Хто не знає Гайворонського, той не розуміє Донбасу

Printer Friendly, PDF & Email
14 січня вже втретє Костянтинівка відзначила день народження Василя Гайворонського. Попередній День Василя, коли з дня народження письменника минуло 100 років, був проведений у редакції «Провінції». Цього разу шанувальники його творчості зібралися у міському краєзнавчому музеї. Цікаво, що існують свідчення, згідно з якими у приміщенні музею у сорокові роки ХХ ст. була друкарня газети «Відбудова», редактором якої працював Гайворонський.
 

Керівництво музею у кімнаті, стилізованій під сорокові роки, організувало круглий стіл на тему «Незнайомий Гайворонський». У заході взяли участь літератори, історики, педагоги, школярі, знавці життя та творчості цієї видатної людини.

Вступне слово сказала старший науковий співробітник музею М. Дрьомова. Вона поздоровила присутніх з Старим Новим роком, днем Святого Василя. Історик зазначила, що тут, у музеї, вперше на Батьківщині Гайворонського зібрані всі книги з творами письменника.

Далі слово було надане гостю з Сум — Андрію Мирославовичу Гайворонському, онуку письменника. Він розповів про митарства свого батька, який постраждав за те, що був сином «зрадника вітчизни». Нагадаємо, що на початку сорокових років письменник, ховаючись від переслідувань німців, а потім радянської влади, покинув країну і опинився на Заході. Але у кінці свого життя Мирослав Васильович добре згадував свого батька-письменника, казав, що справжня людина повинна мати свою думку та стояти за неї.

Від учителів, які пропагують творчість цього художника слова, виступила викладач української мови та літератури костянтинівської гімназії Л. Задорожня. Вона розповіла, як вони разом з дітьми ретельно розібрали повість «Спокута», епіграфом до якої стали слова Гайворонського: «… Ми не змогли скористатися з обставин, і тому наш народ тепер спокутує…». На її думку, колоритна мова цього твору (слова на зразок «клюб»), немов би переносить нас у 30‑ті роки минулого сторіччя.

Далі учень гімназії Ігор Тимошков познайомив присутніх з уривком оповідання «Ситуація знічев’я».

Емоційним був виступ видатного літератора, мешканця Костянтинівки, кандидата філологічних наук, доцента ДНУ Ф. Пустової. Вона зробила екскурс в криваву історію України, коли з Петра I до 1985 року знищувався козацький народ, особливо українська інтелігенція, до якої і належав наш письменник-земляк. Гайворонський є типовим представником розстріляного відродження, і йому вдалося, на відміну від своїх колег (перш за все Григорія Баглюка), вижити, та ще й написати високохудожні твори. Феня Димитрівна розкрила сюжетну лінію оповідання «Мерехтливі зорі». А твір‑казку про наш край «Заячий пастух», на її думку, треба обов’язково надрукувати, щоб учні Костянтинівки та Донбасу вивчали та знали твори такого митця.

Виступ історика, викладача костянтинівського професійного ліцею І. Бредіхіна став для присутніх справжнім відкриттям. Він вважає, що у Донбасі не було письменників такого рівня. «І те, що тут його не знають, це наша «пришелепуватість», бо ми ніяк не вийдемо з радянської міфології, — сказав фахівець. — Головне, що зробив наш земляк — він створив міф Донбасу, в якому це не лише промисловий край трудових перемог, але й терени війська запорізького, тут, посеред гуляй-поля, поселялися селяни, це споконвіку українська земля. Людина, яка не читала Гайворонського перебуває у темряві, не розуміє, що таке Донбас. Тільки такий великий художник може розкодувати світ для людей... Хоч «Заячий пастух» і дитяча книга, але судячи з неї Василь Гайворонський містик, подібний великим містикам 20‑го сторіччя, наприклад, такому, як Рене Генону. Письменник, по суті, написав біблійний апокриф. І це все зробив хлопчик, що народився та виріс у нашому місті, працював на одному з наших заводів».

Представник міського осередку партії «Наша Україна» Л. Савченко принесла з собою копію примірника газети «Відбудова» (видавалася у місті в фашистську окупацію), на прикладі якої вона показала, як редактор Гайворонський зміг ризикуючи життям між рядками надавати костянтинівцям вкрай потрібну в той час інформацію: які міста залишали німці, як наступав другий фронт та ін. Мабуть, німці та їх приспішники не дуже уважно читали цю газету. Та й недаремно він назвав свою газету «Відбудова». Василь Андрійович не ховався, не чекав кращої долі, а видавав україномовну газету, розповідав про видатних діячів нашої культури. В наданому примірнику було надруковано прекрасну статтю до 100‑річчя з дня народження батька національної драми — Григорія Квітки-Основ’яненка.

На думку Любові Володимирівни, треба підняти та проаналізувати всі примірники «Відбудови», тому що зараз вона сприймається зовсім по-іншому. «Нам потрібно подякувати тим, хто мав мужність дати читачам ознайомитися з точною копією «Відбудови». Ще більше треба подякувати Василю Гайворонському за те, що наші мешканці навіть у окупації могли читати газету українською мовою», — закінчила Любов Володимирівна.

Голова товариства Олекси Тихого Є.Шаповалов підтримав думку Л. Савченко, нагадавши тезу, що вмирає мова — вмирає народ: «Наша влада зробили людей манкуртами, які не знають ні своєї мови, ні своєї історії». Євген Олексійович прочитав вірш В. Маяковського «Долг Украине», який поет, по деяким свідченням, написав, коли приїжджав у Костянтинівку в гості до Гайворонського. Тоді вони заказали та купили у місцевого музичного майстра гармонь (див. «Провинцию» № 5 від 31.01.07 р.). Шаповалов відмітив пророцький дар письменника, який своїми творами показав, що вірить в майбутнє України та Донбасу. В цьому В.Гайворонський схожий на Олексу Тихого, який за десять років до здобуття незалежності говорив робітникам тюрми, в якій сидів, що через 10 років Україна буде незалежною (за що його визнали божевільним). Лише велика людина могла так вважати.

Далі місцевий поет А. Ткач прочитав свої вірші, які він присвятив пам’яті Гайворонського та Тихого.

На закінчення заходу учасники вирішили запропонувати костянтинівській владі розглянути можливість перейменування бібліотеки ім. М. Горького на бібліотеку ім. В. Гайворонського.

Феня Димитрівна Пустова запропонувала музею провести пошук матеріалів про життя та творчість першого завідуючого костянтинівської бібліотеки Фелікса Ковалевського, який, як письменник, навчав Гайворонського писати. Він багато друкувався на початку 20‑го сторіччя, але в 30‑х його було репресовано.

Наприкінці всі учасники круглого столу висловили побажання, аби наступний День Василя зробити заходом для більш широкого загалу з залученням вчителів та учнів місцевих шкіл.

В. Березін.