Гірше ляха розпинають...

Вже 16 років український народ не може нарешті отримати комфортне життя. Називають багато інших причин, але все ж таки існує ще одна, яка завжди перешкоджала і зараз перешкоджає поступу до багатої і демократичної держави. Цією причиною, на мій погляд, є внутрішня колонізація, або окупація України. Історії невідомі випадки, коли б окупанти піклувались про населення завойованої країни.

Для окупантів головними цілями були: поступове знищення окупованої нації, мови, культури, промисловості, моралі. В окупованій країні не потрібно перейматись екологією. Можна без жалю ґвалтувати природу, отруювати повітря і воду. Окупантам не потрібні освічені мешканці окупованої країни, та й численне населення не потрібне. Олігархічній номенклатурі, що окупували Україну, цілком достатньо обслуговуючого персоналу і «робочого люду», котрий працюватиме на їх благо. А села й маленькі містечка взагалі зайві.


Надійним інструментом окупаційної влади є податкова адміністрація. Вона по своєму трактує існуючі закони. Її девіз: “Матка, курка, млеко, яйка”.
Зажерливість, потяг до розкошів, демонстрація немислимого комфорту на фоні більшості населення, які ледве зводять кінці з кінцями, — ось ознака окупантів. Скільки цяцьок, будинків і авто вам треба? Врешті-решт, скільки грошей вам буде вдосталь, щоб ви зупинились?

Окуповані мають навчитись лише читати накази окупаційної влади і рахувати ті мізерні грошенята, які їм сплатять за рабську працю. Окупантам не потрібні компетентні і незалежні. Їм потрібні беззаперечні виконавці. А звичайні пенсіонери взагалі цій владі тільки заважають. Тому й поділили на пенсіонерів окупантів і пенсіонерів окупованих. Отже, на ворожій території діють особливі правила.

Наведу слова демократичної людини, академіка Ігоря Юхновського («Дзеркало тижня»), хоча вони й вирвані із контексту: «Пенсіонери не виробляють продукції, не роблять відрахувань до Пенсійного фонду. У цьому сенсі збільшення витрат Пенсійного фонду, тобто підвищення пенсій, можна вважати втраченими грішми — це астрономічні суми, причому не з Пенсійного фонду, а з державного бюджету». Якщо так думає демократ, то можна собі уявити думки олігархів.

Зверніть увагу, мої шановні читачі, який “дерибан” відбувся за роки незалежності. Під час шахрайській приватизації, яку блискуче провів “Великий приватизатор” Єхануров Юрій Іванович, величезну власність пронесли повз народного рота прямо до правлячої окупаційної номенклатури. Тепер вони багаті і почуваються прекрасно. Не можу їх зрозуміти, бо мені би згоріла шкіра під краденою сорочкою. До речі, ця власність збудована теперішніми пенсіонерами.

Замість виховання в людях дотримання моральних цінностей, виховують найгірші людські якості — заздрість, ненависть, помсту, та інші. Сам сатана не має такої сили, як люди з рабською психологією у час заздрості, ненависті, помсти.

Себе ж окупаційна влада розхвалює безкінечно, як колись єдина партія. І всі інші, особливо преса і телебачення, повинні приєднуватись до цього хору. “Хвали мене, моя губонько, а то роздеру тебе аж до вуха”. І рвуться до влади діточки номенклатури, аби якомога більше урвати за відведений їм часовий період.

Вихована за 70 років «радянської влади» так звана еліта, так і залишилася біля керма влади. Змінилися лише форма і риторика. Мета та ж сама. Відібрати усі ресурси від підвладного їм і цілком контрольованого всевладними силовими органами народу і поділити на свою користь. При всіх президентах вся «еліта» вишукується в одній і тій ж «номенклатурній нафталіновій колоді».

Освіта стала привілеєм обраних і наближених до них васалів, а доля інших - рабська робота за мізерну оплату і право бути слухняним й толерантним до тих, хто забезпечив такою «роботою».

І ховається звичайна людина у власну внутрішню свободу, наче у шкаралупу, жахаючись навіть думки про потребу спілкування із владою. А ця вимушена потреба спілкування з окупантами виникає часто. У безлічі контор, сидять пихаті недоуки. Сидять молоді і розмальовані підстаркуваті відьми, яких ніяк не випхати на пенсію. Дивляться байдужими очима, а іноді й злосливо, незрячим поглядом, мовляв, чого прийшов? Злостячись на відвідувача, обов’язково показують свою зверхність, щоби він зрозумів, з ким має справу.

Нам розповідають, що цю владу обираємо самі. Смішно про це чути. Якщо у парламенті більше половини мільйонерів, а вони представники народу, то виходить, і в народі налічуються 50% мільйонерів?

Окупаційна влада весь час звертається до багатої Європи, мовляв, допоможіть. Віктор Каспрук в «Сучасності» №11-12 за 2006 рік пише: «Ніхто і ніколи не спрямовує допомогу «на село дідусеві». То кому Захід повинен допомагати сьогодні? Як Захід повинен допомогти країні, у якій найбільше виборців проголосували за Януковича й Ахметова? Мізки пересаджувати в масовому порядку?» Та й хто повірить неадекватній, непрофесійній, непрозорій і непатріотичній сучасній української владі.

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua