Пам’яті Лариси Григорівни Cамкової

Printer Friendly, PDF & Email

Останні роки два її життя, автори, особливо молодший — Діма, мали добрі відносини з Ларисою Григорівною. З часу першої зустрічі, коли ми взяли у неї велике інтерв’ю, Діма завжди до неї заходив, коли приїжджав до Костянтинівки з Києва. Спілкувалися, Лариса Григорівна запрошувала до чаю чи кави. Восени по-товариські запропонував допомогу, перекопав город та виконав садові роботи. Намагався щось записувати на диктофон.

Але записів зробив небагато. В котрий раз доводиться констатувати – людина начебто і згодилася допомагати нам у наших краєзнавчих пошуках, але фальшиве почуття сором’язливості не дозволило нам скористатися нагодою сповна. До того ж авторів (насамперед Ігоря) цікавила дореволюційна Костянтинівка бельгійська, а про костянтинівське скло 1970-х – 2000-х час опитати людей, начебто ще дійде.

Тому ми маємо подвійне почуття жалю. До смутку за людиною, яку знаєш сам, людиною чесною, позитивною у ставленні до життя та людей, принциповою, додається смуток, що її правда, її знання, її життєвий та виробничий досвід пішли від нас назавжди. Щось ще згадаємо ми, щось додадуть колеги, рідні та друзі, але смерть людини гасить світло цілого духовного всесвіту.

Народилася Самкова Лариса Григорівна 17 серпня 1950 року у місті Костянтинівка. Діди Пантелеймон та Єпіфан і бабусі спасалися на Донбасі від колективізації. «У мене мамині батьки втекли в Костянтинівку з-під Єльця, а батькові з-під Кременчука». Сестер однієї з бабусь заслали на Соловки, де одну з них гнус з’їв живцем – буле таке нелюдське покарання у сталінських таборах. «Цьому поколінню нашої родини життя було зіпсоване», — розповідала нам родинну історію Лариса Григорівна. «Вони були трудівники. У дідова батька були обварені ноги, але він їх замотав холстиною та пішов сіяти, тому, що в цей час день рік годує. Цей прадід у Костянтинівку не поїхав і помер на селі від голоду.

Дід Єпіфан Іович все життя пропрацював у залізничній амбулаторії – возив на амбулаторській бричці на виклики лікарів. Про деякі реалії 1950-х розказувала нам Лариса Григорівна, коментуючи фотознімки з сімейного альбому. У бричку запрягали «залізничного» коника на ім’я Сокіл. А влітку для нього заготовляли корма – косили високу траву вздовж залізничних колій. Про розкуркулення, колективізацію та штучний голодомор знала з дідових-бабиних сімейних розповідей. Дід своє розкуркулення комуністам так і не простив. Маленька Лариса запам’ятала слова дідуся про Леніна в музеї: «Цього антихриста земля так і не прийняла». А коли Лариса Григорівна виросла і потрапила до Москви, то в Мавзолей Леніна не пішла, хоча таку можливість мала. Можливо, слова дідуся і зупинили.

Лариса Самкова, начальник КТБ (конструкторсько-технологічного бюро) Спецтехскло. 2007 р.

Сім’я в місті прижилася. Жили поблизу залізничної станції, там де розташоване рукотворне озеро Балас. Батько маленької Лариси закінчив у 1949 курси машиністів та працював вже залізничником — машиністом паровоза.

Працював добре, бригада була «комуністичної праці». Освіту Лариса Самкова отримала у восьмирічній школі №4 за місцем проживання, після чого поступила у 1965 році в Костянтинівський індустріальний технікум. У 1969 вона отримує диплом техніка-технолога за спеціальністю «Технологія скла та виробів з нього». Л.Г. Самкова: «Я з п'ятнадцяти років вважаю себе склярем, як в технікум поступила після восьмого класу». Вибір професії виявився вдалим, як кажуть: «Полюбила на все життя».

Червень 1969 р. Вручення дипломів в КІТ.
Завуч КІТу Гапоненко Ніна Миколаївна вручає диплом
про закінчення навчання Самковій Ларисі Григорівні.

Розповідає Лариса Григорівна: «У 2005 році було велике святкування 75-річчя Костянтинівського індустріального технікуму, в ПК «Жовтень» зал був повний. Серед виступаючих, директор Клавдія Григорівна Криворучко дала мені слово і я з трибуни виступала. Згадувала роки навчання в технікумі: «До сих пір пам'ятаю нашу Стекляшу, Олександру Федорівну Новікову, яка підходила до віконця, стукала пальчиком по склу і говорила нам: «Склом називаються всі аморфні тіла, одержані шляхом переохолодження розплаву, незалежно від їх хімічного складу і температурної області затвердіння, причому перехід з рідкого стану в твердий зворотній». «Це – каже Лариса Григорівна, – треба було так в голову вкласти визначення скла, що минуло сорок років, а я слова викладача пам'ятаю».

Вищу освіту набула в Костянтинівці. Був у нас філіал харківського політеху. Український Заочний Політехнічний Інститут. «Після технікуму я поступаю на завод «Автоскло» працювати контролером в 4 цех і одночасно поступаю в УЗПІ. Вечірнє відділення УЗПІ я закінчую з червоним дипломом. І мене перевели в 19 цех інженером-технологом. А з красним дипломом тоді рідко хто закінчував вечірнє відділення. Мабуть тому до мене підходить Новіков, він був тоді завкафедрою в УЗПІ. Ми у нього були першим випуском. Він мені говорить: “Переходь до мене на кафедру, я обіцяю цільову аспірантуру тобі через міністерство вибити». І я звільняюся з «Автоскло».

Пожидаєв, вже покійний, начальник 19 цеху за мною бігав: «Ну повернися, ну повернися. Я кажу: “Ні, я вже вирішила їхати в аспірантуру”.

В Москву вчитися в аспірантурі Лариса Григорівна Самкова приїхала у 1980 році. І тут їй пощастило з керівником.

Вона зустріла Вчителя. Того, про якого ходять легенди серед обраного кругу професіоналів. «Я завжди згадую нашу першу зустріч з ним. Я приїхала в Москву, прийшла на кафедру. Мені там кажуть: «Сергій Інокентійович Сільвестрович буде вашим керівником". Сільвестрович був рідкісним явищем в радянській науці. Один з небагатьох, хто зберіг поведінку і моральний кодекс дореволюційного інтелігента. "Ви молодше моєї самої меншої доньки, — сказав Сільвестрович при першій їх зустрічі, — дозвольте називати вас по імені". «Він кликав мене без по-батькові, на "ви", по імені, Лариса, але взяв в першу зустріч на це дозвіл. Це говорить про його культуру, про його интелігентність. "У вас є в Москві родичі?"- Я кажу: "Ні родичів, ні знайомих – нікого немає, мої валізи в камері зберігання, зараз піду влаштовуватися в гуртожиток". Він каже: "Тоді запам'ятайте: на ці три роки я буду вам замість батька, які б у вас не виникали проблеми, будь ласка, звертайтеся, я буду допомагати їх вирішувати". І так справді й було...» «Я вважаю, що мені в житті дуже пощастило, що у мене був такий вчитель.

Він мене багато чому навчив: і відношенню до студентів, і, взагалі, я дуже багато у нього почерпнула. Я вже не кажу про те, що кожного кварталу засідала секція міцності скла Державного комітету по науці і техніці, збиралися фахівці з міцності скла: і з Ленінграда приїжджали, і зі Львова, географія тоді широкою була. Я всіх фахівців з міцності скла знала в ті часи по імені і по батькові, вони мене по імені, природно. Тому, той же киянин Родічев Ігор Михайлович, донині ми з ним спілкуємося, мій знайомий ще з тих часів».

Навколо Сільвестровича склалася неформальне товариство вчених — спеціалістів по міцності скла (російською – прочнистов). Саме порядність Сергія Інокентійовича, керівника Держкомітету з міцності скла, його бездоганні моральні засади об’єднували у цьому неформальному товаристві прочністів з усього Радянського Союзу. До того ж майже всі прочністи пройшли школу Сільвестровича, користувалися однаковими підручниками, захищались на одній кафедрі одного ВУЗа – МХТІ (Московського хіміко-технологічного інституту). У це братство увійшла і отримала друзів на все життя аспірантка Сільвестровича, а потім кандидат наук Лариса Григорівна Самкова.

Сільвестрович брав кожен рік тільки трьох аспірантів. Їх було у нього не більше дев’яти – троє першого року навчання, троє другого, троє на останньому. Він іноді казав Ларисі Григоровні: «Моє прізвище, як тінь батька Гамлета буде дуже довго допомагати Вам у вашому житті”.

Сільвестрович як напророчив, і на початку 2000-х його ім’я допомогло. В польоті, а на борту «Антонова» були прем’єр-міністр країни Микола Азаров та Ківа, головний конструктор АНТК Антонова, лопнуло костянтинівського виробництва скло. Виробили його вже на Спецтпехскло, а саме там працювала тоді Лариса Григорівна.

Самкова розказувала: «У НДІ працювала років 7-8 завсектором. Потім почали зарплату не платити. Мені Аляб'єва каже: переходь до мене. У 93 році – це був 26 цех заводу Автоскло. З 93 по 2013, двадцять років я працювала там і останнім часом була начальником конструкторсько-технологічного бюро на Спецтехскло. Конструктори, технологи були у мене в підпорядкуванні. Але потім вирішили, що ми старі, наші знання якого року…»

Про ту аварійну ситуацію у повітрі та загрозу життю одному з керівників держави засоби масової інформації не повідомляли, бо репутаційні втрати для вітчизняної авіабудівельної галузі могли бути великими. Була створена державна комісія, яка і приїхала в Костянтинівку для розслідування неприємної ситуації. Експертами приїхали найкращі спеціалісти з міцності скла Юрій Михайлович Родічев з Києва, завідувач лабораторії міцності скла Інституту проблем міцності та професор Шупиков з Харкова з Інституту проблем машинобудування. Обидва багаторічні друзі і колеги Самкової по неформальному «товариству прочністів» Сільвестровича. Це гарантувало неупереджене та об’єктивне розслідування. Ніякої вини Спецстекла вони не виявили. Перед вильотом переставляли скло з літака на літак і пережали скло при закріпленні.

Згадаємо слова С.І. Сільвестровича: «Моє прізвище, як тінь батька Гамлета буде дуже довго допомагати Вам у вашому житті”.

28 грудня 1983 року Самкова захистила дисертацію, а 30 грудня її керівник Сергій Інокентійович подарував Ларисі Григорівні новий, він тільки починав виходити в продаж, підручник "Технологія скла". У технікумі та в інституті вчилася Лариса Григорівна Самкова за класичним підручником Китайгородського, а тепер її вчитель у співавторстві з колегами надписує молодому кандидату наук свій найновіший підручник.

Випуск групи спеціалістів в МХТІ ім. Менделєєва 1983 р. Куратор групи Самкова Л.Г.

«У 1984 році я повернулася з Москви працювати в УЗПІ. Там навіть технологію скла викладала и була замдекана по науковій роботі. Моїм напрямом було підвищення міцності скла. Але, в основному, кафедра хімічної технології скла займалася (це було напрямом кафедри) використанням вторинних ресурсів у виробництві скла. Тобто: щоб як сировинні матеріали використовувати відходи різних виробництв. І одній з таких тим, це був 1985-86 рік, ми вирішили використовувати відпрацьовані кінескопи телевізорів для виробництва виробів із скла художнього призначення. Вміст свинцю не дозволяв виробляти вироби для харчового ужитку».

Але треба сказати, що розбирали відпрацьовані телевізори на «зоні». Звідтіля Самкова та її студенти отримували використані кінескопи. Потім їх переплавляли на Артемівському склозаводі, а з скломаси виготовили декоративні вази для квітів, попільнички.

«Незабаром УЗПІ почав закриватися, тому, що я вже звідти звільнилася і в серпні 1987 року перейшла працювати на завод "Автоскло", і, звичайно, ця тема закрилася. У промислових масштабах вони не випускалися. Справа в тому, що ми просто зробили дипломну роботу і показали, що це можливо. Це був один з останніх дипломних проектів студентів УЗПІ».

Самкова Лариса Григорівна прожила життя «у час великих змін». У китайців це прокляття для ворога: «Щоб ти життя прожив під час великих змін». Її поколінню було, як вищою силою, розпочинати – і не завершувати. Але прожила вона чесно. Свої ідеали не зраджувала. Зла не творила. Нехай земля їй буде пухом.

І.Бредізхін, Д.Чістов