А у них в Росії газ, а у нас?

«В Константиновке будет собственный газ» — повідомила газета «Знамя индустрии» №34 від 03.05.07 р. Курочка ще у гнізді, а ми вже курчат, що вона висидить, заходимось смажити. Правда геологи місцевого розливу спростували цю інформацію. Тому що це таємниця ще з сімдесятих років.

Хочу нагадати, що згідно із Кодексом про надра, - «Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування». Згідно із статтею 13 Конституції, - «Земля, її надра, атмосферне повiтря, воднi та iншi природнi ресурси, якi знаходяться в межах територiї України, природнi ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економiчної зони є об’єктами права власностi Українського народу».

Тільки, хто зважає на Конституцію? За Конституцією у нас всі рівні, проте деякі, ті, що рівніше за інших, захопили гектари землі поруч із Києвом, обласними центрами, біля морів, у заповідниках, а більшості нема де й нужника поставити. А про надра годі й балакати. Хто їх розробляє і в чию кишеню капають чималі гроші,  невідомо. Особливо охороняється таємниця щодо газу.

Згідно із Постановою Кабміну № 1729, природний газ, що споживається в Україні, становить близько 100 млрд. куб. метрів на рік. Газ, який видобувається в Україні — близько 20 млрд. куб. м., в той час населення споживає 18 млрд. куб. м. А що це населення за газ сплачує за ціною, нібито куплений в Росії, на совісті наших керманичів. Справедливо було б весь обсяг добутого в Україні газу направляти винятково на потреби населення і за собівартістю.

Сьогодні Україна, за обсягами споживання нафти і природного газу посідає п’яте(!) місце в світі після США, Росії, Німеччини та Великобританії, а це дуже багато, зважаючи на наш невеликий ВВП.

Українські ЗМІ обговорюють різні дрібниці, тому залишилась непоміченою стаття нашого земляка Василя Созанського, старшого наукового співробітника відділення морської геології НАНУ у «Слові Просвіти», №5 від 2–8 лютого 2006 р., а також статті Євгена Ґолибарда у тому ж самому часопису.

Вони пишуть, що ще наприкінці 70-х років були відкриті величезні родовища природного газу (близько 120 трильйонів кубічних метрів) у так званому «лиманському» трикутнику: Слов’янськ — Старобельськ — Луганськ.

Ще влітку 1994 року газета «Жизнь» подала інформацію про те, що в жовтні того ж року перший газ в обсязі 100 тис. куб. м. на добу буде подано споживачам у Краснолиманському районі області.

Причому, ще тоді, станом на червень 1994 року, коли не було відомо для широкої публіки ані справжніх розмірів цілої системи нафтогазових родовищ на сході України, ані об’єму їх запасів, вже те, що було підготовлено геологами до початку промислової розробки газу в цьому регіоні, давало можливість повністю задовольнити щорічні потреби всієї України протягом кількох століть!

Не має сенсу тут зайвий раз наголошувати, яке величезне значення мають наведені факти на тлі хронічного енергетичного бідування нашої держави впродовж усього періоду її незалежності.

Нашому північному сусідові не до вподоби енергетична незалежність України. Вочевидь, в Москві вважають слушним загальмувати розвиток енергетики в Україні до того часу, поки, за розрахунками кремлівських стратегів, Україна остаточно не повернеться під Росію. Тому всі документи щодо розвідки газу сховані в Росії і мають гриф секретності. От і підгодовує “братня” країна посадовців сходу України різними нагородами. Так само діють і рибалки, які підгодовують рибку, щоби вона краще ловилась на гачок. На жаль, в нашій Конституції відсутня норма, що існує в Конституції США: “Жодна особа, яка обіймає будь-яку оплачувану чи почесну посаду на службі Сполучених Штатів, не може без згоди Конгресу прийняти той чи інший дарунок, нагороду, посаду чи титул від будь-якого короля, принца або чужоземної держави.”

У теперішній позиції Росії немає нічого нового, бо Москва була такою і за радянських часів, коли спочатку Україна за копійки постачала їй свій природний газ, а згодом українці за копійки працювали на родовищах Сибіру. Працювали у неймовірно жахливих умовах. Вони втратили не тільки здоров’я, а й заробіток, оскільки Москва привласнила 150 млрд. доларів українських вкладників Ощадбанку СРСР. І що ми отримали навзамін? Газові родовища України, колись найбагатші у СРСР і Європі, були вичерпані.

Євген Ґолибарда розповідає, як тоді, під час наради редакторів було заборонено навіть вживати слова: «у гирлі річки Айдар», «в нижній течії Айдару», «в заплавинах Айдару» тощо. На запитання одного з редакторів: яка ж тут може бути крамола? — цензор повідомив, «не для друку», що там відкрито величезні поклади кембрійської нафти і що з орієнтацією на їх майбутню розробку вже готується проект будівництва Лисичанського нафтопереробного заводу неподалік. Але це, мовляв, стратегічні запаси і базікати про них не слід.

Нині Лисичанський НПЗ продано росіянам. А отже Росія має собі власність на нашій території з білою кембрійською нафтою під боком.

Було б насправді великим паскудством, наприклад, роздмухувати суперечки у верхах про ціну купівлі російської нафти, замовчуючи її багатющі поклади в Україні. І це стосується не тільки нафти.

Можливо, що ці величезні родовища сягають нашого міста і Україна може постати другим Кувейтом та назавжди позбутись енергетичної залежності від Росії. Бо в Україні не лише вугілля, а й нафти і газу вистачить на сотні років, звичайно якщо цей, Богом даний скарб витрачати ощадливо.

Можливо, що завдяки новій, патріотичній владі, яка неодмінно прийде, Україна, а з нею і наше місто забагатіє, і молодь повернеться з ринків в високотехнологічну нафтогазову галузь.

Наша країна може бути енергонезалежною, бо крім величезних покладів вугілля, уранової руди, володіємо могутньою газотранспортною системою. Маємо розвинуту нафтопровідну систему. На нашій території тільки бурого вугілля — 8 млрд. тонн. А енергетичне і коксівне вугілля, торф, горючі сланці, водні ресурси. Існує документальне підтвердження про існування величезного родовища природного газу у зоні Чорноморського шельфу в трикутнику Одеса—мис Тарханкут—Острів Зміїний. За інформацією очевидців, у штильову погоду море біля острова буквально «кипить» від газу.

Люди хочуть тепла і затишку у своїх домівках. І при такому багатстві руки спритників від держави тягнуться до гаманців маленьких українців, яким продається газ за ціною утричі більшою ніж собівартість.

Хочу навести досвід Данії. Там, незважаючи на закони ринкової економіки, централізоване опалення працює не як прибуткове, що будь-якою ціною вичавлює прибуток із гаманців населення, а як неринкова система життєзабезпечення. І ніхто, у цій країні не здирає три шкури з тих, хто споживає тепло. Проте, нашій Тепломережі ніяких шкур не вистачить, щоби замінити прогнилі труби і допотопні котли.

Наприкінці статті Євген Ґолибарда запитує:

«Чи випадково януковичі, кушнарьови та інші антиукраїнські сепаратисти, за підтримки та безпосередньої участі чільних посадовців з Москви, обрали саме Сєверодонецьк для проголошення у грудні 2004 року так званої автономної республіки ПІСУАР (Південно-східна українська автономна республіка) на території суверенної України? Адже поряд із цим містом, у трикутнику Лисичанськ — Новоайдар — Луганськ знаходиться предмет величезної зацікавленості з боку сил, які не приховують своєї проросійської орієнтації».

У 2004 році шабаш з Сєверодонецька транслювали усі телеканали. Тоді я подумав: “Боже збережи Україну і покарай її ворогів”. Він почув. І зберіг і покарав.

Я народився на цій землі. В цю землю й зійду. І мені не байдуже.

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua