Як іванопільский козак губернатора приймав

Printer Friendly, PDF & Email

Але ж, як нас запевняли місцеві мешканці, — самого головного керівництва області вони тут ніколи не бачили (може з часів обласного гауляйтера при німецькій окупації:). Отож, переїзд сюди з Донецька патріота та учасника АТО, а тепер куркуля — фермера Сергія Свириденка, зробив Іванопілля ще цікавішим.

“Нарешті відвідав куркульське обійстя Сергія Свириденка, — написав у фейсбуці голова Донецької військово-цивільної адміністрації П.Жебрівський. — Найрізноманітніші вироби з м’яса та з козинячого й коров’ячого молока — як за класичними, так і авторськими рецептами — вже добре відомі у Костянтинівці (де Сергій має свій магазинчик “КУРКУЛЬ”) та її околицях. Завдяки гранту в 500 тисяч гривень, які Свириденко отримав в рамках програми «Український донецький куркуль», він зміг побудувати та обладнати сучасну домашню сироварню, де господарює його донька — Йордана, а він з дружиною Сніжаною розводить худобу та виготовляє м’ясні смаколики. Куркульське господарство Свириденків велике — роботи вистачає усій родині та ще двом найманим працівникам. Мають іванопільські куркулі й плани щодо розширення — переконаний, що з такою працездатністю та таким підходом до своєї справи, їхній родинний бізнес процвітатиме. Від душі їм цього бажаю!”

А почалося все з яркого сонця, білого-білого снігу, синьо-синього неба, які підкреслювали неймовірну ферму “Козацьке подвір’я”, де все хрюкало, бліяло, кукарекало та гагатало. А ще й гавкало (там такі кримезні алабаї в вольєрах!).

І ось з’являється сам Павло Іванович! Куркуль-Козак разом зі своєю дружиною, яку він називає турчанкою-полоненкою (а вона ображається, що не турчанка, а болгарка!), зустрічає високих гостей. Разом з Жебрівським приїхала начальник Костянтинівської райдержадміністрації Н.Вініченко та голова Іванопільскої сільради Л.Лукічова.

“Обережно — це цап Султан і він може вдарити!”, — кричать господарі в козятнику. “Нічого, я вже маю досвід спілкування з козлами, — відповідає П.Жебрівський. — В Нікольскому у фермера є багато французьких та бельгійських порід”. Одягнувши керівництво в бахили та білі халати, Сергій розповідає: “Ось наша сироварня, яку ми побудували по гранту обладміністрації, тут є душ. Зроблена вона по американській технології”. “Не маленька? — питає губернатор. — Може вам пиньонзів не вистачає?” (Гарно, хоч не пендалів, — подумали ми).

“Може розумніше було б орендувати. Але своє — то є своє!”, — відповідає фермер-козак.

Тут голова ОВЦА (до речі — вівці тут теж плануються) почав надавати суттєві поради: “Сергій, не бери багато напрямків — ноги розійдуться! Вибери декілька і стань найдосконалішим. А інакше буде як в том анекдоті — хапаю більше, може на буряки піде. Сконцентруйся на тому, що більше всього дає доходу. В тебе унікальна пропозиція. Бо на великих фабриках накидають всякого. Воно дешеве, але неякісне. В тебе головне — якість! Люди беруть за те, щоб поїсти справжнє та унікальне. Не пробуй об’ять необ’ятне. Бо буде гаплик. А ти у нас — піонер, першопроходець. Тому для нас вкрай важливе, щоб ти був успішним”.

“Є така звичка — все докупи, — сміється Свириденко. — Але ми зупинимося на нашому — м’ясі та сирах. Слава Богу, вирішуються кадрові питання. Бо були проблеми — навіть доїть кіз селяни не хотіли йти. Тому навчили дівчину з міста. Зараз окрім нас ще троє постійних людей працюють. Ми як в армії — я, як і був, — командир гармати, поряд комбат та старший солдат!”.

Наприкінці зустрічі Павло Іванович, скуштувавши сирні та м’ясні смаколики, був просто ошалілий та не мав слів: “Молодці! Супер! Господарка дуже гостинна, роботяща, пощастило ж тобі, брате”. “Довго ж вибирав”, — не поліз до кишені за словом козаче.

“Якщо Іванопілля буде мати п’ять своїх куркулів, то село підійметься. Успіхів тобі — розвивайся та плоди куркулів!”, — отаке “до побачення” було від губернатора.

Та й журналісти раді — такий смачний та яскравий об’єкт у нас з’явився!

В.Березін