Щодо національної гордості

«Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом».

Рішення Конституційного Суду України.

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

М. Рильський.

Тільки вороги державності України можуть безкінечно вкидати в суспільство провокативну ідею, щодо другої державної мови — російської. Російська мова захищена більш ніж достатньо великою країною — Росією. Російській мові не загрожує зникнення, чого не можна сказати про українську. Українська мова зараз схожа на мешканців нашого міста, які задихаються від нарощування м’язів “Мегатекса”, заводів “Свинець”, “Цинк” та хімічного. Російська мова буде в Україні нарощувати м’язи, як і ці забруднювачі повітря, а чи виживе українська мова і мешканці Костянтинівки? Таке засилля неукраїнського, що здається, ми не на рідній землі.


Доктор філологічних наук, професор, академік АН ВШ, УАПН та Міжнародної слов’янської академії наук, директор Науково-дослідного інституту українознавства, заслужений працівник освіти України, член спілки письменників України, головний редактор вісника “Українознавство” П.П. Кононенко писав: «В Україні інформаційний, освітньо-науковий простір ще більше зрусифікувався. Засоби масової інформації ведуть шалену кампанію щодо дискредитації української — формально державної — мови. Знову актуалізується версійка: до світової культури можна прийти лише через російську (чи англійську) мову. Але при цьому лукаво замовчується: українська мова тоді не збагачуватиметься поняттями державного, соціально-економічного, духовного, освітньо-наукового, технологічно-інформативного, мистецького розвитку, а все біднітиме й хирітиме, доки не буде остаточно витіснена як малоефективна. Зброя, якою не користуються, ржавіє, стає музейним експонатом”.

9 листопада відзначається День української писемності та мови. Переглядаючи свій архів, знайшов статтю, яка невідомо звідки узялася, автора якої, на жаль, я не знаю. Не змінюючи жодного слова, надаю цю розповідь про українську мову на суд читачів газети “Провинция”.

Nasha Mova Solov’jina

Було це давно, ще за часів старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець та італієць. Четвертим був відомий львівський хорист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті, заговорили про мови; чия краща, чия багатша, котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову. Першим заговорив англієць:

— Англія — країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова — це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса та інших великих літераторів і вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.
Німець не втерпів:

— Ні в якому разі! Німецька — це є мова двох великих імперій, Великої Німеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, це мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, саме німецька мова має світове  значення.
Італієць посміхнувся:

— Панове, ви обидва неправі, італійська мова — це мова сонячної італійської музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори Епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті та інших великих італійців. Тож очевидно, тільки італійській мові належить бути провідною в світі.

Українець довго мовчав, прислухаючись до співрозмовників. Нарешті, він мовив:

— Я не вірю в світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж інших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніальною Шевченка. До пророчих звучань Шевченківської поезії досі ніхто в світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, мова філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, в тому числі й захваленими тут, проте рідною, а отже, найбільш дорогою, вважав українську. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом я не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство та можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з  однієї літери?

— Ні, ні, ні! Це неможливо! - загомоніли всі.

Українець просто розвів руками:

— Ось вашими мовами це неможливо, а нашою — зовсім просто. Назвіть якусь букву.

— Хай буде буква «П», — сказав німець.

— Добре, — відповів українець. — Слухайте.

Перший поцілунок

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу», — писав поважний правитель підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитесь». Павло Петрович поспішив, прибувши першим потягом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поруч панночки — премилої Поліни Полікарпівни.

Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович почитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пучіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань, польку, прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пиво, принесли печених поросят, приправлених перцем, півників, пахучих паляниць, печінкового паштету, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, підсмажених пляцків. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадливими пахощами. Побродивши по парку, присіли під порослим плющем платаном. Посиділи, помріяли. Почувсь перший поцілунок: прощавай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.

Всі збуджено загомоніли, але німець не збирався здаватись:

— Ну, а коли б я назвав іншу букву? Ну, наприклад, букву «С»?

Українець:

— Гаразд, хай буде «С». Я своєю живою мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова будуть починатися на літеру «С», і до того ж будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, послухайте.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг,—
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє
Сам солодкий спокій спить,—
Сонно сиплються сніжинки,
Струмінь стомлено сипить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.


ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua

В Чехословаччині вирішили утворити Міністерство морського флоту. У Москві страшенно здивувалися. - Навіщо воно вам? У вас же немає моря! - Ну й що? -здивувалися чехи. - У вас же є Міністерство культури.

"...До пророчих звучань Шевченківської поезії досі ніхто в світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу — Лесі Українки..."

националистический бред. Откуда у хохлов постоянный комплекс неполноценности? Постоянно подчеркивая свою никчемность, им вечно хочется быть во всем первыми в мире... Никто, кроме них самих не принимает эти слова всерьез, поэтому начинают нагло врать и вдалбивать всякую ахинею...