Йдемо до Олекси

Printer Friendly, PDF & Email
29 січня, вперше на костянтинівській землі, офіційно та широко було вшановано пам’ять нашого славетного земляка — педагога, публіциста, правозахисника Олекси Тихого. У гостинній залі Новодмитрівського ліцею окрім учнів шкіл Костянтинівського району, Дружківки та Дзержинська зібралися фахівці, представники освіти та громадських організацій області. Це були вже другі Олексині читання, які прийняли естафету від попередніх, що були проведені у Дружківці. Перші зібрання проходили у школі, яка є найближчою до хутору Їжівка, де народився Тихий.


У оригінальній формі, перегортаючи одну за одній сторінки інтерактивного журналу з використанням мультимедійного проектору, ведуча заходу, завуч Новодмитрівського навчально-виховного комплексу Надія Кондакова надавала слово вчителям та учням, які читали доповіді та представляли композиції. Присутні дізналися про те, що ліцей опікується садибою Тихих у Іжівці, організував музей, та продовжує Олексину справу у центрі «Правозахисник», проводить легкоатлетичні змагання на Кубок Тихого. Директор ліцею В. Перевозник відзначив, що життя Олекси це освячена любов до України, що Тихий зібрав по цеглинці той моноліт, який став фундаментом нашої державності. І читаннями кожен звірує своє патріотичне відношення до нашої Батьківщини.

Першими виступили господарі — учні Новодмитрівського НВК, які у театральній формі розповіли про юні роки Олекси, його становлення, як особистості. Композицію «Лівіше серця — Україна» по мотивах роботи «Думки про рідний Донецький край» представила Іллічівська школа. Кіндратівська школа показала літературну композицію по книжці «Мова — Народ». Дружківська гімназія провела ток-шоу «Позиція», в якому висвітила проблеми навчання у школі рідної мови, інсценувала батьківські збори 70‑х років минулого століття, коли батьки висловлювалися проти навчання дітей в українських класах та школах. «Листи з ув’язнення» презентували учні дружківської школи № 12.

Дзержинська школа № 10 представила композицію «Не став державним діячем, але відбувся як людина». Яна Небувайло з миколаївської школи виступила з розповіддю про життя Тихого у Миколаївці, а також про подорож учениці до Києва, де вона разом з сином Олекси Івановича Володимиром відвідала останнє місце перебування політв’язня — Байкове кладовище.

Коротким та емоційним був виступ племінника Тихого, Бориса Погребного. Він розповів, що у родині завжди бачили Олексу як людину унікальну. Правозахисника дуже чекали з чергової «відсидки», але не дочекалися… Олексій Іванович завжди залишиться у пам’яті родини людиною з щедрою усмішкою, широкою душею. Практично всі родичи Тихих поховані неподалік — на цвинтарі у Їжівці.

Голова профспілки працівників сільського господарства Костянтинівського району Іван Місюра, що теж народився у Їжівці, виступив зі спогадами про Тихого, розповів про рідкі зустрічі з великим земляком, його красиву та співучу мову.

Виступ відомого мовознавця, голови Центру української культури та осередку «Просвіти» Слов’янського державного педагогічного університету Володимира Півня був проникнутий цікавими та глибокими аналогіями: «Коли ми бачимо ці молоді обличчя, то нас переповнює впевненість, що після читань щось залишиться у душах молодих людей. Зерно свідомості колись проросте, і ці люди будуть уявляти себе свідомими українцями. Але, насамперед, сьогодні на Україні вшановують таких молодих людей, які такого ж 29 січня, але 1918 року, вийшли на захист столиці. Це були студенти гімназисти‑старшокласники на станції Крути, де вони прийняли бій і загинули. Теж було і в житті Тихого — такий же святий ідеалізм, віра в ідеали правди, незалежності, свободи». З пропозиції Володимира Федоровича учасники читань вшанували пам’ять загиблих під Крутами хвилиною мовчання. Закінчив свій виступ В.Півень «свіжим» віршем «Йдемо, Олексо, до тебе…», який він написав за два дні до читань.

Закінчилися читання виступами начальника Костянтинівського відділу освіти А. Годунової та заступника голови держрайадміністрації Л. Наронової, які зазначили, що нарешті настав той час, коли можна голосно і всебічно вшановувати пам’ять нашого великого земляка. В Костянтинівському районі організовано дні вшанування пам’яті Олекси Тихого у музеях та школах.

Голова Товариства ім. О. Тихого Є. Шаповаловзачитав лист-вітання колишнього співкамерника Олекси Василя Овсієнко: «Тішить те, що все більше і більше земляків Тихого належно цінують його життєвий подвиг і переймаються його ставленням до болючих проблем Донецького краю. Перемога Олекси Тихого в конкурсі «Десять знаменитих дружківчан» дає надію як на національне та духовне, відтак і економічне відродження та процвітання краю. Щоб край наш процвітав, почнемо кожен з себе: якщо я поважаю Олексу Тихого, то я поводжуся згідно відомим духовним заповітам Олекси Тихого… Отже, знаймо: бути українцем — це не соромно. Це престижно. Належати до народу Олекси Тихого, Миколи Руденка, Василя Стуса, Петра Григоренка, Івана та Надії Світличних, Івана Дзюби, завжди і всюди говорити їхньою мовою — це ознака високої культури. Бути Особистістю, схожою на Олексу Тихого, — це означає задавати тон у своєму середовищі, бути лідером, а не «як усі». Постановимо собі: віднині я — українець, і на цьому стою, як Олекса Тихий».

Вчителька з Костянтинівського району Ольга Павлюченко розповіла, що учні Миколаївського навчально-виховного комплексу провели пошукову роботу з метою знайти тих людей, які знали Олексія Івановича Тихого як вчителя фізкультури у 1948‑1949 роках (про це свідчить запис у трудовій книжці). З цього приводу керівник комітету з питань молоді та спорту Костянтинівської райдержадміністрації запропонував на початку травня провести легкоатлетичний пробіг пам’яті Олекси Тихого з Їжівки до Куртівки.

При підбитті підсумків всі юні учасники отримали нагороди, а також були визначені переможці. Свято-Вознесенська церква Київського Патріархату запровадила заохочувальну премію, а отримала її Ганна Горбунова з Новодмитрівки. ІІІ і ІІ премії отримали ЗОШ № 1 м. Дружківка та гімназія «Інтелект» відповідно, а І премію здобули господарі — учні Новодмиирівського ліцею.

Цей захід показав, що українська мова та культура на Донеччині відроджуються, що ми поступово та твердо йдемо шляхами Олекси, що доки в нас є така молодь, не все ще втрачено. Можливо, це покоління зможе піднести нашу країну на якісно новий рівень розвитку, про який мріяв Олекса Тихий.

В. Березін, П. Островський.