Свеча, зажженная на нашей земле

Printer Friendly, PDF & Email
Вот и закончились мероприятия, проведенные на родине Олексы Тихого, которые были приурочены к его 80-летию. Впервые Константиновский район и Дружковка так широко отметили юбилей известного  правозащитника и публициста, отдавшего свою жизнь за независимость Украины.




Олекса: Дон Кихот с лицом европейского президента

Все началось в районе - композицией, организованной методическим советом отдела образования в ильичевской школе. В редакции «Провинции» инициативная группа по организации юбилея провела круглый стол, а в донецком пресс-клубе дала пресс-конференцию. Самыми масштабными были мероприятия в Алексеево-Дружковке и Дружковке. В школе, где работал Олекса, торжественно открыли памятную стелу и провели митинг памяти, а в дружковской картинной галерее оборудовали комнату-музей с личными вещами узника совести. Закончились дни памяти  Тихого устным журналом, проведенным учителями и школьниками  новодмитровского лицея. Т.е. там, где и начались, в месте, где он родился - в  Константиновском районе.
   


По ком звонят эти ключи от камер, где сидели Тихий, Стус и другие узники совести?

В мероприятиях приняли участие известные общественные и политические деятели Михаил и Ольга Горыни, Василий Овсиенко, мэр Дружковки, руководители дружковского городского и константиновского районного отделов образования, педагоги, историки, краеведы, журналисты, лидеры местных организаций национал-демократических партий и др. Одним из главных инициаторов и спонсоров установления памятного знака и проведения программы по 80-летию был дружковский бизнесмен Евгений Шаповалов.



Выступление супруги Тихого, бывшей учительницы, Галины Устимовны

Киевлянин В.Овсиенко (политзаключенный с 15-летним стажем), несмотря на занятость и болезни, активно участвовал в большинстве мероприятий, отдавая долг памяти человеку, с которым полтора года провел в одной камере. Он не уставал встречаться с журналистами, общественностью, детьми и молодежью, раздавая документы, литературу, в том числе, свои мемуары о том периоде жизни (книга «Світло людей”). Бывший политзаключенный делился воспоминаниями о духовных подвигах, по его словам, лучших людей его времени – Стуса, Тихого, Марченко, Руденко, Чорновола и др.

По его мнению, эти люди горели, как свечи, и зажигали других.



Инициаторы Дней Тихого оставили цветы в доме, где он родился

Василий Овсиенко привез с собой связку ключей от тюремных камер концлагеря, где сидели украинские диссиденты. Он обратился ко всем нам: «Стережіться, бо ті страхіття, що ми пережили, можуть повернутися, і ви ще можете сидіти під тими ключами!”



Дом, в котором родился Олекса, в селе Ижевка, Константиновского района

На встрече в редакции «Провинции» представителями партий и общественных организаций Константиновки было принято решение обратиться к городским властям с предложением об увековечивании памяти Олексы Тихого названием его именем улицы, установкой памятника в городе, который стал последним местом его работы (пожарная часть). 



Открытие памятника Тихому в Алексеево-Дружковской школе

Дни памяти Тихого должны были напомнить нам главное - восемьдесят лет назад он родился, провел детские и юношеские годы в нескольких километрах от города – в селе Ижевка. Там еще сохранился дом Тихих и сад, посаженный Олексой. Руководство новодмитровского лицея решило взять шефство над домом и садом, потому что село практически нежилое, и памятные места Тихого находятся в запустении. Уже получено разрешение на это у родственников Олексы, и проведены предварительные работы по очистке дома от мусора.

В. Березин.



З виступу громадського дiяча, колишнього полiтв’язня Михайла Гориня на відкритті памятника О. Тихому у Олексієво-Дружківці


- Вельмишановні педагоги! Дорогі мої школярі!



Народ приветствовал Михаила Николаевича Горыня стоя

Я в минулому сам учитель, директор школи і науковий співробітник. І знаєте, завжди згадується про ті часи, коли у 60-х роках раптом серед тих людей, які опинилися у русі опору проти існуючого режиму, появляється у моїй хаті (на львівській хаті Михайло Миколайовича, яка була біля залізничного вокзалу, де завжди збиралися майбутні дисиденти – ред.) Олекса Тихий.

Знаєте, я був вражений тим, що до мене прийшов чоловік, який приніс привітання від свого колеги Левка Лук’яненка. А я думав собі, що мене згодом посадять, і до мене прийшов агент КДБ. Я слухаю його годинну розповідь і весь час думаю, коли ж ти вже заберешся і підеш геть.

Я весь час сумнівався в Олексі, і раптом приходить момент, коли я зрозумів, що переді мною один із тих людей, який прийшов сказати правду і який прийшов боротися заради правди!

І ми обнялися, і вже наша розмова була несумнівною. Це був 1964 рік.

Через рік мене посадили. Пройшов певний час і Олекса теж сів у тюрму.

Я хочу вам сказати, що це унікальна особистість. Він постійно говорив про моральне виховання своїх друзів і своїх дітей. То могла бути годинна розповідь про те, що він збирав школярів, ваших колег в минулому, і з ними їхав по Україні. Для того, щоб краще пізнати той народ, з якого ці діти виходять.

Це було відкриття моральної відповідальності Олекси - навчання дітей не тільки в школі, але й поза межами школи, в різних районах Донецької і не тільки Донецької областей.

І я зрозумів, що маю перед собою педагога, який розумів – що і як треба робити.

Це унікальна особистість, яка виховала себе. Його ніхто не виховав!

Він нагадує Тараса Шевченка, який створив свою Велику Україну.

Справжні люди усвідомлюють себе, свою національну гідність і тоді стають на шлях боротьби за кращу долю. Олекса до них належав. І Олекса до останніх днів був людиною в собі.

Він завжди показував, що мав почуття власної гідності і гордості. Ось так він відмовився голити вуса. Казалось би дрібниця. Але всі політв’язні були поголені, а один Олекса Тихий міг ходити в концтаборі з непоголеними вусами.

То був дух безперервної боротьби. Боротьби і в деталях, і в головному. І початок і кінець самоусвідомлення.

Ми всі тепер добре розуміємо, яку втратили особистість. Ми втратили великого педагога.

Я закликаю вас, шановні молоді люди, пам’ятайте – Україна вимагає праці. Україна вимагає самовіддачі. Україна вимагає боротьби за те, щоб стала вона великою державою!

Не лише однією з найбільших держав Європи.

Наше завдання полягає в тому, щоб відродити українську націю, відродити Україну і стати громадянами держави, якою ми всі гордимося.

Дай нам, Боже, розуму, дай нам, Боже, щастя реалізувати те, про що думав Олекса Тихий, про що усвідомив він молодим юнаком і до чого домігся частково зараз і доможеться завтра.



З виступу голови дружківського міського відділу освіти Володимира Качура


- Я хочу сказати, що дійсно Олекса Тихий був надзвичайною людиною. На пам’ятній плиті, що встановлена у Дружківці, є його слова: “Не хлібом єдиним живе людина”. І ми в нашій історії можемо знайти багато таких особистостей. Повернемось в 18-те століття: якби Мазепа жив хлібом єдиним – чи пішов би він проти Росії? Чи зміг би він це вчинити? Чому він позбавився всіх своїх багатств? Тому що не хлібом єдиним жив.

Якби академік Академії художніх мистецтв Тарас Шевченко жив хлібом єдиним, хіба б він зазнав тих тортур? Але він мріяв про Україну і бажав їй добра. Вже в 20-му столітті всесвітньо відомий кінорежисер Олександр Довженко після війни пише кіноповість “Україна в огні”, в якій він висловлює свої страждання – чому Україна постраждала найбільше серед усіх країн Європи. І за це його не вбивають, але роблять мертвим – не дають друкуватися, не дають ставити фільми, навіть не допускають в Україну. Він проживає і конає у Москві. Якби він жив тільки хлібом єдиним – він би так вчинив? Ні!

І ось до таких особистостей, з моєї точки зору, належить Олекса Тихий, наш земляк і його колеги - політв’язні, яких ми щойно слухали. 

Я хочу сказати широкій громадськості, що такі заходи з шанування Тихого пройшли в усіх закладах міста. Я вважаю, що ми вже йдемо по такому шляху, з якого не можна повернути. Це шлях незалежності України, це шлях нації, загально відомої у всьому світі, це шлях поваги до особистості. Слава Україні!



Звернення народного депутату України, голови Асоціації дослідників голодомору Левка Лук’яненка до землякiв Олекси Тихого


- Вельмишановні добродії, в неділю, 21-го січня 2007 року ви зробили для мене справжнє свято – я отримав від вас повідомлення про відкриття пам’ятника моєму побратимові Олексію Тихому  та запрошення на його відкриття. Моє серце наповнюється радістю за вашу вдячність людині, що все життя боролася за демократичні свободи та самостійність України. Я страшенно радий, що у вашій складній Донеччині ви піднялися до розуміння великого подвигу свого земляка.

Для мене Олекса Тихий завжди стоїть у рядках кращих синів України. В тому ряді, що започатковано створенням козацтва у кінці 15-го сторіччя, а у 17-му столітті під проводом великого керманича Богдана Хмельницького досягнув вершини створення української держави.

Ви можете гордитися тим, що він всі роки важкого життя у концтаборах і тюрмах постійно був для політичних в’язнів різних національностей зразком чесності, стійкості і моральності.

Пам’ять сучасників про його подвиг пов’язує покоління українців, робить історію безперервним ланцюгом  у потужну, національно свідому  націю.