформив початок колоніального панування Росії над Україною і кріпацтва".

А ми не будемо сперечатись. Не будемо вірити навіть відомим у світі історикам.

Запросимо у свідки духовного батька української нації - Тараса Шевченка, котрий за Переяслав гнівно таврував "Богдана п'яного".

Ось поема Т. Г. Шевченка "Великий льох". У ній три білі пташки - три душі померлих дівчат - жаліються, за що не пускають їх до раю. Перша душа оповідає про свій непростимий гріх:

Дивлюсь - гетьман з старшиною.
Я води набрала
І вповні шлях і перейшла;
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати!..
І вже ледви я наледви
Донесла до хати
Оту воду... Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в рай не пускають.


Батько, матір, сама та дівчина, її брат, навіть собаки - усі потруїлися водою, що її дівчина через невідання пронесла перед Богданом, який їхав до Переяслава.

Страшні лиха принесло Україні єднання з Москвою. Сам Богдан швидко зрозумів хибність свого кроку, але змінити курс йому завадила смерть.

Ось поема Т. Г. Шевченка "Розрита могила". У ній говорить сама матір-Україна:

Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати.


Написано так, наче бачив Тарас сьогоднішню Україну. "А скільки ще нині живих фронтовиків чекають, коли їм вручать орден Богдана Хмельницького" - пише Голос України №21 від 4 лютого 2004 р. А наш Президент заснував ще один, вже український орден Б. Хмельницького указом №112/2004 від 30 січня 2004 р.

Пам'ятаймо ж свою дійсну історію і опираємось ідеологічним і міфологічним побудовам. У нас історію не вивчали, а ліпили за заздалегідь заданими параметрами. Сам Тарас Григорович, опинившись у нашому часі, роззирнувшись на всі боки, обхопив би голову руками, і промовив би: "блін".

ЯРОСЛАВ.

Великий историограф и литературный критик.