РІЗДВЯНА ЛІТЕРАТУРА: ДІККЕНС ПРОТИ МАРКСА

Printer Friendly, PDF & Email

Різдвяно-новорічні свята є постійно діючим нагадуванням про якісні, а не тільки кількісні характеристики часу. Переживання центральної події сучасності, саме як події сучасної – народження Спасителя знайшло відображення зокрема у такому релігійно-мистецькому феномені, як існування спеціально різдвяних форм мистецтва, таких, як вертеп, та різдвяне, або святочне оповідання — жанр календарної літератури зі своєю специфікою та літературними прийомами.

Українці, як давній народ християнської європейської традиції створив свою синтетичну мистецьку театральну форму - вертеп, що в своєму походженні має зв'язок із старовинною західно - європейською містерією.

У науковій літературі зафіксовано декілька концепцій походження вертепу. Український етнограф, фольклорист М. Маркевич: «В Київ занесений вертеп через Польщу з Заходу, де здавна виставлялися події, взяті із святого письма… Первісне походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича – Сагайдачного, до 1600 – 1620 рр., коли він почав відновляти Київське Братство та Академію». Український дослідник П. Житецький пов’язував виникнення вертепної драми з театром маріонеток, шкільними містеріями. Одним з перших він висловив думку про своєрідність української вертепної драми: «Український вертеп у своєрідній обробці його і в деяких подробицях, підказаних життям, є явище цілком самостійне».

Український вчений М. Драгоманов вважав, що посередниками в засвоєнні вертепної драми могли бути німці. І. Франко, коментуючи припущення М. Драгоманова щодо ролі львівських німців у запроваджннні вертепу, писав: "Маємо певну відомість, що львівські бернардини вже коло року 1470 виставляли в своїм костелі яселка з домішкою живих сцен, отже, досить відмінно від українських кларисок".

В усякому разі будь-яке дослідження українських мистецьких та релігійних традицій вказує на українську близькість до європейської культури. Ця близькість, навіть до повної тотожності, становила величезну проблему для російських окупантів України. Вертеп всі свої всі свої сатиричні стріли спрямовував проти московського засилля на В країні. Всі неправди, що скоювала Москва виводилися і висміювалися у бурлескному вертепі. Робила вертеп освічена верства суспільства – студенти Києво-Могілянської Академії, тому рівень антимосковської пропаганди був надзвичайно високий.

Московська влада намагалася знищити вертеп, але з загально народною прихильністю та любов‘ю до різдвяного народного театру нічого зробити не могла. Репресії обрушились на Києво-Могилянку та на студентство.

Народну сміхову вертепну культуру української давнини не варто порівнювати з сучасною сміховою культурою, хоча б і зовнішньо схожою з нею. За радянських часів на державному совєцькому телебаченні народилися абсолютно підконтрольна владному контролю та маніпуляціям студентська програма КВН (КВК - Клуб Веселих і Кмітливих). Вона теж була студентська.

У час Розпаду СРСР та Перебудови КВК відроджується. Але вже тоді було ясно,що це голе зубоскальство, яке фінансується владою, ні на що не впливає та від нього ніщо не залежить.

Від радянських залишків Україна поступово звільняється, хай це Дід Мороз, якого комуністичні маніпулятори вигадали замість Святого Миколая, чи хай це навіть Московсько-КДБістська патріархія, яку московські окупанти завели на Україну замість української помісної церкви у 1686 році.

І тільки Вова Зеленський, залишок радянського КВНівського студентського капусника, зі своїм «Кварталом 95» банкує. Головна ознака людини радянської – впевненість, що від нього нічого в політиці не залежить. Політику роблять у високих кабінетах єдиної правлячої партії, ну а ми, студенти, тут позубоскалимо для вас дозволені жарти та репрізи.     

Пародії «Квартала 95» добре проплачені олігархатом. Хто платить неважливо. Зеленський отримує кілька мільйонів євро на рік, і слава Богу. Людина заробляє чесно, бо лише веселить публіку. Кого з політиків торкати, а кого ні — вирішує не Зеленський. Хто платить, той Вову і танцює.

Зубоскальство цього студентського капусника є лише фейк реальної політики. Не маю нічого проти політичного кабаре. От і відома київська журналістка Соня Кошкіна залишила пост про рівень доходів нашого героя: «На Дні народження Ігоря Суркіса завжди відбувається щось цікаве. Цього разу гостей заходу розважав… Володимир Зеленський. Уявляєте, так: потенційний кандидат у президенти веселить українську «шляхту». Народ жує, чавкає, випиває та регоче у перервах. Також, за словами Соні Кошкіної, Зеленський отримав гонорар за цю роботу в сумі 110 тисяч доларів США.

Зеленський  опустив нашу надію на вибір чесного морального президента для України на рівень «Квартала 95». Халдейський рівень «Чого бажаєте» для олігархата.

Колись я побачив Зеленського жалюгідним на сцені його кабаре. Це було у квітні 2014 року. Крим російській агресор вже захопив, а на Донбасі російська агресія тільки розпочиналася. Патріотична Україна шепотіла: «Коли вже армія почне стріляти?» Без цього Росію не зупинити. Україна піднімалася на справедливу оборонну війну проти агресора..

В цей час я побачив виступ Зеленського в «Кварталі 95». «Дядя Володя, — благав він. – Володимир Володимирович Путін, прошу Вас, не нападайте на нас». Він благав! Не знаю хто писав цей жалюгідний спіч Зеленському. Головний автор у нього, здається, з Москальщини. Можливо, це пояснює абсолютне «непопадання в такт» з українськими патріотами. Коли Зеленський переходить зі звичної капусної (непрофесійної) клоунади) на серйозний тон, то це є найслабшим, і, як правило, жалюгідним місцем у шоу «Квартала 95».

Сумно мати такого кандидата в президенти…

У ХІХ сторіччі Англія була найбагатшою, найсильнішою країною світу. У 1830-х там завершилася промислова стимпанківська революція. Наступила епоха парових машин на вугіллі: пароплавів та паровозів, вікторианська епоха англійського морського домінування.

В Англії відбувається бурний розвиток промисловості. Захват колоній набуває небачених масштабів. Парламентська реформа 1832 року зміщує центр політичної ваги від земельної аристократії до промислової буржуазії. Лондон стає центром світової цивілізації. Місто зосереджує досягнення промислової цивілізації: вуличне газове освітлення, ліфтові шахти у велетенських будівлях, каналізація, екзотичні товари з усього світу та промислові товари, які виготовляють робітники в небаченій кількості та якості.  

Але в Лондоні та інших промислових центрах Англії зосереджуються небачені ще світовою цивілізацією соціальні протиріччя.  Уважний спостерігач бачив не тільки досягнення капіталізму, але також і нелюдську експлуатацію промислових робітників, дитячий труд, напівголодне харчування, проституція, навіть дитяча, хвороби, непридатні житлові умови, злочинність, пияцтво. Ось що пише Енгельс: «Тільки поштовхавшись кілька днів по головним вулицям, насилу пробиваючись крізь натовпи людей, нескінченні вервечки екіпажів і возів, тільки побувавши в «нетрях» світового міста, починаєш помічати, що лондонцям довелося пожертвувати кращими рисами своєї людської природи, щоб створити всі ті дива цивілізації, якими сповнений їх місто, що закладені в кожному з них сотні сил залишилися без застосування і були придушені для того, щоб деякі з цих сил отримали повний розвиток і могли ще збільшитися за допомогою з'єднання з силами інших. Вже в самій вуличній штовханині є щось огидне, щось противне природі людини. Хіба ці сотні тисяч, представники всіх класів і всіх станів, що стовпилися на вулицях, хіба не всі вони — люди з однаковими властивостями і здібностями і однаковим прагненням до щастя?» Далі Енгельс пише: «Звідси також випливає, що соціальна війна, війна всіх проти всіх проголошена тут відкрито. …кожен дивиться на іншого тільки як на об'єкт для використання; кожен експлуатує іншого і при цьому виходить, що більш сильний топче слабшого і що купка сильних, тобто капіталістів, присвоює собі все, а масі слабких, тобто біднякам, ледь-ледь залишається на життя».  

Класики марксистської філософії Маркс та Енгельс роблять виводи з того, що вони бачать своїми очами: «Бідні будуть тільки бідніти, багаті підгребуть під себе все. Потрібна пролетарська соціальна революція».

Коли про ці чудернацькі ідеї почув Бісмарк, то він сказав: «Я не проти революції, але хай цей соціальний експеримент проведуть не у Німеччині:

У 1917 – 1991 поекспериментували на Московщині, та на Україні.

Разом з Енгельсом, який написав дійсно класну книжку «Положення робітничого класу в Англії» жив у вікторіанські часи в Лондоні великий англійський письменник Чарлз Діккенс. Писав романи та оповідання в яких намагався вирішити ті самі соціальні питання, що і Маркс з Енгельсом.

Діккенс дав свої методи для вирішення болючих соціальних питань Англії. Він став засновником жанру різдвяного оповідання. Чарлз Діккенс задав основні постулати «різдвяної філософії»: цінність людської душі, тема пам'яті і забуття, любов до «людини в гріху», дитинства. У середині XIX століття він написав кілька різдвяних повістей. Всі ці твори населені надприродними створіннями: янголами, і різною нечистю.

Чарльз Діккенс із співчуттям ставився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, та перевиховати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня у прозі».

Головний герой твору — власник торгової спілки «Скрудж і Марлі». Скрудж - це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його, Скрудж не поважав Свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з'явився привид товариша і компаньйона Марлі, який помер кілька років тому. Привид Марлі розповів, як він тепер кається і страждає через те, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Теперішнього та Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє допомогли йому багато чого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — почав давати щедрі пожертви бідним, Ця історія, як і повинно бути в різдвяному оповіданні, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати часу, поспішати робити добро ближнім своїм.

Діккенс створив різдвяне чудо. Ідеї його різдвяної християнської філософії. Ідеї добра, допомоги нужденним, необхідності просвітлення багатих поступово перемогли в суспільстві і змінили на краще, як Англію, так і весь західний світ. Діккенс завжди виступав проти насильницької революції.

Тепер ви зрозуміли, чим відрізняється їх Різдво від «нашого» Нового Року?

І.Бредіхін