Кандидаты на катериновского голову

Printer Friendly, PDF & Email

27 апреля состоялось заседание избирательной комиссии Катериновского сельского избирательного округа по выборам сельского головы. Как кандидаты на должность головы, зарегистрированы самовыдвиженцы:

1. Байгуш Андрей Юрьевич, член ПР, 1976 г. р., частный предприниматель, родился и вырос в Катериновке, сейчас живет в Александро-Калиново, сын известного многолетнего председателя местного колхоза имени 22‑го съезда КПСС Байгуша Юрия Григорьевича, имеет продуктовый магазин на территории Катериновки, жена работает в Катериновской школе.

2. Герасименко Татьяна Анатольевна, член ПР, 1961 г. р., до закрытия-реорганизации Катериновской больницы работала в ней главным бухгалтером, сейчас стоит на учете в Центре занятости, живет в поселке Клебан-Бык, депутат Катериновского сельсовета нескольких созывов.

В планах у обоих кандидатов обычный набор: решить вопрос мусора в селе и вокруг него, газификации Плещеевки, ремонт дорог и освещение.

Срок регистрации кандидатов заканчивается 2 мая. По предварительным данным, еще возможно выдвижение от БЮТ жительницы Плещеевки. Но, по мнению селян, скорее всего конкурировать между собой будут именно эти кандидатуры.

Соб. инф.

Легенди від КГБ

 

Завжди радянській людині втовкмачували, що «Чєка всьо відіт і всьо слишит».

Правда зворотня і прикладом, що спростовує «всесильність» радянських каральних органів є справа Василя Підтинного – замісника начальника поліції міста Краснодона.

Як активний німецький посібник, та каратель, що особисто допитував члена «Молодої гвардії» Сергія Тюленіна, він зумів не тільки сховатися від «всесильних» органів, а й розпочати кар΄єру радянського функціонера. Змінивши в Одесі деякі дані (зокрема ім΄я батька в паспорті), він не тільки вступив 1949 року в ряди КПСС в м. Костянтинівка, але й на пртязі 1948 – 1953 років працював ковалем у радгоспі № 9  Костянтинівського району на Донеччині.

Потрапивши в поле зору КГБ, в грудні 1957 року він зміг переховуватися до 31 березня 1959 року. І не просто переховуватися, а влаштувався працювати на відповідальній посаді того ж Костянтинівського району головою Степанівської сільської ради і навіть отримати золоту медаль ВДНХ за успіхи у тваринництві.

В. Підтинний врешті-решт отримав розстріл у 1960 році. Але цікаве інше: скільки партійних та кагебіських голів полетіло, коли Київ та Москва дізналися, як їх роками ошукував звичайний селянин?

Одже будь-яка система не всесильна й не вічна. Людський розум, сила та воля завжди може переломить тиранію.

 

Додаток: довідка з архівно-розшукової справи № 53975 на Підтинного В. П., яка ще зберігалася у КГБ донецької області на 1990 рік.