Уявлення про мораль* укрито млою невідомості

Printer Friendly, PDF & Email
«Человек, погрязший в гордыне трезвости, щепетильности и порядочности является очень опасным для властей, т.к. имеет склонность к свободе ума и вольномыслию...»
«Осуждение Паганини», Анатолий Виноградов (1888-1946).

«В Україні є дві найбільші біди, які взаємопов’язані — корупція та моральна деградація».
Микола Томенко.

Доля держави вирішується не в СОТ, не в ЄС, а в тому, які моральні цінності ми прищеплюємо молоді, бо мораль українського суспільства, а особливо молодого покоління, вже на межі національної катастрофи. А місцеві начальники вдають із себе моральних людей, які раптом стали поважати релігійні переконання. Ходять до церкви, вдають, ніби моляться. Особливо їм подобається Нагірна проповідь, в якій релігія вчить не противитись злу. Тобто, якщо вдарили по щоці, люди повинні підставляти під удар іншу щоку. Особисто від мене вони цього не дочекаються. У свій час великий німецький філософ, культуролог і соціолог Макс Вебер (1864—1920) писав:

«Яка людина наважиться «науково спростувати» етику Нагірної проповіді, наприклад заповідь «не противтеся злу», чи притчу про людину, котра підставляє і ліву і праву щоки під удар? Проте ясно, що тут, з мирської точки зору, проповідується етика, що вимагає відмови від почуття власної гідності. Треба вибирати між релігійною гідністю, яку дає ця етика, і людською гідністю, етика якої проповідує дещо цілком інше: «Протився злу, інакше ти будеш нести свою долю відповідальності, якщо воно переможе». В залежності від кінцевої настанови індивіда, одна з цих етичних позицій виходить від диявола, інша — від Бога. Тож індивід мусить вирішити, хто для нього Бог і хто диявол».

Місцевий голова і деякі депутати наважуються вимовляти слова: «мораль», і «етика». Звичайно, тільки дуже «моральна» влада могла дозволити заповнити центральну частину міста ігровими закладами і автоматами. Це бізнес, який нічого не виробляє, а лише калічить людські долі. Понад 5 відсотків міської молоді (переважно підлітки 14-17 років) щодня проводять свій вільний час біля ігрових автоматів. На ігроманію страждає 1,5 відсотка населення. Ці показники дають підстави Всесвітній організації охорони здоров’я визнати цю залежність хворобою ХХІ століття. Адже залежність від гральних автоматів така ж, як і від психотропних речовин — алкоголю, тютюну і наркотиків. Позбутись її майже неможливо. Газета «Знамя индустрии» №8 від 31.01.08 р. бідкається, що «однорукие бандиты» с улиц не исчезли». А хто ж це дозволив? І хто порушує обмеження, встановлене законом, щодо розташування таких закладів не менше ніж 150 метрів від території дошкільних та шкільних закладів? Маю надію, що скоро будуть внесені зміни до законодавства, які передбачатимуть розташування закладів ігрового бізнесу і ігрових автоматів за межами населених пунктів. Такий законопроект був представлений в агенції УНІАН. А поки це справжня деморалізація людей. Сьогодні ми жахаємось її, шукаємо причин цинізму, зневаги до будь-яких людських цінностей, духовної та й навіть душевної порожнечі.

Євген Шибалов в статті «Донбаський експеримент: божевільні серед нас» («Дзеркало тижня» №5 від 9.02.08 р.) пише: «Метушливі й знервовані ігромани з палаючими очима не сприймаються суспільством як психічно хворі люди. Так, набув поганої звички, так, знову ж таки, — об’єкт осуду, але не хворий. Тим часом ігрова залежність потрапила в міжнародний класифікатор хвороб. Шкоди оточенню від носіїв цього захворювання більш ніж достатньо».

Та не все так погано у нашому домі. Серед депутатів, які благословили засилля ігрових автоматів, є чесні і відверті люди. Наведу приклад. Кожному водієві доводиться періодично отримувати довідку с психлікарні. Довідка красива з лазерним захистом. Знайшлась серед депутатів відверта людина, яка зізналась: «…у меня справки с психбольницы нет». (Л.Земскова, «Провинция» №5 від 30.01.2008 р.). Є і фото. Якби усі з місцевої влади були такі чесні, то ми б, прості мешканці міста, знали яка людина нормальна, а якої треба побоюватись і уникати. Бо сталось так, що обрали ми котів у мішку, з невідомим станом психічного здоров’я. Можливо ми доживемо до того часу, коли усіх, хто претендує на будь-яку посаду при владі, обстежуватимуть на відповідність їх психічного стану. В медичній практиці відомий випадок, коли людині відмовили у зайнятті посади двірника, хоча висновок лікаря був майже позитивний. Доктор у картці записав: «Психічних захворювань немає. Просто дурень».

Як свідчить відомий психіатр, правозахисник, експерт Міністерства праці і соціальної політики Семен Глузман, народні депутати від Донеччини страшенно дивуються, коли з цифрами і фактами в руках їм доводять, що саме на Сході, де русифікація сягнула найбільших у країні масштабів, найвищі показники психічних захворювань, алкоголізму, неврозів, наркоманії. Адже моральне нездоров’я не ходить окремо від фізичного. А фізичне здоров’я людей у нашому місті теж не блискуче. Дехто навіть плутає час, бо місцеві начальнички взагалі живуть в іншому часі — московському. «Товаришка» Н.Тихая, поздоровляючи людей з новим 2008 роком по місцевому телебаченню, промовила: «когда пробьют куранты».

Утім, якщо про цих «моральних» людей від влади газета вимовить хоча б слово проти шерсті, одразу починається страшенний ґвалт. Верещать, падають на підлогу і дригають ніжками, як невиховані діти. Правди не хочуть навіть чути. Брехня стала найкращою, найдійовішою зброєю проти своїх виборців. Ось недавня брехня по радіо, щодо радіоактивної плями: «Как только проект будет закончен и пройдет повторную экспертизу…». Вони сподіваються, що це само-собою розсмокчеться, як надіялась ота дівчина, котра випадково завагітніла і не зізнавалась мамі. Місцеві начальники забули, що думати — це теж робота, це теж треба вміти, і фахово. Щодо радіоактивної плями, вони лише спромоглись на таке: «У нас є конкретна пропозиція: треба щось робити». А стаття Роженка Ю. в «Знамени индустрии» №6 від 24.01.08 р. так і названа: «Решать экологические проблемы города — наша задача». Звичайно, кожна задача красива рішенням, якого у статті я не знайшов, крім програми рішення, яка ще буде розроблятись.

«Главная причина: в стране категорически запрещалось говорить правду. Разрешалось только врать. Все снизу доверху пропитано враньем. Обманывая народ во всем, правители сами проникаются верой в свои выдумки. Но надо принимать решения, и они их принимают, основываясь на ложных представлениях об окружающем. А раз так, то и решения их не могли быть правильными. Непроницаемым слоем вранья покрыта вся история». (Виктор Суворов «Беру свои слова обратно»).

Брехунів розвелось стільки, що Україна третій рік поспіль займає першість у Європі за кількістю закуплених комп’ютерних поліграфів (детекторів брехні). Люди кажуть, що їх точність сягає 98-100 відсотків. Нам би таку машину, та й у незалежні руки!

А в усіх негараздах звинувачують кого завгодно, тільки не себе. Мовляв, винна помаранчева влада. Нібито вона винна у тих проблемах, які накопичила кучмівсько-януковичська влада. Воістину — «бред сумасшедшего»: «Дідо ходили десять років у чоботях, тато — п’ять, а ти, непутящий сину, за рік порвав».

Отже, про мораль. Цікаво, хоча б хтось із місцевої влади, включаючи голову і депутатів, читав «Мiжнародний кодекс поведiнки державних посадових осiб» від 23.07.1996 року?

«2. Державнi посадовi особи виконують свої обов’язки i функцiї компетентно i ефективно у вiдповiдностi до законiв, або адмiнiстративних положень i з повною доброчеснiстю.

3. Державнi посадовi особи уважнi, справедливi i неупередженi при виконаннi своїх функцiй i, зокрема, у своїх вiдносинах з громадськiстю. Вони нiколи не надають будь-яку неправомiрну перевагу будь-якiй групi осiб, або окремiй особi, не допускають дискримiнацiї щодо будь-якої групи осiб, або окремої особи, або не зловживають iншим чином наданими їм повноваженнями та владою.

4. Державнi посадовi особи не використовують своє офiцiйне становище для невиправданого здобування особистої користi, або особистої та фiнансової користi для своїх сiмей»
.

Відшукайте тут хоча б одне правило, якого дотримується місцева влада.

ЯРОСЛАВ. [email protected]



*Система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Суспiльна мораль - система етичних норм, правил поведiнки, що склалися у суспiльствi на основi традицiйних духовних i культурних цiнностей, уявлень про добро, честь, гiднiсть, громадський обов’язок, совiсть, справедливiсть.