Президент поїхав, а смуток залишився, або Чому я не виконала завдання редакції

Printer Friendly, PDF & Email

На днях в редакцію "Провінції" надійшла інформація — "28 серпня 2017 року відбудеться робоча поїздка Президента України Петра Порошенка на Донеччину. Шановні представники ЗМІ – просимо до 17.00 27 серпня 2017 року пройти акредитацію". Я позаштатний кореспондент газети, мешкаю в Бахмуті, тому мені запропонували відвідати цій захід.

Зареєструвалася вчасно, про місце проведення мали повідомити згодом після уточнення...

І тут почалося. Зрозуміло, контактна особа – заступник начальник відділу прес-служби ОДА зі мною особисто не знайома, тому і моя акредитація питань не викликала, наче. Але коли я зателефонувала уточнити місце проведення почалися запитання — "Хто мені повідомив? Чому я намагаюся туди потрапити?". Але де саме буде зустріч так і не уточнили.

Та то був лише початок. Зрозуміло, я не приховувала інформацію, бо вона була у вільному доступі на сайті ОДА. Оголошення про це, яку я виклала в себе на сторінці фейсбука, викликала зацікавлення місцевих проукраїнських активістів. Ще б пак, не кожного дня в прифронтове місто їде Президент.

І так він приїхав. Зранку з Покровська розповіли, як батьки школи, котру мали відкривати, писали автобіографію, проходили перевірку.

Але то були квіточки. Зранку і моє місто було у піднесеному стані, тобто готувалися всі. В міському транспорті шепотілися: "Що справді? Він буде тут? А чи можна йому передати наші питання і побажання?". Інші, котрі були запрошені підтверджували прибуття Порошенко, але про місце й час не розповсюджувалися (хоча про час вони й справді не знали). Та потічки стікалися з усього міста і перетворювалися в "людське море". Ну ні, не море, але в добрячий потік, котрий рушив до міського кладовища. Так-так, саме кладовища, бо бачте, в місті не знайшлося іншого занедбаного гуртожитку котрий можна було передати під ВУЗ-переселенець. На справді таких будівель хоч греблі гати, та вони знаходяться в більш зручних і доступних місцях і тому на них попит буде більш прибутковий. А тут на белебні, без міського транспорту, навпроти цвинтаря, саме воно...

І ось той потік з міських чиновників, депутатів, освітян, квартальних і голів ОСББ під спекотним сонцем в очікуванні Президента на подвір'ї школи №1, що поряд з гуртожитком. Пів дня обговорювали поточні новини, ділилися історіям зі зборів дітей до школи, ходом проведення термомодернізації тощо.

Згадалися старі добрі часи мітингів ПР за Україну в Донецьку. Так, вірноподдані мліють від очікувань запальних речей "лідера", але яке його прізвища вже не має значення. Він їде, і вони обрані, обрані достойні...

Я не витримала на це дивитися та поїхала додому не дочекавшись високого гостя і не виконав завдання редакції. Ще коли не доїхала, раптово зателефонував начальник місцевої поліції з проханням забрати "своїх людей" з плакатами. З'ясувалося, що, дійсне, у одного з активістів був плакат з проханням до Президента "забрати куди завгодно міського голову, хай навіть на підвищення"...

Г.Олійникова, м.Бахмут.