Заснування Костянтинівки. Частина VII

Printer Friendly, PDF & Email

У 2017 році в Києві виходить російський переклад цікавого дослідження Жюля Кордевінера «Железорудное Криворожье на рубеже ХІХ-ХХ веков: европейский взгляд». Кордевінер – бельгієць, гірничий інженер, очолював в кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя рудник «Рахманівка» саме у криворіжському басейні. Він і написав у 1902 році книгу, хоча і дуже вузькоспеціалізовану, але маючу пряме відношення до теми наших наукових студій. Кордевінер присвячує «Железорудное Криворожье» всьому, що стосується рудних запасів Степової України.

Про ці чарівні місця нашої батьківщини «Вікіпедія» повідомляє: «Долину річки Жовтої з її притоками, вербами, чагарниками очерету в старовину називали урочищем Жовті Води. Оскільки в деяких місцях річка омивала виходи залізної руди, і яскраво-жовта фарба — продукт окислення залізняку — потрапляла до річки, запорізькі козаки назвали річку Жовтою, а долину біля неї — Жовтими Водами. Ця місцевість відносилася до так званого Дикого поля».

Пише бельгійський автор і про рудник «Гарньє», який був розташований саме у тому регіоні, якраз на річці Жовта, — кілометрах у 10 від однойменної залізничної станції біля містечка Верхньодніпровська Катеринославської губернії. Саме у цьому казкової краси річковому басейні наприкінці ХІХ сторіччя розташовувалися залізорудні копі та кар‘єри, які постачали металургії Півдня Росії залізорудну сировину. У 1885 році у криворіжському басейні добули 6 млн. пудів руди, у 1897 році — 117 млн. пудів, у 1899 – 175 млн. пудів руди.

Рудник «Гарньє» належав АТ «Залізопрокатних заводів в Костянтинівці (Донець)» (Toleries de Сonstantinovka (Donetz)). Бельгійський автор пише: «Це Товариство заплатило 200 тис. руб. за придбання контрактів, які дозволять знімати 100 тис. тонн відкритим способом». Виходить, що 1 тона криворізької руди, яка була законтрактована у ще невскритому родовищі, обходилась бельгійським акціонерам у 2 рублі. До цього треба буде ще додавати витрати на видобуток, на транспортування, заробітню платню, ціна буде зростати, але все ж таки ви отримаєте достатньо низьку собівартість цієї сировини для АТ «Костянтинівка (Донець)».

Гірничий інженер Кордевінер працював поруч з «Гарньє». Він надає геологічне пояснення неймовірного фарта для Головного Управляючого АТ пана Жиля Сизеле, для його компаньйонів, та для всіх міноритарних акціонерів АТ «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)»: «У 1897 році, коли мова йшла про розробку виходів на поверхню, наділи були розкриті від наносів, як в кар’єрах пласта №2. Три роки активної розробки показали, що продовжувати йти цим шляхом неможливо. В даний час більшість розробок наближається до меж розкритих запасів. Крім того, вони обмежені інфільтрацією вод через претензії сусідів.

Об'ява АТ Залізопрокатні заводи в Костянтинівці за 1908 рік.

Я знаю тільки одне підприємство, Бельгійське Залізопрокатне Товариство Костянтинівки, яке ще не досягло цих меж. Придбавши контакти, які забезпечують йому розробку крутопадаючого пласта на довжину 110 м, це Товариство завершило розкривні роботи тільки в 1900 році. Воно зможе дійти до кордонів своєї ділянки за два або три роки, розробляючи тільки виходи на поверхню, як це зробили попередники. Але коли гірські роботи поглибляться, воно зіткнеться з загальною трудністю: швидке закінчення контракту і проблема підземних гірничих робіт».

АТ «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)» працювало на круто падаючому Таропаковському пласту №5. Професіонал Жюль Кордевінер давав у 1902 році свою професійну оцінку залізорудному родовищу «Гарньє», як цілком унікальному. Бельгійська компанія з місцезнаходженням біля станції Костянтинівка зайшла у Степову Україну (Донбас) одночасно з другою хвилею бельгійського інвестиційного вторгнення. Всі інші, а це чотирнадцять компаній, за 3 – 4 роки експлуатації видобули всю руду, що змогли і вичерпали запаси своїх кар‘єрів, а вести розробку рудників вглибині, там де ще залишалась руда заважала компаніям-конкурентам інфільтрація вод. В цей момент АТ з Костянтинівки тільки приступало до робот по видобуванню руди відкритим способом. Відповідно і собівартість була мінімальною.

В момент, коли в Російській Імперії розпочалася страшна криза перевиробництва 1900 – 1903 років (на Степовій Україні її наслідки відчувалися до 1908 року), на ринку виникає перенасичення дешевою залізною рудою. АТ «Залізопрокатних заводів в Костянтинівці (Донець)» у роки, коли його власний видобуток руди дорожчає, може купувати здешевілу залізну руду на ринку. А на виході з кризи у 1908 році ми вже читаємо рекламне оголошення в якому сказано, що костянтинівська прокатка (так бельгійці звали між собою металопрокатний завод у Костянтинівці) має два рудники: «Гарньє» та «Червоний» у Херсонській губернії.. «Червоний» — це вдала інвестиція у майбутнє.

Садиба директора заводу. На жаль, до нашого часу не збереглася

В Костянтинівці існує район міста під назвою Червоний. Автори чули версію, що він був утворений у 1920-х, коли робітників місцевих заводів почали селити на землі, яку вилучили від німецьких кіндратівських колоністів. Чи правда це? Документів ми не бачили. А можливо назва якось повязана з рудником «Червоний» у Херсонській губернії? Знов таки, треба шукати документальних підтверджень.

У якому стані знаходяться АТ «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)» у 1908 році на виході з кризи? Фінансовий стан блискучий. Початковий капітал у 4,0 млн. франків (1,5 млн. рублів) зріс до 6,25 млн. франків у 1908. Незважаючи на кризу, дивіденди акціонерам виплачувалися щорічно. Ще до 1900 року акції продавалися за ціною більшою від номіналу. Скориставшись вдалою кон’юнктурою, «у 1899 році по завершенні будівництва заводу були розміщені 27-річні облігації номіналом 20 тис. франків під 4% річних...»

Інтерес до акцій і облігацій промислових підприємств Степової України особливо посилився після того, як на Брюссельській біржі в 1890—1900 р.р. котирування бельгійських державних облігацій знизилися за 10 років з 101% до 99%. У той час як бельгійські державні облігації (як і облігації бельгійських залізниць) давали прибуток у 3% (російські облігаційні позики, що котирувалися на Брюссельській біржі — 5%, аргентинські — 6%), облігації товариства «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)» давали 4% прибутку.

«До 1914 р. дивіденди на 15% були направлені на збільшення статутного капіталу у розмірі 10 млн. франків (ринковою вартістю 25 млн. фр.)».

Використання залученого капіталу призводить до того, що в певному періоді прибуток, який залишається в розпорядженні акціонерного товариства для цілей реінвестування і виплати дивідендів у розрахунку на акцію відносно зростає у зв’язку з різницею між нормою прибутку і рівнем відсотка. З часом це викликличе зростання ринкових цін акцій АТ «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)», а тому надалі акціонерному товариству виявиться вигідніше замість залучення позикового капіталу випустити знову акції і тим самим замінити відповідну частину позикового капіталу власним.

«Ця фірма, член Продамету, після 1909 року виробляла високоякісні сталеві листи виключно для приватного ринку і мала надзвичайний успіх... Загальна вартість акцій засновників була оцінена в 5.000.000 франків, кожної акції – 2.300 фр. Можна припустити, що засновники, дещо переплатили за свої початкові внески і продавши частину капіталу, швидко окупили більшу частину своїх первинних інвестицій, і згодом отримували прибуток від власних значних внесків. Ці доходи дали дуже гарну, якщо і невідому, норму прибутку. Директори завжди були однією і тією ж групою засновників...».

Стратегічно АТ «Костянтинівка (Донець)» відмовилося від державних залізничних контрактів, всю увагу скерувало на приватний ринок. Виробничий комплекс забезпечував випуск всього асортименту проката: залізної полоси, круглого, квадратного, кутового різних номіналів. Товариство випускало також: ресори для вагонів, накладки, підкладки, залізо для спиць вагонних колес, різне залізо для рам та мостів, різні профілі для сільськогосподарських машин. Асортимент показує яку добру нішу зайняло підприємство на ринку.

Бельгійці створили у Костянтинівці металургійне виробництво повного циклу. Тут розташовувалися мартенівська піч, чавуноливарне та сталеливарне виробництво, доменна піч. Металургійне виробництво було забезпечене власним вугіллям та коксом з Государьового Байраку (сучасна Горлівка), власною залізною рудою. Вищезгадане мінімізувало виробничі витрати АТ «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)», що у поєднанні з грамотною кадровою політикою компанії дало вражаючий економічний ефект.

Але спочатку про кадрову політику бельгійського керівництва компанії. У книзі «Піонери профіту» можна прочитати: «Компанія «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці» виготовляла лише прокат, і це була фактично компанія La Louviere в м. Лув’єр, Бельгія, адаптована до російського середовища. Спочатку Алексіс Ісідор був менеджером і директором обох фірм, а один із двох засновників, Альфред П’єрарт з Ла Лув’єра, підписався на 2000 акцій капіталу по 250 франків кожна і розділив акції засновників...»

У вересні 1897 року відбувся класичний, хоч занось його у підручники «конфлікт інтересів» на АТ «Залізопрокатні заводи в Костянтинівці (Донець)». Акціонери як власники компанії несуть всі ризики збитків. Вони ризикують не тільки дивідендами, а і всім капіталом, якщо компанія стає банкрутом. Зовсім інша справа – менеджери компанії. Вони не несуть ризиків втрати свого майна. Якщо компанія зазнає краху, менеджери втрачають роботу, але не своє майно. Такий поділ праці та супутніх ризиків наділяє менеджмент великою ступінню свободи управлінських рішень. Контроль акціонерів через наглядові ради та ревізійні комісії ставить межу можливим зловживанням менеджменту.

У вересні 1897 на костянтинівській прокатці стався скандал. Ось він у викладі інженера Де Бера за книгою Сейхерта Бонебаккера «Konstantinovka»: «Директор [...] був змушений піти у відставку. Кажуть, що Рада Директорів виявила, що він витрачав занадто багато для себе.

Це сталося через те, що ним побудувано замок з усіма зручностями, наскільки це можливо: величезний підвал, кухня з керамічним покриттям, дубовий паркет, солярій, зимовий сад, ванна кімната, парове опалення, електричне освітлення, великий сад. Це було красиво [нерозшифровано] ранкова поїздка на гарному коні у супроводі Черкеса (охоронця) на коні. І він навіть не закінчив будувати офіс. Співробітники працюють в дерев’яній халупі, покритою ззовні глиною. (…)

Так що прийде інший директор, але в той же час, керівники вирішили використати половину замку і розмістити офіси, що як на мене, є добрим рішенням».

Деякі проблеми між акціонерами та менеджментом носять морально-етичний характер, бо неможливо передбачити та законодавчо врегулювать всі аспекти суспільних та виробничих відносин. Мета акціонерів – максимізація дивідендів і зростання капіталізації товариства, а одна з можливих цілей менеджера – перерозподіл результатів діяльності товариства на свою користь».

За роки кризи (1900 -1908) з 15 бельгійських металургійних компаній десять зазнали краху, ще четверо «пройшли через припинення платежів, встановлення над ними адміністрації кредиторів, втрату свого акціонерного капіталу. В.І. Бовикін, В.Петерс «Бельгійське підприємництво в Росії»: «Лише костянтинівський залізопрокатний пройшов ці роки без втрат. Яким чином це сталося... нам залишається тільки гадати. Однак, це був дійсно винятковий випадок».

І.Бредіхін, Д.Чістов

Частина шоста. Далі буде