Константиновцы глазами галичан

Printer Friendly, PDF & Email
Узнав, что волонтеры из Ивано-Франковской области, работавшие у нас на выборах, уезжают, мы решили узнать у них мнение о нас и нашем крае. Пусть они и побывали здесь неделю, и за работой в комиссиях мало что увидели, но все же, думаем, что константиновскому обывателю  будет интересным узнать мнение о себе этих людей с другого конца страны.


Йосип Васильович:


- Читаючи ваші газети, хочу сказати, що вони набагато смілівіше виступають проти вашої влади, ніж наші. У вас чуть не переходять навіть до нецензурних слів. Навіть ставлять крапки.

Люди прекрасні Зустрічався з мером – нормальна людина.

Директор школи говорить, що боїться їхати до Трусковця, бо там погані люди. Я дав свій телефон – звоніть, я вас проводжу.

Петро Михайлович:

- Люди тут дуже чудові. Мені сподобалися безкрайні поля. Нас чудово зустріли.

Коли ж ці верхи перестануть робити помилки, та ми всі об’єднаємось, і все буде чудово в нашій державі?!

Василь Миколайович:

- Загальне враження гарне. Люди є кругом  -люди. Прийняли нас нормально. Але дехто лише зовні. Частина людей дивилася боком на нас – ми західняки, бендеровці. Ми пояснювали, що ми однакові, що в нас немає поняття східняки-західняки. Ми прийшли сюди не заробляти, а для того, щоб допомогти провести законно вибори, познайомитися з умовами життя тутешніх людей.

Я дуже болюче сприйняв те, що ваші села та міста (жив у Дзержинську – ред.) вмирають.  Багато пустих хат та квартир. Люди виїжджають, бо немає засобів для існування.

Я вважаю, що умовний кордон між нами буде дуже важко побороти. Бо тут діє русифікація. Російська мова тут, як той козирь, щоб ненавидіти нас.

Якщо ви признаєте державу, то повинні приймати й державну мову, мову корінного народу. Той, хто не визнає мову корінного народу, той живе як окупант.

Ніна:

- Я з 11-ї дільниці. Подружилася с головою, заступником, секретарем, членами  комісії (називає всіх призвища, ім’я та по батькові). Всі дуже гарні люди. Не думала, що так буде. Спочатку я боялася, тому що перший раз, але все було дуже добре.

Оксана:

- Ми приїхали вам допомогати, щоб вибори пройшли по законах. Все. Люди тут дуже гарні. Вони плакали, коли нас проводжали. Ось вони дзвонять – як справи (відповідає на дзвінок по мобільнику). Нас приймала Ярослава з Марково - наскільки приємна жінка. Хвилюється за нас, дзвонить – як ми там.

Я вчитель, і була в школі в Марково, і запросила педколектив з дітьми до нас. Ми сюди їхали безбоязно. Але коли я всіх запросила, то вони мені говорять: «Ми боїмося до вас на захід їхати». Чому ж ви боїтесь? Ми ж такі ж люди, як і ви. Ті ж самі болі і радості. Я географ, багато бачила, і думаю, що тут є чого багато чудового,  і ми сюди ще обов’язково приїдемо з дітьми. Бо був напружений час і ми мало чого побачили.

Ми вас всіх запрошуємо до нас до Галичини, до Карпат, в нас дуже багато визначних місць. У нас і у вас є дуже багато чудового...

В.Березин.