Хто за ковбаскою крайній?

З ким би не починалась розмова щодо нашого недавнього минулого, вона закінчувалась однаково, згадкою про ковбасу за ціною 2,10. Вони забули про злидні, про знущання начальників, про спровоковану війну. Вони ностальгують за дешевою ковбасою. Вони навіть забули про черги, де кидали, наче брудну ганчірку під ноги, власну людську гідність.

«Нигде люди так не разобщены в своей тошнотворной сомкнутости, как в очереди за вареной колбасой. Нигде так люди не способны сговориться, как в этой многочисленной извивающейся змее, каждый сустав которой ненавидит предыдущий и мертво равнодушен к последующему. Бесконечная гидра никогда не становится короче, и сколько бы людей ни отваливалось от прилавка, она растет с хвоста, матерея от злости и надежды урвать хоть полкило варененькой. Вьются без края, изгибаются, заполняя своими кольцами магазин, змеи очередей, неспешно переваривая в себе все доброе, милосердное, человеческое.

Чем ближе к продавцу, к голове очереди, тем злее, безжалостнее, остервенелее становится змея. Ее позвонки срастаются намертво, между ними нож не просунешь, они тяжело дышат друг другу в затылок, острый пот капает на соседей, тычат в нос лохматыми подмышками и острыми локтями, их зубы сомкнуты, а глаза устремлены на прилавок — хватит ли на их долю?

Бессмысленно просить, чтобы тебя пропустили без очереди. Можешь рассказывать, что дома у тебя больная мать, а на улице двое маленьких ребятишек, что тебе нужно всего двести граммов, что у тебя улетает самолет или начался диабетический приступ.

Десятиглавая гидра лишь на миг обернется к тебе, чтобы выбросить в ругательстве десять быстрых жалящих языков, щелкнуть желтыми клыками, и отвернется к прилавку, сомкнувшись еще теснее.

Сивый от старости дед тычется в очередь, как потерянный щенок,— он занял место и отошел посидеть на ящике, да забыл, за кем занял, и теперь старается в склизкой от пота, жарко дышащей змее найти свой сустав. А змея молчит. Молчит каменно, ни одной трещинки не найти в этой стене, и он скулит, уже утратив надежду: «Доченьки, родненькие, я же тут стоял, вот за бабой в зеленом, за мной еще стояла девчонка с мальцом. Где же они? Затем …сразу набрасываются на унылого мужчину в галстуке, в шляпе, в очках, вежливо просящего продавца нарезать колбасу: «Нарезать ему! А сам — руки отсохнут? Машка, ты ему отрежь его... Шляпу надел, теллигент хренов! Дай ему по окулярам!..» Люди навсегда поссорились в очередях».
(Аркадий и Георгий Вайнеры «Петля и камень в зелёной траве).

Тепер черга в Ощадбанку. Хто ж винен  - Юля чи люди? Все ж таки гроші віддають, хоча, по-суті, це гроші сучасних платників податків, а не Ощадбанку СРСР.

В газеті «Знамя индустрии» від 14.02.08 р. одна жіночка бідкалась, нібито її обдурили, і курс, за яким компенсують втрати від знецінення грошових заощаджень, занизький. Вона б ще згадала, що у 1917 році за 100 рублів давали 77,4234 грамів золота.

Вона забула, що майже нічого вартісного тоді придбати було неможливо. Хіба що хліб. Бо усе діставалось «по блату». Вона забула, що обміняти рублі за офіційним курсом 0,56 рубля за долар було неможливо, а на «чорному» ринку дуже небезпечно. Курс цього ринку на 1 січня 1992 року становив 110 рублів за один долар. Отакою була купівельна спроможність того рубля!

Коли 12 листопада 1992 року на території України був введений український карбованець, то 10.12.1992 року за 1 долар США потрібно було викласти за офіційною ставкою НБУ — 634,79 карбованця. А через тиждень вже 641,71 крб. Скільки коштував долар на «чорному» ринку, один лише Бог пам’ятає.

Згідно з Законом «Про державнi гарантiї вiдновлення заощаджень громадян України» № 537/96-ВР від 21 листопада 1996 року:

«Стаття 1. На пiдставi цього Закону встановлюються зобов’язання держави перед громадянами України, якi внаслiдок знецiнення втратили грошовi заощадження, помiщенi в перiод до 2 сiчня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР.

Стаття 4. Компенсацiя зазначених у частинi першiй статтi 1 цього Закону заощаджень громадян проводиться в порядку, встановленому статтями 6 i 7 цього Закону, та гарантується державою в сумi, яка на 1 жовтня 1996 року становить 131,96 млрд гривень, у тому числi: грошовi заощадження - 121,90.

Стаття 3. Встановити, що заощадження громадян, зазначенi у частинi першiй статтi 1 цього Закону, вiдновлюються у спiввiдношеннi 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривнi за станом на 1 жовтня 1996 року».


Не можна сказати, що влада нічого не робила для виплати компенсацій. У середньому, в кожному держбюджеті передбачалося близько 500 млн (уряд Віктора Януковича заклав 650 млн) компенсаційних гривень. За таких темпів і загальної суми вкладів у 132 мільярди гривень виплати заощаджень довелося б чекати 260 років!!!

Навіть будучи казковою золотою рибкою, навряд чи можна було зупинити пенсіонерів, які кинулися за своєю довгожданою тисячею. І все ж таки це краще ніж нічого.

Звичайно, більшість цих грошей впала на продовольчий ринок, і за законами ринку ціни зросли. Соціалізм спробував ці закони відмінити. Разом із відміною, щезла конкуренція, а з’явився “блат”, черги та інші принади. Якщо придивитися уважніше, ціни на які види продовольства в січні виросли найбільше, і обмежитися лише тими з них, за якими це зростання виражається двозначними цифрами, то до цього набору потрапляють сім продуктів (всі вони є «небазовими»): капуста білокачанна — приріст за місяць 50,7%, огірки — 15,7, помідори — 17,0, цибуля — 23,7, буряк — 27,2, морква — 19,0, картопля — 11,7%, а в сумі — 19,2%. Звичайно, шокує подорожчання капусти: за місяць — в півтора разу. Багато хто, напевно, ще пам’ятає докірливе зауваження на початку листопада минулого року тодішнього першого віце-прем’єра М.Азарова, що країна належним чином не оцінила тодішнього зниження цін на капусту в жовтні проти вересневих цін на 20,1%. Цікаво було б дізнатися думку Миколи Яновича стосовно січневого зростання «капустяних» цін. А може він мав на увазі іншу «капусту»?

Звичайно, черги, як наше прокляття, ще залишились. І в цьому невідомо, кого потрібно звинувачувати. А може нас самих? Бо ми у своєму розвиткові так ще далекі від європейців, що за виразом М.Булгакова «ещё не совсем уверенно застёгиваем собственные штаны».

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua