Наскільки влада є відкритою?

Сьогодні поговоримо про доступ до публічної інформації. Деякі з наших читачів, можливо, не дуже активно користувалися своїм правом на отримання інформації від органів влади і місцевого самоврядування, підконтрольних їм установ, організацій. Ця тема безпосередньо є актуальною не лише для представників громадських організацій та ЗМІ, але й для кожного небайдужого громадянина в сучасному інформаційному суспільстві.

Про доступ до публічної інформації

З часу введення в дію закону «Про доступ до публічної інформації» для чиновників вимоги щодо надання людині інформації стали більш жорсткими. Згідно ст.1 Закону публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Засади відкритості інформації в нормах міжнародного права

Загальна декларація прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), в ст.19 визначає право кожної людини на свободу переконань і вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно шукати, одержувати і поширювати інформацію будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. На якій підставі можуть обмежити запитувачу в наданні інформації?

Наведу витяг із Постанови судді Київського районного суду м. Харкова Дмитрієва О.Ф. від "25" листопада 2015 р. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; якщо розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Тобто віднести інформацію до конфіденційної, таємної чи службової можна тільки за наявності у сукупності трьох складових умов. Перша складова: інформація закривається лише тоді, коли її розповсюдження може загрожувати легітимній меті, що визначена в пункті першому ч.2 статті 6 Закону. Другою складовою є потреба з’ясувати чи шкода від розповсюдження конкретної інформації буде суттєвою. Третя складова визначає: а що суттєвіше — шкода від оприлюднення такої інформації чи від її втаємничення? Закриваючи доступ до будь-якої інформації орган влади повинен довести усі 3 складові.

«Інформація потрібна тут і зараз?»

«Існує необхідність широкого впровадження проактивного інформування громадян про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування».

У цьому переконана Представник Уповноваженого з питань дотримання права на доступ до публічної інформації Ірина Кушнір, яка під час всеукраїнського форуму «Право знати. Прозорість діяльності влади: виклики і досягнення» виступила із презентацією, присвяченою аналізу порушень у сфері доступу до публічної інформації.

Під час презентації вона навела найбільш типові порушення права громадян на доступ до публічної інформації.

Так, найчастіше органи державної влади надають неповну інформацію або ж відносять відкриту інформацію до інформації з обмеженим доступом, таємної чи конфіденційної.

«Органам державної влади необхідно раз і назавжди запам’ятати: інформація — це продукт, який швидко псується, вона необхідна тут і зараз. Якщо заявник звернувся із запитом, відповідь необхідно надати у п’ятиденний строк, адже через місяць запитувана інформація може стати просто неактуальною», — зазначила Ірина Кушнір.

Чому державні органи не готові відкривати інформацію?

Валерія Лутковська (Омбудсман): «На сьогодні державні органи ще не готові відкривати інформацію»… Таке переконання висловила Уповноважений Верховної ради України з прав людини під час свого виступу на всеукраїнському форумі «Право знати. Прозорість діяльності влади: виклики і досягнення».

«Наразі в Україні існує багато проблем у сфері доступу до публічної інформації, адже, найперше, державні органи ще не готові відкривати інформацію. Проте саме відкриття інформації є найкращою запорукою для боротьби з корупцією. Якщо громада знатиме про реальне розпорядження державними коштами, про нюанси держзакупівель тощо, тоді боротьба з корупцією вийде на якісно новий рівень», — зазначила Валерія Лутковська.   

Уповноважений з прав людини також повідомила, що проблема закритості і відмов у наданні суспільно важливої інформації органами влади буде вирішуватися Офісом Омбудсмана разом із спільнотою громадських моніторів в рамках відкритої платформи.

На запрошення Уповноваженого з прав людини у форумі взяла участь міжнародний експерт в галузі доступу до публічної інформації з Болгарії Гергана Джулєва, яка розповіла присутнім про практику отримання інформації у своїй країні.

«У Болгарії в день відзначення Міжнародного дня права знати ми влаштовуємо церемонію нагородження органів державної влади – 4 нагороди за вагомий внесок у розвиток доступу до публічної інформації, а 2 – за найбільш абсурдні рішення відмови у наданні інформації. Ми використовуємо всі доступні канали для розповсюдження відомостей про право на доступ до інформації, на знання, на досвід. Суспільство потребує інформації, в тому числі, державної і законотворчої, і тому її  необхідно надавати», – поінформувала Гергана Джулєва.

(Докладніше:http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/29915-gy-valeriya-lutkovska-na-sogodni-derzhavni-organi-sche-ne-gotovi-vidkriva/)

Порушення права на звернення: аспекти адміністративної відповідальності (актуальна інформація від Секретаріату Уповноваженого  Верховної Ради України з прав людини)

Під час проведеного журналістського розслідування автор цього матеріалу звернувся із запитами на інформацію до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Отже, за період з 01.01.2015 по 30.11.2015 до Секретаріату Уповноваженого надійшло всього 4781 звернення, з яких 3553 поштою, 703 електронною поштою, 1 на особистому прийомі, 524 інші. У 2015 році уповноваженими особами Секретаріату за статтею 188 40 Кодексу України про адміністративні правопорушення (невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представників ) складено 17 протоколів та 17 справ про адміністративні правопорушення направлено на розгляд до суду.

За статтею 212-3 КУпАП (порушення права на інформацію та права на звернення) складено 221 протокол та 220 справ направлено на розгляд до суду, 1 протокол надіслано правопорушнику для ознайомлення.

Додатково наведу актуальну інформацію, отриману 26.01.2016 у відповідь за запит від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Отже, за результатами аналізу інформації, яка надійшла до Секретаріату Уповноваженого з судів України, та інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, станом на 25.01.2016 судами розглянуто 201 справу про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 188 40 та 212-3 КУпАП України.

Як захищатися від «утаємничених суб’єктів»…

«Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації». (ч.5 ст.14 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

У разі неповних відповідей на запити, необґрунтованих відмов та в інших випадках слід писати скарги до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. При виявленні порушень за результатами перевірок розпорядники публічної інформації мусять сплачувати великі штрафи. Отож, чи варто їм ризикувати? Насамкінець звернімо увагу на норми вітчизняного законодавства, які стануть в нагоді усім, хто звертається із інформаційним запитом до будь-якого розпорядника інформації. Стаття 60 Закону «Про запобігання корупції» визначає вимоги щодо прозорості та доступу до інформації.

1. Особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також особам, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється:

1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;

2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.

2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:

1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 та пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, або державними органами, органами місцевого самоврядування;

2) розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету або за рахунок технічної або іншої допомоги в рамках реалізації в Україні програм (проектів) у сфері запобігання, протидії корупції особам, зазначеним у пункті 1, пунктах "а" і "в" пункту 2 та пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, а також подарунки, які регулюються цим Законом;

3) передачу в управління належних особам підприємств та корпоративних прав, що здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом;

4) конфлікт інтересів осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, та заходи з його врегулювання.

Леонид Гапеев, юрист.