Закатовані, але не зламані

Printer Friendly, PDF & Email
Він народився 8 січня 1938 року, і сьогодні йому могло б виповнитись 70 років. Видатний український поет, критик, публіцист, автор самвидаву, член Української Гельсінкської групи Василь Семенович Стус не дожив до нашого часу, бо злочинна комуністична влада знищила українського патріота.

Коли він у березні 1965 року читав свої вірші, парторг кричав: «Да прікратітє же еті виступлєнія на бандеровском язике»! Василь тоді сказав своєму другові Миколі Плахотнику: «Ми не повинні тільки мовчки втиратись від плювків та ляпасів всілякої партійної наволочі»!

4 вересня 1965 року на прем’єрному перегляді фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві Стус взяв участь в акції протесту проти арештів шістдесятників, за що 20 вересня був виключений з аспірантури, а потім звільнений з Державного історичного архіву. 12 січня 1972 Стус був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей і 7 вересня 1972 р. був засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років таборів суворого режиму і 3 років заслання.

«Судові процеси 1972-73 рр. на Україні — це суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу», — писав Стус у своєму публіцистичному листі «Я обвинувачую».

Його співкамерники згадували: «...хоча й виснажений, він був гордий і гонористий, як китайський імператор... Говорив з начальством і ментівнею тоном переможця й прокурора на майбутньому Нюрнберзькому процесі, а «краснопогонники» були для нього злочинцями, про дії яких він збирає відомості, щоб потім передати судові правдиву, хоч і небезсторонню інформацію».

14 травня 1980 Стус знову заарештований. Друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадував: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук його не захищає, не хоче його зрозуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката». Але Віктор Медведчук не відмовився і взявся захищати поета. Як свідчить «Хроника текущих событий», журнал правозахисників, що видавався у Москві, «адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання». Стусу інкримінувалися вірші, листи до Андрія Сахарова, Петра Григоренка, Левка Лук’яненка. Суд засудив Стуса до максимального покарання — 10 років таборів та п’яти років заслання. Тоді поетові було 42 роки. «Кати, ви мені останнього слова не дали сказати», — вигукнув Василь Стус після оголошення вироку.

19 жовтня 1980 року з листом на захист Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди звернувся академік А.Д. Сахаров. Проте, це не допомогло. 28 серпня 1985 року за вигаданим приводом Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодовку протесту «до кінця». Загинув у табірному карцері у селі Кучино Чусовського району Пермської області уночі з 3 на 4 вересня 1985 року.

Наступним клієнтом адвоката Віктора Медведчука став інший правозахисник Юрій Литвин, який також отримав на повну котушку, і загинув у тому ж таборі, що й Стус.

Люди кажуть: «Скажи, хто твій друг, і я скажу хто ти». Багато друзів і однодумців було у Василя Стуса. Алла Горська, і Віктор Могильний, Олексій Булига, і Іван Дзюба, Вячеслав Чорновіл, і Юрій Бадзьо, Ніна Строката-Караванська і її чоловік Святослав Караванський. В грудні 1965 р. заарештовано його друзів: Валентина Мороза, Ярославу Менкуш, Михайла Косіва, Михайла та Богдана Горинів, Мирославу Заричевську, Опанаса Заливаху, Олександра Мартиненка, Івана Світличного, Івана Русина, Євгенію Кузнецову та інших.

Відбулись труси, переслідування. Здавалось, люди повинні були злякатись і завмерти. Та вийшло навпаки. В Києві повсюди відбувались літературні вечори, на яких читали вірші поети Микола Вінграновський, Іван Драч, Ліна Костенко, Микола Холодний, Григорій Томенко, Ірина Жиленко. Виступали артисти Тетяна Цимбал, Петро Бойко, Анатолій Паламаренко. Вони читали вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Ліни Костенко.

Їх карали по психушках тюремного типу, по тюрмах і так званих «хіміях». Атена Пашко присвячує вірш Ніні Строкатій «Як вам, жінко, на нарах спиться».

Василь Стус з малоосвіченої родини піднявся на такий рівень засвоєння європейської традиції, що навіть С.Глузман, якого доля звела в одну камеру з ним, говорить про нього, як про «європейськи освіченого інтелігента». І тому, почувши від Глузмана мат, Стус-селянин міг обірвати його і «напевно, хвилин зо п’ять читати нотацію, і мені страшенно було соромно», — згадує Семен Глузман, відомий психіатр і правозахисник.

Похорон Василя Стуса у Києві показав, що справа, за яку віддав життя поет, живе. За труною Василя Стуса ішли тисячі і тисячі співвітчизників.

У 1993 р. творчість Василя Стуса відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка. У 1994-1999 рр. вийшла збірка творів Стуса у 6 томах, 9 книгах, підготована редакційною колегією на чолі з М. Коцюбинською та сином поета Д. Стусом. Про Василя Стуса тепер розповідатимуть багато видань. В Інтернеті тисячі посилань на його ім’я. Тому не буду цитувати навіть найкращі його вірші. Скажу лише кілька слів про його друга Святослава Караванського.

Поет, мовознавець, під час Другої світової війни - учасник українського визвольного руху на південних теренах України. Святослава Караванського заарештовано, засуджено в лютому 1945 року на 25 літ позбавлення волі. Ув’язнення відбував на Печорі й Колимі, в Магадані, Тайшеті й Мордовії. Груднем 1960-го — по тому, як неволився майже 17 літ — Святослава Караванського звільнили, як такого, що відбув «половину» строку.

Перебуваючи за ґратами, невільний українець став укладати — для українців вільних — український словник рим. Тільки той, хто хоча б тримав у руках цю величезну книгу, зрозумів би, який неоціненний скарб подарував невільник своїй країні.

Стиль життя Караванського занепокоїв владу — і генеральний прокурор СРСР Р.Руденко в листопаді 1965 року «помітив», що груднем 1960-го Караванський був «помилково» звільнений. З огляду на це, ґрунтуючись постановою генерального прокурора СРСР за 13 листопада 1965 року, Святослава Караванського знову заарештували.

Поет, перекладач, один із найдостойніших дослідників української мови та звитяжний уболівальник за українську справу зник зі шпальт офіційної преси й надовго зайшов на сторінки національного самвидаву. Саме через це — ще до закінчення 25-річного терміну проти Караванського порушують нову справу. За звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді в квітні 1971 року заарештовують його дружину Ніну Строкату.

Оцініть вірш Караванського «Молитва», писаний у 1970-му році за ґратами у Володимирській тюрмі.

МОЛИТВА

Вічні, безсмертні шляхетні пориви!
Що ви є в світі?
Накликання? Чари?
Перший змах крил у польоті за хмари?
Чистого серця до правди змагання?
Думки народження? Прокид кохання?
Спілка любові, краси та відваги?
Спалах свідомості? Вибух наснаги?
Радість природи? Жагучість бажання?
Чи неповторність природних мотивів —
Гуркіт громів довгожданої зливи?
Що ви і нащо, нестямні пориви?
Нащо серця ви ворушите й душі?
Нащо бентежите юність тривожну?
Стелите міфами, даль бездорожну?
Старість обачну зриваєте з ліжка?
Тихих неволите йти у опришки?
Дужих вчите боронити слабого?
Щепите лють і зневагу до злого?
І на неорану кличете ниву
Тих, хто прибився у гавань щасливу?
Нащо? Де глузд ваш, шляхетні пориви?
З вами бійці не бояться могили
Десь, і в найслабшого трояться сили,
З вами у чорну годину і скруту
Легше зустріти останню минуту.
Тож і на дні глибочезної пастки
Духом не дайте мені підупасти:
Поки живу я — живіте зі мною!
Кличте! Будіте! Зривайте до бою
З чадом смертельним розпуки німої!
Думці, душі не давайте спокою!
Юністю дихайте! Вабте весною!
Будьте зі мною!


Комуністична влада нещадно знищувала кращих, шляхетніших, освіченіших, патріотів України. Василь Стус мріяв про час, коли цій владі можна бути пред’явити рахунок за її злочини. Не відбулося, Василю! Не відбулось, бо, сховавши свої партійні квитки, більшість з них залишились при владі. Ще сьогодні вони розповсюджують майже мільйонним тиражем свої газети, ведуть пропаганду своєї людиноненависницької ідеології. І досі в різних партіях і у владі заправляють люди, які раніше були членами КПРС. А членство в цій партії, нехай навіть і колишнє, – це діагноз, свого роду патологія, адже порядна людина за своєю природою не могла бути в компартії. Тому так важко країна долає перепони на шляху до тієї України, про яку ти мріяв у таборовому карцері.

І все ж таки я вірю, що відбудеться суд над злочинною комуністичною ідеологією, і ця партія буде заборонена, як це відбулось у багатьох країнах. Тоді твоя душа, Василю, заспокоїться.

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua

Если статьи такого содержания впредь будут публиковаться на этом сайте, я думаю вы просто потеряете потенциальную аудиторию.

Ответ на от Виталий Иванович (не проверено)

Виталий Иванович, а что вам не понравилось в статье?  А то я прочитал и ничего криминального не заметил... нажаль... :(
Вы расскажите... Вдруг, меня открыто зомбируют украинские патриоты или тут уместно искажение исторических фактов или еще что? Будет интересно услышать ваш полный ответ.

Украинские националисты зомбируют всех... по крайней мере стараются.
Увидел дома номер "Провинции" со статьей о бабушках переживших лагеря во Львове и ссылки в Сибирь. Кто-то из этих бабушек была санитаркой в УПА, у другой семья решила повыделываться и вместо колхоза добровольно выбрала ссылку (а сейчас это назвали офигительным геройством)... Ясно что было НКВД, ну так надо же реально оценивать ситуацию и принимать решения, или вы думали одной семьей послать в задницу Советский Союз? Жаль не нашел этой статьи здесь на сайте.
Я вот прочитал ее и о чем подумал - зря про бабушек писали, ведь могут же найтись ребята, которые поедут и спалят домик бывшей санитарки УПА вместе с ней.. Ну а почему бы и нет? Почему бы кому-то не ответить жестокостью на жестокость? Почему бы людям, стрелявшим в наших дедов, не гореть в огне?
А то что сделали со Стусом - я бы лично сделал бы тоже самое, если бы был у руля страны. Империя должна быть сильной и единой, а людям поднимающим бунт полагается рубить головы - это нормально.

Ответ на от Mr. Grabovskiy

Якщо людина каже: "Империя должна быть сильной и единой, а людям поднимающим бунт полагается рубить головы - это нормально." То вона повинна бути готова до того,що приходе день (або нічь) коли "рубакам" накидують на шію зашморг. А створити умови, щоб керувати без РУБАННЯ, що слабо???!! В Бобруйськ, або в Лісічанськ (там, на фашискому кацапошовінистичному сайті знайдеш "Бальзам на душу")

Ответ на от Anonymous (не проверено)

А вы себе представляете переход страны с сотней миллионов населения от монархически-феодальной системы правления к коммунистической "без рубання"?
Для этого и проводилось "рубання"  - чтоб у таких людей как вы и в голову не приходило идти и набрасывать зашморг. И я уверен - потому и не набросили. С какой радости мне, имеющему неограниченную власть, стоять и спорить с вами о принципах управления страной? Щелчок пальца - и вас больше нет на свете, как жука на дороге. И так поступает любой, даже современный политик.

На этот счет, мне нравится небольшой монолог комдива Котова (героя Михалкова) из "Утомленных солнцем" - дословно не помню, но что-то типа: "Чтож вы так легко просрали свою страну, которую так сильно любили?"  - это вопрос красного комдива к представителю бывшего дворянства.

И вообще, ясно каждому, что революция дело не отличающееся любовью к ближнему. А в таком масштабе, дело это подсилу только решительным людям, которые раз и навсегда отвергают принципы жалости и гуманности. Для них перестают существовать такие понятия. Люди для них - не судьбы, а цифры в математическом уравнении управления страной. Что толку рассуждать хорошие они или плохие - их невозможно измерить в таких понятиях. Вот скажите мне - Путин - он плохой?

Ответ на от Mr. Grabovskiy

лечи голову, псих

Ответ на от Anonymous (не проверено)

На голову я не жалуюсь. Она болит только когда наблюдаю подобные вашим комментарии - комментарии детей из песочницы на высокие темы :)

" Комуністична влада нещадно знищувала кращих, шляхетніших, освіченіших, патріотів України." - почему это звучит как укор?
Я бы лично мочил шляхетнейших земляков, которые бы призывали объявить Константиновку независимым государством.