Патріарх українського супротиву

Printer Friendly, PDF & Email
Пройдуть роки і, якщо ми залишимось Україною та українцями (а це обов’язково буде), міста Донбасу будуть згадувати не по індустріальним чи бізнесовим успіхам, а, перш за все, у зв’язку з прізвищами тих, хто цю Україну робив у своєму серці, душі, хто віддав за неї своє життя. Донецьк – Стус, Дебальцеве – Сосюра, Дружківка та Костянтинівка – Тихий, Гайворонський.

Але ось у газеті «Донеччина» з’явилася стаття про те, що поруч з нами, у Красноармійську жила, померла, та похована найцікавіша людина, яка по роках «отсідки» по тюрмах за ідею входить до книги рекордів Гінесу. Тому журналісти «Провінції» швидко зібралися та поїхали до Красноармійську, щоб розповісти читачам про Данилу Шумука.



Зустріч з Президентом США Р. Рейганом у 1988 році.
Підготовлювала та допомагала на зустрічі у білому домі
Катерина Чумаченко (зараз Ющенко).


Зараз, у наш час, у роки незалежної України, люди починають розуміти, що написане у старих радянських книжках і наговорене давніми радянськими «вождями», виглядає якось надто штучно і незграбно. Це змушує їх шукати того, чого так сильно бракувало у попередні десятиріччя – правди. Саме тому починають «виринати» з глибин архівів різноманітні документи, вилучені твори мистецтва, що повністю змінюють уявлення про добу СРСР не тільки в молоді, яка лише читала про це у книжках з історії, а й у тих людей, що жили тоді.


Журналісти та дочка на могилі Шумука у Красноармійську.
У цьому місці збігається все - Схід, Захід, діаспора,
історія та сучасність, щоб  назавжди залишилось одне - Україна.

Проте, стають відомими не тільки архівні матеріали, а й імена людей, що жили, боролися, страждали за нашу свободу і незалежність. Звісно, ми знаємо багато таких імен, але, як завжди, все ж головні герої залишаються не пізнаними для нас.
Один з таких героїв – Данило Лаврентійович Шумук, що народився 1914 р.  в с.Боремщині Володимир-Волинського повіту, прожив 90 років., з яких 42 роки, 6 місяців і 7 діб провів в ув’язненні в польських, російських, німецьких тюрмах, таборах, на засланні через свою участь в українській національно-визвольній боротьбі.

Ні Польща, ні Німеччина, ні Росія не хотіли визнати тієї правди, що є така держава Україна, з повноцінною нацією, культурою, історією; правом на існування і розвиток. Саме тому їх уряд, спецслужби знаходили найменший привід для усунення такого «незручного» громадянина. Для самого Данила це вилилося у довгі роки поневірянь по таборам для політв’язнів, проте він не зрадив своїх переконань. Йому неоднарозово пропонували новий дім, роботу, можливість навчатися для доньки Віри, а головне – мир і спокій. Для цього треба було написати власною рукою одну коротеньку фразу, в якій би він визнав свої «помилки» у поглядах і присягнув би на вірність існуючому режимові. Але для Данила всі ті «блага» були б нічим у порівнянні з вічним соромом перед собою, своїми близькими і своїм народом.


Дочка політв’язня Віра Данилівна дуже цікавий співрозмовник.

12 січня 1972 року, під час чергового “покосу” української інтелігенції, Д. Шумука останній раз заарештували за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” і в наданні “завідомо неправдивих свідчень”. У липні 1972 року Д. Шумук був засуджений Київським облсудом до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, в таборі Сосновка. Тут же сиділи наші земляки Василь Стус та Олекса Тихий. Тут він став членом репресованої Гельсінської Групи.

У неволі Данило Шумук брав активну участь у численних акціях протестів, голодовках, був одним з організаторів повстання політв’язнів у Норильську. Звісно, життя в таких умовах значно підірвало його здоров’я, і у 1978 р. його визнали інвалідом ІІ групи. У 1972-1974 рр. Шумук подавав заяви до Верховної Ради СРСР з проханням позбавити його громадянства; він писав «мені буде легше помирати... в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР». Домагання світової громадськості, парламентарів Канади і США мали той лише наслідок, що після закінчення заслання Данило зміг виїхати в Канаду, де жив у притулку для самотніх людей у Торонто. Він не отримував ніякої пенсії ні в Канаді, ні в Україні коли став жити у доньки в Красноармійську. Лише за допомоги української діаспори в Канаді Данило зміг зробити те, з чого ми зараз можемо дізнатися про історичні події, свідком і активним учасником яких він був.

За життя Данила Шумука були видані його книжки «За східним обрієм», «З  ГУЛАГу у вільний світ», «Пережите й передумане», які були перекладені іншими мовами. Про нього зняті документальні фільми Україною, Канадою, Францією, Польщею.

Найкращими друзями сім’ї Шумуків були родини Стусів, Сахарових, Світличних, Кузнєцових, Романюків.

Данило Шумук – нечуваний у світі феномен, що в нашому суспільстві не вельми знаний, зовсім не оцінений українською державою, за яку він боровся.

С. Кузьменко, еко-студія «Провінції»