РЕВОЛЮЦІЯ 1917 РОКУ. ВЕЛИЧЕЗНЕ РОЗЧАРУВАННЯ ЛІВИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ - 2

Printer Friendly, PDF & Email

У 1917 році відбувається подія, яка не мала аналогів в історії. У 1917 році відкриваються якісь пекельні шлюзи. Починається якась вакханалія народовбивства. Вбивають по класовому принципу та по майновому цензу. Вбивають багатих, офіцерів, знатних. Вбивають священиків, українців, євреїв. Червоний терор не затихає всі двадцяті роки. Радянські концтабори поступово розповзаються по країні, змінюючи географію. Виникає Архіпелаг ГУЛАГ. Потім починається народовбивство голодом – Голодомор.

Наводять різні цифри жертв. Тімоті Снайдер, який у своєму революційному дослідженні «Кроваві землі: Європа між Сталіним та Гітлером» дослідив злочини народовбивства і Сталіна, і Гітлера, наводить цифру жертв Голодомору 1932 – 1933 років в 3,94млн. А у 1933 під гаслами боротьби с червоною загрозою розпочинає свій жахливий танець смерті Адольф Гітлер. І зв'язок між 1917 та 1933прямий. До Гітлера у справі народовбивства конкурентів не було. Але у 1939 Гітлер розпочинає світову війну. В його концтаборах гинуть євреї, радянські військовополонені, але гине від голоду і 1 млн. зеків в концтаборах ГУЛАГу. Гине від голоду, запланованого Гітлером 1 млн. у блокадному Ленінграді. Той, хто захоче відсвяткувати 7 листопада, яке святкували в Радянському Союзі хай згадає про гекатомби трупів на «кривавих землях». Все в минулому? Але вже в ХХІ сторіччі російські дегенерати  кричать «можемо повторить». Росія розпочинає війну на Донбасі, і, українців знов вбивають по етнічному принципу. Фашизм відродився під виглядом антифашизма.    

Ми продовжуємо друкувати свідчення лівих західних інтелектуалів, які розчарувалися в радянській ідеології. Вони безпосередньо спілкувалися з керівниками радянської держави, бачили радянську дійсність на власні очі. І вони прозріли.

Свідчення №3.  Говард Фаст став у 1940-х роках відомим американським письменником. В 1943 вступив в американську компартію. В СРСР вирішили використати ім'я популярного письменника для пропаганди совєцьких ідей на Заході. Він став фігурувати в чuслі «борців за мир» u був нагороджений в 1953 році сталінською премією Миру. В 1956 році після ХХ з‘їзду КПРС письменник розчаровується в комуністичній ідеології та виходить з комуністичної партії.

«…Мої друзі, які залишилися і дотепер залишаються в партії, згодні були пробачити мені все, що я сказав, лише б тільки мої думки не стали публічним надбанням. Одна та обставина, що ХХ з'їзд КПРС мав місце і що Хрущов виступив на ньому з секретною доповіддю, на їхню думку, вже само по собі є провісником змін. Цілий рік після ХХ з'їздa, з лютого 1956 року до лютого 1957 я чекав мовчки, без внесення будь-яких публічних заяв про зміну могo ставлення до Комуністичної партії. В цей час я дивився на сходження до влади в Кремлі Микити Хрущова як лідера нового типу. Навіть Сталін, при всій його холоднокровній жорстокості, не демонстрував публічно, кажучи дипломатичною мовою, такої невихованості, пияцтва і дикунського вихваляння, як Хрущов.  Це було новим для партії, хоча і страшно знайомим в історичній перспективі, тип вождя комуністичної партії Радянського Союзу, хвалька, фанфарона і разом з тим ненависника євреїв, який їх травить.

Як мало що змінилося!  У 1954 році радянські представники палко запевняли мене, що ніколи більше не буде такого положення, щоб одна людина керувала їхньою країною, але ми бачимо повернення до одноосібної влади однієї людини.  Весь світ спостерігав за його жорстоким, і зовсім в сталінському стилі, сходженням до влади.

Враховуючи громадську думку, він, оскільки нам відомо, утримується від брутальноrо винищення своїх переможених товаришів, що було прийнято за часів Сталіна.  Замість цьоrо він дозволяє cобі щодо переможених публічний прояву потворноrо почуття гумору, якщо взагалі тaкого роду речі можна назвати гумором.

Я знаю ряд російських письменників - багатьох особисто, ще більше по листуванню.  Я знав їх, як людські особистості, як людей з душевним теплом і гідністю, і я згоден з Хрущовим, що такі люди небезпечні.  Але він, мабуть, не знає ¬ нас колько вони небезпечні в дійсності.  В основі мислення пана Хрущова лежить його погане знання людей.  Кат не може цікавитися народом і нaродними потребами, ¬ це не відповідає самій природі його професії.  Проте, кати нaвчаються страху перед народом. Був американський поет, який сказав: «Бог правду бачить, та не скоро скаже».

Але, як я вже сказав раніше, це застереження стосується також і до нас.  Небезпечно слухати всі голоси, але ще небезпечніше заглушать один єдиний голос.  Яку ціну заплатило людство за те, щоб пізнати цю істину!

Від кого б не виходили веління і директиви, що встановлюють угодовство, вони за самою своєю суттю реакційні і огидні.  У тій раді, яку Хрущов дає російським письменникам, присутня не тільки приголомшлива вульгарність, мелодраматична сентиментальність і профанна безглуздість, з точки зору літературних обмежень, в цій раді найбільш шкідливим і руйнівним є те, що вона пов'язана з повним збоченням мислення.

Ні Микита Хрущов, ні Борис Польовий не заслужили права говорити про «світле майбутнє» людства, тому що історія дала нам конкретний досвід: коли людина принижена, переслідуєма і управляєма за допомогою страху в ім'я чи короля, церкви, партії або держави, все одно, майбутнє людства не зовсім  світло, а навпаки: темно і сумно.

Чим би ні була свого часу комуністична партія, тепер вона є в'язницею людських надій і сподівань. Завтрашній день належить тим, хто руйнує стіни в'язниці, в яку укладено людський розум, а не тим, хто зміцнює ці стіни. Людство завжди бачило і завжди буде бачити обітоване майбутнє  ¬ поширення розуму і розширення горизонту у великій перспективі особистої свободи .

Свідчення №4. Милован Джилас був одним один з помічників Тіто військового часу (1941 – 1945) у партизанській боротьбі проти нацистів. Після другої світової війни він став віце-президентом Югославії, і вважався спадкоємцем Тіто. Саме Джилас провів важкі, один-на-один переговори зі Сталіним, які створили грунт для розриву Югославії з Радянським комунізмом в 1949 році. Спогади про надмірне споживання горілки під час цих переговорів, розмови зі Сталіним, забезпечили унікально особистий погляд Джиласа на одного з величайших злочинців сторіччя. На початку 1950-х років, Джилас почав мати серйозні сумніви щодо тітоїзму – югославської моделі соціалізму. Вимоги Джиласа про необхідність демократизації системи, перебудову за тридцять років до Горбачова,   призвели до його виключення з компартії Югославії і до тюремного ув'язнення на дев'ять років. У тюремній камері, Джилас, який переконався, що всілякий соціалізм без виключення веде до виделення з правлячої комуністичної партії нового класу. Цей новий клас експлуататорів ліквідує приватну власність, але з метою експлуатувати весь народ. Книга Джиласа «Новий клас» стала класикою в аналізі феномену комунізму.

Вожді та їхні методи – від Маркса до Хрущова змінювалися не раз.  Марксу ніколи не спадало на голову заважати іншим висказувать свої думки.  Ленін допускав у своїй партії вільну діскусію і не вважав, що партійні органи, або, ще того менше, очі партії (секретна поліція) повинні контролювати розповсюдження якихось думок, хай вони будуть «правильні» або «неправильні».  Сталін знищив всі внутрішньопартійні дискусії і надав право визначати ідеологічну лінію виключно центральному партійному органу, на ділі, самому собі. В інших комуністичних рухах було не так.  Міжнародний союз робітників, заснований Марксом (т.зв. Перший Інтернаціонал), що не був марксистським по своїй ідеолоrіі.  Це був союз різних груп, який приймав тільки ті резолюції, за якими всі його члени доставали угоди.  Ленінська партія була авангардної групою, що поєднувала революційну мораль і ідеологічну монолітність з деякою мірою демократичності.  При Сталіні ця партія стала масою людей, що мало цікавилися ідеологією;  всі свої ідеї вони отримували зверху, але були ревними і одностайними в захисті системи, яка гарантувала їм привілеї, що не підлягали сумніву.

Маркс ніякої партії так і не створив.  Ленін знищив всі партії, крім своєї, в тому числі і соціалістичну партію. 

Сталін навіть і більшовицьку партію відсунув на другий план, перетворивши її ядро ​​в ядро ​​нового класу, а всю партію в цілому, в безособову і безбарвну масу привілейованих людей.  Ці індивідуальні відмінності тільки відображають ті зміни, які відбувалися в самому русі і міняли його сутність.  Хоч Ленін і не усвідомлював цього, але він поклав початок новому класу.  Він організував партію по більшовицьким принципам і розвинув теорію про виняткову і керівну роль партії в будівництві нового суспільства.  Це тільки одна сторона його багатосторонньої і гігантської діяльності, та, що відповідає швидше його діям, ніж його бажанням.  І як раз за ці його дії новий клас і шанує Леніна.  Справжнім і безпосереднім засновником нового класу був, однак, Сталін.

Тімоті Снайдер, американський історик, автор книги "Криваві землі"

Історія не знає другої такої особистості, як Ленін, яка завдяки своїй наполегливості і гібкості, пустила в хід одну з найбільших peволюцій, відомих людству.  Навряд чи знає історія і іншу таку особистість, як Сталін, який взяв на себе гігантське завдання зміцнити, у ставленні до влади і власності, новий клас, що виник в результаті однієї з найбільших революцій в одній з найбільш обширних країн світу.  Позаду Леніна, який весь був думка і стpaсть, стоїть похмура фігура Йосипа Сталіна - символ важкого, жорсткого, що ні перед чим не зупиняється, сходження нового класу до його нинішнього повновладдя.  Сталін говорив свого часу, напередодні колективізації, що виникло питання «хто кого», хоча радянський уряд не зустрічав серйозного спротиву з боку політично і економічно неорганізованого селянства.  Новий клас не був упевнений в своєму становищі доти, поки були якісь інші власники крім нього.  Він не міг собі дозволити ризикувати саботажем в постачанні продуктами харчування або сільськогосподарською сировиною.  Це було безпосередньою причиною наступу на селянство.  Але була і інша причина: причина класова.  При нестійкому політичному стані селяни могли стати небезпечними для нового класу.  Тому новому класу потрібно було підпорядкувати собі селянство, як економічно, так і адміністративно. 

Це було зроблено шляхом організації колгоспів і машино-тракторних станцій, що знов таки, зажадало збільшення чисельності нового класу і в самому селі.  В результаті цього, і в селах розрісся бюрократичний апарат.

І. Бредіхін