До генеології Номікосових. ЧАСТИНА 4

Printer Friendly, PDF & Email

На деяких дореволюційних картах, які зображували територію костянтинівської промислової агломерації, поруч з районом залізничного вокзалу можна побачити селище Номікосівка. Додамо до цього топоніму топонім Костянтинівка (село, залізнична станція, загалом і само місто), який за легендою присвячений сину Пантелеймона Номікосова, Костянтину, одразу проясниться значення костянтинівської гілки Номікосових для історії нашого міста.

При всій легендарності походження назви Костянтинівка, яка документально ніяк не підтверджена, не забудемо про станцію Димитрівка, яка теж розташована на колишніх теренах номікосовської латифундії. Чи не маємо ми із топонімом Димитрівка, який виник одночасно з Костянтинівкою, одну і ту ж історію походження? Це лише гіпотеза, а документів на її підтвердження нема.

Ми можемо реконструювати лінію наших костянтинівських Номікосових. Від Пантелемона до Костянтина та Василя, а від Костянтина до Дмитра.

Про Пантелеймона Антоновича Номікосова ми знаємо небагато. Згідно з дослідженням Чулкова Н. П. Русский провинциальный некрополь. М., 1996 помер підполковник Номікосов П.А. 15 березня 1843 року. Похований у селі Успенському Славяносербського повіту «в ограде Воскресенской церкви». Коли народився ми можемо тільки гадати

Можемо припустити, що він мав брата – підполковника Петра Антоновича (1895 - ?, з 1846 року у відставці). Див. частину 2: «Провинция» №1449 від 17.10.2018. Якщо Петро Антонович дійсно його рідний брат, то Пантелеймон Антонович, скоріш за все народився вже в Росії, в крайньому випадку у ранньому дитинстві привезений до Росії. Бпез архівів приречені на здогадки.

Здається, що Пантенлеймон Номікосов захопився вугледобутком. Розробка копалень на своїй землі, що протяглася вздовж річки Кривий Торець виявилася малоприбутковою, можливо тому, що вугільний пласт на наших копальнях завтовшки лише 2 – 3 фути. А скоріш за все виникли проблеми з реалізацією вугілля за відсутності залізничного сполучення. Якимсь чином Пантелеймон Антонович дізнається що відомий власник вугільних копалень Штерич продає ділянку із пластом завтовшки більше 4-х футів. Як повідомляють джерела XIX сторічча: “

2) Успенскія каменноугольныя разработки находятся въ Славяносербскомъ уѣздѣ при с. Успенскомъ. Это селеніе находится на большой почтовой дорогѣ изъ Таганрога въ Славяносербскъ, въ 25 верстахъ отъ Луганскаго завода, на рѣчкѣ Ольховой. Отъ Сѣвернаго Донца лежитъ оно въ 63, отъ Таганрога въ 150, отъ Маріуполя въ 190, а отъ Бердянска въ 265 верстахъ. До Днѣпра, ниже пороговъ, будетъ болѣе 300 верстъ. Въ настоящее время принадлежитъ оно тремъ помещикамъ: князю Козловскому, Масловскому и Номикосову. Кромѣ того участка въ 100 десятинъ, который прежній владѣлецъ этого селенія Шевичъ пожертвовалъ 1828 году Луганскому заводу...”. І ще : - “…При с. Успенскомъ (бывшемъ Штерича, а теперь Масловича, Номикосова и другихъ (на лѣвой сторонѣ р. Ольховой) 3 пласта до 4’ 8’’” /Военностатистическое обозрение т.ХІ ст. 125/. Ця земля була продана Штеричем після 1828 р..

Номікосов С.Ф.

Як бачимо, джерело не вказує на ім’я, та побатькові особи Номікосова. В той час старшому синові Пантелеймона Номікосова — Василю було 26 років, а може й більше, мешкав він неподолік від тих копалень, тож вірогідність того, що купував їх не батько, а син — дуже велика. Нажаль у зв’язку з подіями на сході автори не можуть потрапити до архівів у Луганську, але ж війна тягнутися вічно не буде. До відома — Костянтинівська копальня у 1871р.видобула кам’яного вугілля — 76 000 пудів, Успенські копальні в цьому році, хоч і не діяли, але ж у попередні роки мали: 1862 р. — 340 000 пуд., у 1866 р. - 610 000 пуд.. На жаль більш повних свідчень, поки що, автори не мають.
Імовірно, що Пантелеймон Номікосов там і мешкав у с. Успенському, у маєтку старшого сина, Василя. Номікосов Пантелеймон Антонович прожив там до самої смерті у 1843 році. Цей його син – Василь Пантелеймонович Номікосов - успєнський землевласник, єсаул, помер від старості у віці 70 років (1802 - 1872), похований на тому ж цвинтарі /Чулков Н.П. Русский провинциальный некрополь. М.1996/. Василь Пантелеймонович помер, скоріш за все, бездітним. Була ще й донька Номікосова Марія Пантелеймонівна, яка одружилася з Олександром Левовичем Іловайським у 1832 р. Подружжя народило двох дітей: Іловайський Пантелеймон Олександрович (4 липня 1834 р., †1860);

Єфремова (Іловайська) Катерина Олександрівна (†1898 р.) /щоденник Наталії Орленко, зап. 46/.

У 1812 році Пантелеймон Антонович купив чималеньке земельне володіння на річці Кривий Торець у бахмутського купця Четверікова..Він також купує 20 селянських «душ», тобто селян-кріпаків, купує разом з родинами. Про це треба сказати окремо. «Душа» - це точно визначений юридичний термін, і означає він робітника мужської статі. Саме чоловік приносить зиск. Чоловік, а не жінка, не дитина приносить результат.

Жінка лише допомагає. Якщо народжуються у вільній селянській родині хлопчики, то родина з часом багатіє. Діти підростають та становляться з 13 -14 років робітниками майже повноцінними.

У Російській імперії до скасування кріпацтва у 1861 році, землевласники не тільки мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їх землю. Якщо дворянин купував в Новоросії землю, то він в обов’язковому порядку зобов’язаний був показати владі (земському справнику чи капітану) саме 20 «душ». Якщо «душ» немає, то хто буде землю обробляти? Влада слідкувала, щоб земля оброблялася.

Кріпаки вважалися власністю поміщика, і їх можна було купувати, продавати чи закладати, як і будь-яке інше рухоме майно. Саме для обліку кріпаків (і людей взагалі), використовувалося слово «душа», наприклад, говорили «шість душ кріпаків». Пам‘ятаєте роман «Мертві душі» великого письменника, якого вважають своїм національним, як на Україні, так і в Росії Миколи Васильовича Гоголя. Перший том роману був виданий у 1842; другий том письменник знищив власноручно. Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто «мертвих кріпаках»), які навіть після своєї смерті і далі вважалися власністю поміщика згідно з обліком.

Чому Чічіков скуповує мертві душі? Який сенс в цьому шахрайстві?

Давайте для початку глянемо на латифундію Номікосова у першій половині ХІХ сторіччя. Десь на початку 1880-х років найстаріший селянин Сантуринівки згадує життя при кріпацькому ладу: «…все время, пока своихъ домовъ еще не было, жили въ 3 хатахъ (на мѣстѣ теперешней владѣльческой усадьбы) оставленныхъ прежнимъ владѣльцемъ земли. Обработка земли въ первый разъ была произведена сохами, такъ какъ плуговъ и воловъ крестьяне не имѣли. На помѣщика работали 3 дня въ недѣлю, при чемъ не воспрещалось высылать на барщину вмѣсто себя наемныхъ работниковъ. Землею крестьяне пользовались въ неограниченном количествѣ: “помѣщикъ укажет, бывало, лишь сторону, гдѣ должны косить сѣно, а мы, вмѣсто раздѣла между собою, захватимъ (каждый) по столько, что не видимъ и не слышимъ другъ друга, и косимъ сколько силы хватитъ”. При хорошихъ урожаяхъ того времени, крестьяне безбѣдно жили; многіе имѣли по двѣ пары воловъ, а неимущимъ, во время робочей поры, помѣщикъ давал своихъ воловъ на 1 — 2 дня; хлѣба было довольно, избытокъ его продавали и мѣняли на яблоки заѣзжимъ землякамъ изъ Курской губерніи».

Селянин – кріпак згадує підневольне життя при панах Номікосових, як рай! Саме так сприймають Степову Україну бурлаки (біглі кріпаки) в романі Г.М. Данилевського 1863 року «Біглі в Новоросії»: «Ну, куди ми йдемо, а? Чув ти про азовськи лимани, про донськи гирла і очерети? Ну?... Кажу тобі: приведу тебе в такі місця, що ахнеш. Босий ти — знайдуть взуття, голий ти — одягнуть, голодний — нагодують, п’яниця — пити дадуть, баб любиш — нададуть тобі таких, що розуму затьмарення! Воля, воля, Харитон!.. Хто її не любить?... Як вийшов я за Дніпро, як побачив, що це вже не наша панська Україна, а вольна зі світостворення царина, значить, божий степ, де, куди не глянеш, все поле та поле, ковиль розстилається та коршуни літають.., заповз я на курган і подивився отак попереду себе. Голова, брат, і закрутилася, а очі ледве не осліпнули від світлу, простору та блискання всякого. І дивився я, Хорінька, з кургану того від ранку аж до вечора; впав і заплакав з радості. Так би, здається, і пішов на всі чотири сторони разом… Волюшка, воля…Сказано,то є рай!»

На що ми звертаємо увагу – навіть кріпаки мали таку можливість – винаймати замість себе відробляти барщину бурлаків (біглих). А що казати про тих, хто складав в наших степах правлячу верству (еліту)? Тому біглі (бурлаки) роботу знаходили. Дешева робоча сила була потрібна всім: новоспеченим російським дворянам-землевласникам, таким, як Номікосов, чи донським багатіям, колишній старшині, німецьким колоністам, чи єврею, щоб в Одесі чи Бахмуті поставити когось торгувати замість себе в лавку.

Росія завжди жила порушенням закону. Тому для звітності багато кому потрібні були і «мертві душі», які скуповував герой Гоголя Чічіков. А працювали українські та російські заробітчани.

Наостанок неповну та недосконалу таблицю по Номікосовим. Тут вся робота попереду.

П. І. П/Б Скорочена інформація посилання
Номікосов Аркадій          
Миколайович

(1885, 1909) в 1909р. військовий старшина козач. бригади,  випускник портупей-юнкером в 1885 р. Михайлівського військового училища. /заг. Список офіцерів/

 
Номікосов
Борис Аркадійович
(1908 — 1967. 01.17, у Бовалоне (Франція)) син офіцера. В Донській армії, юнкер Атаманського військового училища до эвакуації Криму. Був на о.Лемнос, 6 (9) 1921.03. випущен. хорунжим в лейб-гв. Козачий полк. В екзині у Франції. Сотник [Волков С. В. Офицеры Росс.гв. М., 2002]  
Номікосов
Ілля Аркадійович

(1897 — 1920) штабс-капітан інженерних військ, воював в Донській армії) [Волков С.В. Офицеры Росс.гв. М., 2002]

 
Номікосов К. П. (1918 -  1938) Вільноопределяющійся лейб-гв. Козачого полку. В екзилі у Франції. пом. Після1938. [Волков С.В. Офицеры Росс.гв. М., 2002]  
НомІкосов
Николай Васильевич
(1886 — 1952 в США) із козаков ст. Новочеркасьскої Області Войска Донського [Волков С.В. Офицеры Росс.гв. М., 2002]  
Номікосов
Семен Філипович
(Народився 24 квітня 1837р. В станиціГундоровська
† 19 травня 1900) р.1866 р. Семен Філіпович Номікосов. Військовий статистичний комітет. Колежський секретар, див. ВікіпедіЯ
П.К. - 1866; 1876; 1885; 1896.
Номікосов
Петро Антонович
(1795 – після 1846) служив 1809 – 1846, відставка.
Можливо, брат Пантелеймона. [В.Трут, Г.Курков, Военная энцикл. Казачества, 2009]
 
Номікосов
Пантелеймон Антонович
((??) - 1843.03.15. † с. Успенське, Словяносербськ.п., за огорожею Воскресенськоїцеркви) підполковник [Чулков Н. П. Русск. провинц. некрополь. М., 1996]  
Номікосова (Іловайська)
Марія Пантелеймонівна
В 1832 г. брак з Олександром Львовичем Іловайським. Син — Пантелеймон  /А. Новосельский. История одного города/  
Номікосов
Василь Пантелеймонович

(- 18?, †с. Успенське Словяносербськ.п.), в Воскресенській церкві -Любов Петр. (можливо,жінка) [Чулков Н.П. Русск.провинц. Некрополь. М., 1996]  (1802 — 1872)

 
Номікосов
Констянтин Пантелеймонович
Нар, 1815(?) р.. 1828 вересня 1 дня оформляється в Московський Университетський благородний пансіон Московский обл. историч. Архив,
Номікосов
Дмитро Константинович
Дмитро і Констянтин Номікосови — цегельнийзавод при станції Констянтинівка.  
Номікосова                
Марія Константинівна
В браке с Короченцовим Олексієм Васильовичем (17 серпня 1877 р. †6 лютого 1922 р.)  див. ВікіпедіЯ  

І.Бредіхін, Ю.Шурубов

Третя частина. Далі буде.