«…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…»

Ми пройшли дорогою крутою,
Спричинивши історичні зміни.
Він ще вчора звався Сиротою, —
Нині зветься сином України.
Петро Осадчук. 28.06.96 р.


Не всі країни мають Конституцію. Наприклад, Британія від самого початку свого існування живе за зводом законів. Подібним чином існували і попередні українські держави. Антський союз, який об’єднував праукраїнські племена, не мав конституції. Там звичаєве право і слово вождя правили за основний закон. Давньоруська держава княжої доби жила за зводом законів «руської правди». Українська козацька держава Хмельницького керувалась універсалами і звичаєвим правом. На початку ХVIII століття була Конституція гетьмана Орлика. Українська Народна республіка діяла, керуючись універсалами і окремими законами.

17 квітня 1996 р. Верховна Рада розпочала розгляд Конституції України. До проекту, розробленого Конституційною комісією та підтриманого десятьма фракціями, було подано майже дві тисячі поправок. Крім того, було ще чотири альтернативні проекти Основного Закону. 28 травня 1996 р. голова Тимчасової спеціальної комісії Михайло Сирота представив у Верховній Раді її доопрацьований проект. А перед цим Олександр Мороз поставив на голосування таке запитання: «Хто за те, щоб Конституцію прийняв парламент?». «За» проголосували практично всі депутати. А сама постановка такого питання пояснювалася тим, що дедалі частіше лунали пропозиції винести проект Конституції на референдум.

Протягом трьох місяців з часу внесення до Верховної Ради проекту Конституції України, підготовленого Конституційною комісією, керівництво парламенту разом з депутатами лівих фракцій — КПУ, соціалістів, частини селянської фракції вдавалися до найпідступніших кроків, аби зірвати Конституційний процес. З неймовірними труднощами конструктивній частині депутатів вдалося досягти схвалення проекту у першому читанні. Друге читання виявилось найдраматичнішою подією, яка потім отримала назву «конституційна ніч».

4 червня 1996 р. 258 народних депутатів проголосували за прийняття проекту Конституції в першому читанні. До другого читання надійшло більш як п’ять тисяч пропозицій та зауважень. Врешті-решт 25 червня конституційною більшістю (306 голосами) було прийнято перше положення преамбули. І справа пішла. До 20-ї години було прийнято 30 статей. Та нерви у Президента не витримали і Л.Кучма підписав указ про проведення 25 вересня 1996 р. всеукраїнського референдуму про прийняття Конституції України. До того ж народу мали запропонувати проект, розроблений Конституційною комісією ще у березні, а отже, ігнорувалася кількамісячна робота Тимчасової спеціальної комісії та Верховної Ради загалом.

Отож, щоб не доводити справу до референдуму, під час якого, поза сумнівом, народ «підтримав» би будь-які положення Конституції, в тому числі й щодо двопалатного парламенту, депутатам не залишалося нічого іншого, як спробувати прийняти Основний Закон Верховною Радою.

27 червня 1996 р. Олександр Мороз, відкриваючи сесію, запропонував провести одне спільне сесійне засідання, не розділяючи його на ранкове і вечірнє. Близько 23-ї години у багатьох депутатів стали опускатися руки, і тоді О.Мороз, звертаючись до депутатів, процитував Саахова із відомої кінокомедії: «У нас з вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС». Поступово, крок за кроком, компроміс було знайдено за всіма статтями.

28 червня 1996 р. о 9-й годині 20 хвилин Верховна Рада 315 голосами прийняла Конституцію України. За кілька хвилин до цього в залі з’явився Л.Кучма. І йому не залишалося іншого, як вибачитися перед депутатами «за те, що не зовсім коректно стимулював цей процес» та запропонувати нагородити усіх депутатів першого та другого скликання вищими нагородами України. О.Мороз подякував Л.Кучмі за «оригінальну участь у конституційному процесі».

Затим всі вийшли на східці парламенту для того, щоб сфотографуватися на пам’ять, качали героя конституційної ночі Михайла Сироту, який відстояв на трибуні парламенту 18 годин поспіль.

Якщо бути точним, то на цю Конституцію пішло майже 5 років. Верховна Рада попереднього скликання створила свій варіант проекту. Три варіанта було опрацьовано різними комісіями за період роботи вже цього скликання.

На засіданні 25 червня 1996 р. депутат Пилипчук В.М. видав таку фразу: «Ви знаєте, коли мені комуністи аплодують, то я думаю, що я щось не так зробив».

Було одне цікаве голосування. Комуніст П.Кузнєцов запропонував замінити термін «український народ» на «руський народ». КПУ сприйняла це всерйоз, і бійці за «руську імперію» кинулись в бій. Всі комуністи (включаючи Пасечну Л.Я. та Симоненка П.М.) голосували «за», а також 9 соціалістів, 7 з селянської партії і троє з МГД, один з фракції «Єдність», та двоє позафракційні. Смішно? Не дуже.

Показовим стало голосування за поправку В.Моісеєнка, для якого «громадянська злагода неможлива без знищення антагоністичних класів». Правда, він не пояснив, яким чином він пропонує знищити ці класи — розстріляти, заморити голодом, вивезти у тундру чи розмістити у сталінських гулагах. За цю поправку проголосувало 54 депутати (43 з них комуністи, включаючи Л.Пасечну). П.Симоненка у списку проголосувавших не було, мабуть не захотів так банально «підставлятись». У «моісеєнківців» все просто: є «антагоністичний клас» — є проблема, немає класу — немає проблеми.

Шосту частину преамбули саме через згадку про Бога «усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною совiстю, попереднiми, нинiшнiм та прийдешнiми поколiннями», заблокували комуністи і 21 і 25 червня. Були проти 59 комуністів і 10 соціалістів. Проти статті 10 Конституції «Державною мовою є українська» знову голосували 42 комуністи. Проти прийняття статті 20 (про державну символіку) 68 комуністів і 20 соціалістів.

25 червня комуністам довелось вимушено, рятуючи імідж О.Мороза, голосувати за всі підряд статті другого розділу. Так навіть у цих умовах вони не змогли перебороти себе і проголосувати за загальноприйняту норму статті 29: «ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, визначеному законом» лише 19 із присутніх у залі 82 комуністів проголосували за це положення. Звичайно у перших рядах противників цього запису були Пасечна і Симоненко.

Як правило, сучасникам важко усвідомити значення великих історичних подій, свідками яких вони є. До таких подій належить прийняття Конституції України в ніч з 27 на 28 червня 1996 року. Вдалося укласти, за означенням Жан-Жака Руссо, добрий суспільний договір між громадянами і державою у вигляді прийнятої Конституції. Вона закріпила устрій держави, її функції, зобов’язання, обов’язки і права громадян. Все це було зроблено на рівні вищих стандартів міжнародного права. Другий розділ Конституції «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» цілком відповідає вимогам основних світових законодавчих актів: Декларації прав людини ООН 1948 року, Пакту про громадянські і політичні права 1966 року та Пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 року, статутів ООН і Ради Європи. Звичайно не все виконується, але це справа часу.

Конституція приймалась від 10 години 27 червня 1996 року до 9 години 20 хвилин 28 червня 1996 року. В нічному засіданні було принаймні три кризових моменти. Один із них був надто важким. В хід пішли зовсім не парламентарні способи аргументації, і вже звучало: «Ходімо додому!»

Вкрай напруженою, часом просто драматичною була обстановка у сесійній залі, коли обговорювалися найпринциповіші, а відтак і найнеузгодженіші політичними силами статті Конституції (державна мова, власність на землю, президентські повноваження, символіка та інш.).

Стаття 10. Державною мовою є українська мова. Так тепер записано в Конституції. Але ще 25 червня 1996 р. ця фраза набрала 285 голосів. Проти проголосувало 42 комуністи. Стосовно прапора ліві фракції пропонували компроміс: «хай буде жовто-синій, але дайте тоді нам зірку, серп і молот, без тризуба. А якщо хочете тризуб — нехай тоді прапор буде малиновий без жовтого з синім». Всі розуміли анекдотичність таких сполук і на «бартер» не пішли. Сергій Довгань голова СелПУ з чисто ленінською прямотою запропонував: «Ми вам  — прапор, ви нам — землю!» Мовляв, беріть собі свою символіку, а нам віддайте власність на колгоспну землю, щоб ніяких фермерів і приватних господарів. На трибуну виходить Катерина Ващук. Вона закликає до компромісу. «Двоє моїх дідів загинули — один під червоним прапором, другий — під жовто-блакитним. Я нікого не хочу судити». Виступає комуніст Алєксєєв, провокує скандал, доходить до рукопашної… Дають слово Марчуку. Він каже, що герб Святого Володимира не винен, що пройшов крізь громадянську війну. Скоро почне сходити сонце. Якщо ми вийдемо на світанку з Конституцією — це буде справжній день Держави.

О шостій годині втома оповила всіх. У В.Чорновола червоні очі. Сироту вже хитає, хоч у нього чудова витримка. Погрози не діють. Потрібен тільки гумор. На жарт люди трохи оживають.

Після багатьох виступів, голосувань у «пакеті», тільки о 7 годині 01 хвилині після голосування навмання — раптом на табло —302!

Далі пішло, як по маслу. О 9 годині 19 хвилин Конституцію було проголосовано. «За» — 321, «проти» — 45, утримались — 12. «Проти» голосували в основному комуністи, включаючи, звичайно, П.Симоненка та Л.Пасечну, хоча це зовсім не перешкоджає їм тепер на неї посилатись.

Але, згодом, 08.12.2004 року, з подачі О.Мороза, прийняттям змiн, згiдно з Законом № 2222-IV, був зруйнований баланс влади, що розхльобуємо досі.

По гарячих слідах Лесь Танюк згадував: «І все ж таки тоді Конституція народилась, переборовши понад п’ять тисяч поправок, що їх часом намагалися внести і ті, кому не хотілося ані Конституції, ані України. Народилась, бо на карту було поставлено долю держави, долю нації, долю української демократії. Народилась, бо одним не вдалося жбурнути її у вир референдуму й пустити там на дно, а іншим — вилучити з неї те, ради чого її було задумано. Свою плоть і кров їй віддали десятки, сотні й тисячі людей; тим вона й сильна, що ввібрала в себе їхній розум, їхні пристрасті, їхні переживання. Емоцій, витрачених на Конституцію, вистачило б, либонь, на гарячу воду для всієї України — на рік. Народилась, бо біля тієї колиски стояли ті, хто виборював Україну п’ять років тому й раніше, хто домагався її незалежності не по комуністичних кабінетах, а по брежнєвських та андроповських тюрмах, хто долав український ГКЧП, хто творив і захищав її моральні та матеріальні цінності. Тим, хто хотів поламати-понівечити Конституцію, завдано було цього разу великої поразки».

Конституцію прийняли, «...усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями...». Немає сумніву, що шляхетна й тяжка справа завершилася успіхом лише тому, що розпочата була Конституція саме з такої преамбули.

Отже, Конституції 12 років. Вже доросла дівчинка. Політики з різних таборів поглядають на неї масними очима з похітливим блиском. Можуть і зґвалтувати.

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38@meta.ua

Кстати - ПУК - это партия умеренного конформизма. Не путать!

при чем тут партия, был день П)ропитой У)краинской К)онституции.
Отмечается символическим отрыванием кусочка от рулона тул.бумаги и, подражая президенту, пускаем ее по прямому назначению.