Світ шанує письменника-костянтинівця

Printer Friendly, PDF & Email
14 січня о 14 годині у Костянтинівському міському краєзнавчому музеї відбудеться круглий стіл «Незнайомий Гайворонський» та відкриття експозиції по життю та творчості письменника. Таким чином вже третій раз на День Василя шанувальники творчості нашого земляка, літератори, фахівці відзначать чергову дату народження Василя Андрійовича Гайворонського.

Це буде вже другий захід останнього час, присвячений письменнику. Зовсім недавно, 19 грудня 2008 року у Донецьку в рамках Міжнародної конференції «Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра» було проведено круглий стіл на тему «Василь Гайворонський (Гайдарівський) — видатний письменник-емігрант з Донецького краю». Зустріч почалася з доповіді члена Національної спілки письменників України В. Олефіренко «Гайворонський на Донеччині й за кордоном 1906 (14.01) — 1972 (13.11)», в якій було відзначено, що наш земляк потрапив за кордон вже сформованим письменником, на творчому рахунку якого було кілька оповідань і повістей. Багато його оповідань було надруковано у західноукраїнській еміграційній періодиці, такі, як «Ще одне кохання» (1946), «А світ такий гарний» (1962), «Заячий пастух» (1962), «Сенсація знічев’я» (1963), «Циркачка» (1986), «Спокута» (1991). Про високе поцінування письменника еміграційною громадою може свідчити і той факт, що відомий український культурний діяч з Австралії Дмитро Нитченко включив у виданий ним збірник листи до нього видатних письменників діаспори і кореспонденції Гайворонського.

Професор, завідувач кафедри української літератури Донецького національного університету В. Просалова назвала свій виступ «Дві постаті письменника-експатрианта». В ньому літератор підкреслила взаємозв’язок долі й творчості В. Гайворонського, визначила, як етапи життєвого шляху письменника позначилися на його художніх творах. Вона привела пророчі слова письменника: «А як і трапиться комусь залишити свою батьківщину, то сумуватиме за нею, поки житиме, і сум укоротить такому життя». У роки війни В. Гайворонський друкувався на сторінках львівських, краківських, берлінських часописів. Оповідання про довоєнне і воєнне життя («Дорога наша довга», «Чортове колесо», «Щастя») не вписувалися в рамки соцреалістичного канону, що панував у радянській літературі, тому й могли з’явитися лише за його межами.

Доцент ДНУ І.Ярошевич розповіла про життєві колізії письменника. Вона привела слова Василя Чапленко, який у 1962 році у Америці привітав Василя Андрійовича з черговим письменницьким надбанням, відзначивши, що «в особі В. Гайворонського ми маємо яскраво‑талановитого, творчого в розумінні письменницької техніки й мовно озброєного письменника».

Кандидат філологічних наук, доцент ДНУ Феня Димітрівна Пустова, яка зараз мешкає у Костянтинівці, відмітила естетичні функції пейзажів у творах Гайворонського. На її думку, розгорнуті картини природи чи невеличкі етюди можна знайти в різних за тематикою та образною системою творах письменника. І зв’язки персонажів з довкіллям досить розмаїті:

«Зорі сяяли повним квітінням, але на сході, край неба, прорізувалась бліда смужка світанку. Вода у річці стояла непорушна, чорна і, здавалось, тверда, мов кам’яна. Верби на протилежному березі були подібні до величезних тварин, що посхиляли голови і пили воду» («А світ такий гарний…»)». Автор-живописець виходить за межі людських органів чуття, змушує читача напружувати свою творчу уяву, пам’ять: «У світі щось сталося неймовірне… Величне сонце заливало променями, мов повінь, землю і все на ній суще. Кожна річ і кожна істота здавалися такими легкими, що досить ледве відчутного подуву вітру, і піднесеться в повітря каміння, дерева, хати, люди і полинуть у безвість разом із павутинням».

У повісті «Спокута» пейзажі виконують функції, відмінні від тих, що були у двох попередніх творах. Але в усіх епізодах у часово‑просторову модель буття вони входять органічно. Крім того, виявляється, що природа Донецького кряжа в житті, в естетичній свідомості В. Гайворонського відіграла таку ж саму роль, як річка дитинства в житті і творчості О. Довженка.

В. Березін, по матеріалах круглого столу.