1 вересня — 70 років початку Другої світової війни

Одна з найкращих дат в житті батьків і їх дітей: 1 вересня — початок нового навчального року


Щиро вітаю усіх з цим святом, у тому числі й себе,- і бажаю всього самого доброго! Проте 1 вересня світ буде відзначати одну з найтрагічніших річниць в світовій історії — 70‑річчя Другої світової війни.

 
Б.Гордасевич в гостях у «Провінції». Серпень, 2007 р.

Не маю бажання розписувати, що таке війна і яке це зло, а скажу простіше: колись в молодості я навіть хотів стати військовим, але після служби в Радянській Армій взірця 1980‑1982 років у ракетних військах Стратегічного призначення, я назавжди зненавидів все, що стосується армій і війни.

Війна для мене однозначно є безумством, глобальним безумством! Звичайне людське життя ніколи не було і не буде легким, тому що для свого існування і добробуту людина повинна тяжко працювати. І при тому велику частину праці кожної людини примусово віднімають від людей, щоб творити зброю, яка вбиватиме тих самих людей і руйнуватиме творіння їх рук. Хіба це не безумство!

Відколи я на власні очі побачив і зрозумів, які дико величезні ресурси йдуть на те, щоб нищити життя і надбання людей, причому це йшло споконвіку з прадавніх часів, — тоді я відчув сумнів щодо розумової повноцінності людської цивілізації.

Існує навіть теорія, що людство завдячує своєму прогресу виробництва завдяки виключно розвитку зброї, необхідності постійно її покращувати, вдосконалювати і робити нові винаходи тощо. Якщо це так — людство приречено.

З іншого боку, хоч 70 років і не є надто тривалим часовим проміжком, але вже є надія, що люди сучасності більше схильні жити в мирі і якій-не-якій злагоді, чим займатись самознищення на полях битв численних воєн.

Глобальність жертв і руйнувань Другої світової війни постало жахаючим свідченням для людства, що воно є на межі повного самознищення. І коли 1 вересня ми всі радіємо, дивлячись на галасливо‑щасливі юрми школярів, то чи не варто одночасно задуматись: чи належно ми убезпечили їх майбутнє життя від безумства війни?

***
Сльози безсилля
зла не зупинять,
сльози - не зброя,
кривава вiйна.
Люди вбивають.
О! люди всесильнi!
Правда даремна,
де совiсть нiма.
Я все питаю:
- Для чого? Для кого?
Жити, творити,
палити серця,
вити вiд болю,
вiд щастя радiти,
в кожнiй билинцi
шукати Творця?
Треба спокiйно
дивитись на речi:
ми, як i Всесвiт -
все гра, тiльки гра.
Гра випадковостей -
бавтеся ж, діти, -
виграє кращий -
то Божi слова...


Особисто для читачів «Провінції»,
Богдан Гордасевич, м. Львів.


 

 

Справка


Богдан Гордасевич (поет, літератор, книговидавець), син видатної української поетеси Галини Гордасевич, народився у 1961 році у Макіївці, 25 років прожив у Донецьку, служив в Радянській Армій тут на Львівщині коло Червонограда у 1980-1982 роках, у 1984 поступив у ДонГУ, потім перевівся до Тернопільського педінституту, де отримав фах “вчителя української мови та літератури”. Приймав активну участь в різних громадських подіях 1988-1991 років таких, як створення молодіжного товариства “Вертеп” у Тернополі, першого в Україні Обласного осередку Товариства української мови, Народного руху України, товариства “Меморіал” і цілого  ряду інших товариств та партій. Як журналіст, активно співпрацював з редакціями часописів “Українське слово”, “Поклик сумління”, “Демократ”, “Ратуша”, “Літературний Львів” та іншими. Зараз перейшов у сферу книговидавництва і розповсюдження. Є редактором альманаху “Наш Львів”. Друкує вірші під псевдонімом Жорж Дикий.