Костянтинівка — земля козаків. Частина 5

Морські війни запорожців

Printer Friendly, PDF & Email

Частина 1. Частина 2. Частина 3. Частина 4.

Є такий американський геополітик і військовий теоретик Альфред Тайер Мехен (1840-1914). В американській військово-морській академії в Анаполісі його твори вивчають приблизно так, як в штатах біблейського пояса Америки Святе Письмо. Максимально скорочено я б виклав його концепцію морської міці так:

— Нація зможе отримати максимальний зиск тільки від трансокеанської торгівлі.

— Військовий флот цю торгівлю повинен забезпечити.

— Флот, який створюється для інших цілей, приведе державу до самознищення, бо ніяка економіка не в змозі буде витримати таке марнотратство.

Князь Дмитро Байда-Вишневецький —
перший козацький отаман.

Пам'ятаєте, у сучасного московського юмориста Задорного є такий номер про американців-дебілів. От що мене завжди дивувало, чому росіянам, на руїнах своєї імперії, так смішно? Навіть уявити не можу Німеччину 1950 року, де вся країна подихає з сміху над американцями чи росіянами, які є “дебіли”.

Господь править, тому в 1970-1980 роках московська імперія створила найсильніший у світі кількісно, але, на щастя, не якісно, океанський флот, де тільки АПЛ було 360 одиниць. Одного цього було б достатньо, щоб імперія “просіла”. А скільки було грошей “на вітер” і крім цього. Тут і “мирний космос”, чи затратне будівництво БАМу, для заселення і господарського використання ресурсів якого 1,5-2 мільйонів “добровольців” не існувало в природі. І дорогокоштуюча “братерська допомога афганському народу”, яка знищила мільйон афганців, єдина провинність котрих полягала в жертовній готовності захищати рідну землю від іноземних поневолювачів. До речі, ця підступна і неспровокована агресія совєцької імперії відкрила для наркотрафіка з цієї країни терени СРСР. Тому афганська  війна закінчиться лише тоді, коли перестане гинути від душманської наркоти наша молодь.

“Біблія” дає історику методологічну вказівку: “Якщо Господь кого хоче погубити, то позбавляє його розуму”.

Чи можуть праці визначних англійських і американських теоретиків морської війни висвітлити по-новому морські походи козаків? Чи вміщаються морські походи козаків в загальну історію світового військового мистецтва? Чи, може,був це дикий бандитський “бєспрєдєл”, помста без жалю і без роздуму, без всякого теоретичного грунту? Чи можна знайти в морських війнах козаків тактичне і стратегічне планування? Загалом, що це було? Чи можемо ми порівняти козацькі війни на Чорному морі і на Каспії? Чому Єрмаку і Разіну, потужній Московській державі,  не вдалося створити на Волзі щось подібне до Січі на Дніпрі? Що заважало козакам Московії атакувати Персію з моря з таким завзяттям, як запорожці атакували Туреччину на протязі 300 років? Що, там біглих селян не вистачало? Чому донське і російське козацтво замість війни з невірними нищили російську торгівлю з Персією і воювали з московською владою? Це тільки частина запитань, на які важкувато знайти відповіді у працях істориків.

Так склалося, що в московській історичній традиції історія України і козаків, зокрема, розглядалась, як якесь краєзнавство, історія місцева. От тому до академічної російської історії, яку писали поважні академіки на кшталт Солов'йова чи Ключевського, відношення вона має опосередковане. В історію світову вони вписували Московію, заміщуючи нею Україну. Для нас там міста вже не знаходилося. Ось, наприклад, думка знаного російського історика Солов'йова про українських козаків: «Казак искал в степи через бегство только личной свободы; он являлся в степь не для того, чтобы трудиться, утвердить более правильные отношения к труду: он бежал для того, чтобы быть вольным казаком, а не мужиком, ибо с понятием труда соединялось понятие мужичества. Таким образом, выход казака в степь из государства вовсе не был шагом вперед в общественном развитии, а скорее, шагом назад…”

Цій ситуації культурно-історичного геноциду нашої історії неабияким чином посприяло загальне захоплення у 1830-х роках, і пізніше, філософією історії Гегеля. Річ у тому, що Гегель всю світову історію розглядав, як грунт, на якому з'явилося найвище творіння Світового Розуму (цим терміном він назвав Бога) — німецька імперія на чолі з кайзером. Звісно, що з'явилося це по законах діалектики. Російська інтелігенція, як сказилася. Гегелем захоплювалися, як ми колись «бітлами». Гегель став ідейною засадою, як для західників, так і для слов'янофілів. З младогегельянства вийшов марксизм, який поставив на найвищий шабель світового розвитку комуністичну ідею. У Гегеля віднайшли свою філософію історії російські історики, які на найвищий шабель, замість Німеччини, поставили ідею Московщини-Росії. Гегель припав до вподоби і німецьким націоналістам, хоча б, як вдала спроба виправдовування столітнього геноциду і асиміляції слов'янського автохтонного населення Європи. На третину німці — це онімечені слов'яни. Загалом, захоплення гегельянством — це торування шляху для фашизму, яку б імперію ми не возвеличували -  німецьку, чи братерську їй по правлячій династії російську.

Але і не у кожного західного не тевтонського історика і військового теоретика знайдеться місце в його теоріях для морських походів козаків. Наприклад, англієць Філіп Коломб, ще один теоретик “морської міці” XIX сторіччя, вважав, що морська війна, на відміну від “зустрічних морських набігів”, з'являється тільки з появою значної морської торгівлі і парусного флоту, який здатен до довготривалого перебування в морі.

Флотилії козацьких чайок, які налічували від кількох десятків до більш ніж  тисячі суден, захищали європейські країни від турецько-татарської навали протягом століть. Напад є найкращий захист, тож козаки переносили бойові дії на терени ворога. Вони нападали на ворога там, де він цього не очікував. Примушували його розпорошувати свої сили, їх напади, навіть, зривали турецько-татарські сухопутні походи, заставляли ворога вертати свої війська, які вже пішли в набіг, вертати назад. Обмежені газетні шпальти не дають можливості навіть перелічити всі морські походи козаків. Перший, який відкриває безперервну майже щорічну 300-літню хронологію морських воєн, стався в 1492 році, коли запорожці біля Тягані (Бендери) взяли на абордаж турецьку галеру, яка везла ясир. Козаки звільнили всіх невільників.

Ми можемо виділити кілька періодів цієї вікової морської війни, небаченої в історії.

1-й період, охоплює події з моменту утворення постійної операційної бази на Січі і до середини XVI сторіччя. В цей час козаки координують свої морські походи з сухопутними діями інших козачих підрозділів під проводом литовської влади. Литовські старости часто очолюють навіть морські походи. В цей час немає гострих протиріч між козаками і державною владою. Козаки отримують державну підтримку через литовську адміністрацію. Стратегія направлена на руйнацію тилових операційних баз татар на північному березі Чорного моря, передусім Очакова. Ось приклад бойових дій на протязі тільки одного року.

1556 р. - документами зафіксовано перший спільний похід українців і   москвинів проти кримських татар. Триста запорозьких козаків разом із загоном московського дяка Ржевського спустилися в червні в пониззя Дніпра й спустошили околиці татарської фортеці Іслан-Кирмен. Потім комбіноване військо пішло на Очаків й атакувало тамтешню фортецю. У відписках дяка Ржевського до Москви основна заслуга в цьому поході приписується йому. В той же час турецькі й татарські документи головним винуватцем розорення Очакова називають не Ржевського, а байду Дмитра Вишневецького. Турецький султан, наприклад, повідомляє, що на Очаків 29 червня напав загін Вишневецького, який нараховував 600 кінних і запорожців на 18 чайках, що «припливли Дніпром».

А кримський хан, поставивши до відома польського короля, що «князь Дмитро... його милості цесаря турецького замку Очаківському шкоду немалую учинив», погрожував: «Коли б то латвей стало того слугу вашого князя Дмитрія до рук своїх дістати». Повертаючись з-під Очакова, українсько-російський загін був атакований татарами на Дніпрі. Згідно повідомленню дяка Ржевського, «под Ислам-Кирмен пришел калга крымский, а с ним весь Крым — 6 дней бились с пищалями на острове». Потім, відбивши вночі татарські кінські табуни, переправили їх на острів, після чого по «литовській стороні» (правий берег Дніпра) пішли вверх. На цьому бойові дії на Дніпрі не припинилися. Посол російського царя Федір Загряжський повідомляв у грудні 1556 р. до Москви: «Сие осени о Покрове (14 жовтня — ця свята дата — день українського козацтва) Вишневецкий князь Дмитрий взял Ислам-Кирмен й людей побил і пушки вывез к себе на Днепр во свой город». Інша козацька флотилія влітку штурмувала Керч.

А от 1570 р. - п'ять тисяч запорожців прибуло на Дон. Вони засновують тут Черкаськ, що згодом стане столицею Донського козацтва. На Дону трохи раніше утворена донська паланка запорожського війська. Вже у 1560 році зафіксовано перші спільні морські походи запорожців-донців і запорожців-січовиків з Дніпра на Чорному морі. Українське походження донського козацтва незаперечне.

Кримський хан Довлет-Гірей повідомив султана в 1570 році, що козаки, скориставшись походом татар під Астрахань, напали на ординські володіння в Причорномор'ї, забравши з собою велику кількість жінок і дітей. У Черкасах, Києві, Брацлаві і Каневі на той час перебувало понад тисячу їх. Вони, звичайно, мали бути обміняні на християнських дітей і жінок.

Недосліджене питання виникає, коли ми спробуємо розглянути зовнішньо-торгівельні відносини московської держави з Оттоманською Портою. Персія і Туреччина в цей час були головними торговельними партнерами Москви. А вся торгівля з Туреччиною йшла по річці Дон.

Ось історія 1560 року. Навесні цього року козаки Дмитра Вишневецького оволоділи Очаковом.

А вже у липні українці, козаки з Дону (там були запорожці), і черкеси племені Жане на чолі з князем Дмитром Вишневецьким, спустившись Доном, почали штурмувати Азов, але в зв'язку з прибуттям турецької ескадри (7 військових кораблів), не мали успіху. Спроба Вишневецького форсувати Таманську протоку і, проникнувши в Крим, атакувати Кафу (Феодосія), також закінчилася невдало: інша османська флотилія вже чекала на переправі і зуміла відбити цей наступ.

Можливо, що турецькі власті були попереджені про ці акції Вишневецького московськими купцями. Це видно з тексту листа бея Кафи султанському дивану: вони, мовляв, «хотіли попередити оттоманські власті про намір Дмитрашки здійснити набіг на Азов». Тим самим московський уряд прагнув продемонструвати могутньому південному сусідові свою добру волю. Він відмовлявся від «Дмитрашки», за якого «не хотів нести відповідальність».  Інша козацька флотилія зруйнувала в той рік Кафу (Феодосія).

Десь в цей час починається 2-й період козацької війни на морі. Торговельні інтереси Московії поступово виводять річку Дон поза межі морської війни. Донці разом з запорожцями не раз будуть спільно ходити на татар і турок, але на Дону московська торгівля не буде страждати. Перед московською дипломатією стає першочергова задача контролю над донським козацтвом.  Хоча ця ситуація буде врегульована не одразу.

Про це свідчать події 1588 року, коли група запорожців під проводом отамана Матвія Федоровича, відділившись «от собратий своих в знатном числе», пішла на Дон.

Зупинившись на берегах Сіверського Донця на дорозі Ливонській, якою проїжджали посли в Крим і в Москву, вони громили їх тут. (Територія села Богородичне біля Святогір'я Донецької області.) Це змусило московського царя звернутися до Матвія Федоровича з проханням пропускати посольства, обіцяючи йому «государеву милость й жалование».

1589 року у повідомленні російського гінця до Криму Петра Зінов'єва зазначалося, що «литовские люди круг Белогорода все посады пожгли. Да Черкасы же литовские воевали сее весны в Азове посад, на посаде Черкасы всяких людей человек с 300». Можливо, це були запорожці, котрих очолював отаман Матвій Федорович.

Цікаво, як царський уряд купує лояльність козаків. За “жалованіє”.

І. Брєдіхін, викладач історії КПЛ

Продовження буде.

Comments

а почему никто не комментирует такие классные статьи? Тут же горы самоцветов просто.

Ответ на от Genryh13

когда уже про Константиновку начнется... а то все про Московию... Хочется увидеть весь глобальный замысел автора в этой серии публикаций. Автор обещал во второй статье, "казаків-характерників", "воїнів-магів", которые жили в будущей Константиновке. Вот и жду, не решаюсь нарушать стройный ход мыслей автора.

Ответ на от _Mr. Grabovskiy_

Автор сокрушается: "Обмежені газетні шпальти не дають можливості навіть перелічити всі морські походи козаків."  Формат больше для блога подходит, как по мне. А так для коллекции, конечно, можно покупать газету и делать вырезки. :)

Ответ на от rezon

блог да... но в газету то зачем? Крайне недалекая характеристика исторических фактов, перемешанная со спорными собственными мнениями и фэнтези... Это уровень выпускника, интересующегося историей, не более...

Ответ на от _Mr. Grabovskiy_

       Вижу только несогласных, однако ни один не выдал факта ошибок Бредихина. Если некоторые считают эту статью бредом, то пусть укажет на ошибки. Не нашел ни одного содержательного комента. А гонево - тут ни к чему.

        Игорь прав - сто пудов! Москва постоянно шипунцов подпускала. Как только их приперали к стенке, так сразу к татарам под крылышко. Короче, господа троли, нет у вас конкретики - не сотрясайте воздух.

Ответ на от rezon

Чого ж Ви не коментуєте? Ви ж, мабудь, добрий історик? Покажіть непрофесіоналізм Бредіхіна.

Комент від monter: "Вижу только несогласных, однако ни один не выдал факта ошибок Бредихина. Если некоторые считают эту статью бредом, то пусть укажет на ошибки. Не нашел ни одного содержательного комента. А гонево - тут ни к чему."

 

Ответ на от Антипропаганда2

[quote=Антипропаганда2]

Чого ж Ви не коментуєте?[/quote] Я написал ниже: "хочется увидеть весь глобальный замысел автора в этой серии публикаций".  Не тороплюсь делать выводы, может автор в конце меня переубедит. Когда я писал этот комментарий я был удивлен, что все обсуждают всякую чушь, но практически никто не обращает внимания на такие статьи. Я хотел лишь актуализировать, а вдруг найдутся собеседники. [quote=Антипропаганда2]Ви ж, мабудь, добрий історик? Покажіть непрофесіоналізм Бредіхіна.[/quote] Я не историк и профессионализм автора я не собираюсь обсуждать. Как писатель, он мне нравится. Ему бы писать хорошие детективы, умеет заинтриговать.

Ответ на от rezon

Так, всі інші теж чекають "весь глобальный замысел автора". Тільки Грабовський, як завжди, сказав, що це - "чушь", без конкретики. Поки Ви чекаєте, він вже вирішив, що це - "чушь". Ви з ним погоджуєтесь?

Ответ на от rezon

То, будемо чекати "весь глобальный замысел автора".

"...я был удивлен, что все обсуждают всякую чушь, но практически никто не обращает внимания на такие статьи." Всі обговорювали побиття в Тризоні, спалювання листя та сміття, недовіру до політиків... "Всякая чушь", правда?

как по мне, так подача истории несколько однобокая.
Сначала автор правильно цитирует тезис об экономическом основании военных действий.
Чтобы вести действия, одних бойцов мало, нужны средства на их вооружение и питание в походах. Купцам в первую очередь должны быть выгодны свободные проходы в море, пошлины на проход через Азов (осмелюсь предположить) были немалые. Потому его и воевали часто.
А дипломатия, штука хитрая, что бы открытой войны не допустить от кого угодно откажутся (а за спиной отблагодарят).
И насколько я понимаю не было в то время деления на нации в том числе и у козаков (принимали всех: поляков, турок, русских, украинцев и т.д.)лишь бы (по уверению историков) православные были.

Останнім часом маю проблеми із здоров ячком, тому мабуть з козаками трохи загальмував.

Навіть коменти читати не було часу.

Дякую всіх за вашу увагу.

В мене часто так. Хотів максимум у двох номерах і про Костянтинівку, а вийшло... Почав робити якийсь вступ і все вилилось у велику роботу.

Тож заголовок мав би бути "Україна - земля козаків" - щось подібне.

Не треба судити строго. Я, дійсно, намагаюсь дотримуватись наукової точності, але щоб брати на себе таку тему треба сер йозне опрацювання історіографії. А тут мені ще працювать і працювать.

До того ж я зрозумів, що щоб щось наукове і, точніше, науково- проривне написати по нашим козакам треба серйозно попрацювати в турецьких архівах. Вони всі козацькі наскоки відображали документально. Також є по казакам і в архівах інших країн. А наші, бл..дь, науковці, замість того, щоб державним коштом зробить розвідки, товчуть воду у ступі. Нащо нам стільки історичних кафєдр і тисячі "кандидатів і доцентів", коли замість серйозних державних програм, часто тільки політизована дємагогія.

Не треба переносити на ті часи наші уявлення. Козаки - це рицарський стан українського( не московського) етносу. А всі рицарі тоді були більш споріднені між собою, ніж з селянством свого народу. Тільки католицькі дурні утиски і наїзди мобілізували козацтво на відсіч. І тут вони вже позіціонували себе вже як сила національна і православна.

Коли взяти до уваги наяність у них посвячення, бойової магії, військових мистецтв, сягаючих корінням до скіфів, коли не глибше, коли взяти до уваги, що там не було жінок, а це признак суспільної організації первісногостану людини, окремішнє посвячення у жінок і чоловіків, (амазонки також у родсті з сарматами), то ми маємо щось дійсно архаїчне.

Це інший шлях виникнення рицарської верстви суспільства, ніж описаний тим же Енгельсом у його компіляції "Походження держави, сім ї, приватної власності" і в усій німецькій і європейській історіографії. Але тут треба вже досліджень в антропології.

Тому не важливо, хто поступав у козаки - там були і євреї, навіть, і росіяни, поляки, німці і т.д.

Була, я певен, ініціатично посвячена еліта, і, мабуть, не дуже то і православна.

Характерництво - це язичницька військова традиція, яка ще мала(ймовірно, це припущення) підтримку від литовського язичнецтва (до 1389 року Литва - остання в Європі язичницька держава).

Потім козаки вже маскували своє характерництво.

 

Ответ на от Бредихин

Ви мабуть ще не долікувалися. Бо все те, що ви видаєте на "гора" шпальт, - є не що інше, як маячня вашого хворого уявлення. Ну, не треба вже так нахабно перебріхувати історію.

"...Українське походження донського козацтва незаперечне..." - Ви що, з дуба впали?.. Якби в той час, навіть у часи Б. Хмельницького, запорізського козака назвали українцем, то він би, якщо не образився, то здивувався б, розсміявся, и запитав: "А що то воно, за таке?.." А тоді відповів би, що він, - руський.

Одне вірне у цьому нагромадженні брехні: "...Господь кого хоче погубити, то позбавляє розуму..." - Ви це точно про себе, пане псевдоісторик Бредіхін.

 Я дивуюся: за що ви так не любите свою Батьківщину, - СРСР? Вона дала вам життя, освіту, гарну роботу, з якої ві гарно брешете діточкам нашим, збиваючи їх з глузду. Чому вас так переповнює ненавість до Батьківщини, яку ви так призирливо називаєте "Московська імперія"?.. - Це пане, хвороба!..

Як казав один мій знайомий: "Я думав пан "брєдіть", а у нього навіть  "хваміліє" такая!.."

Ответ на от bur

Пане, читайте й зубріть Бредіхіна, як свого часу Карла Маркса і іже з ним! Може тоді поумнієте.

Девізом Запорозьких козаків було "За Україну, за її волю!!!". Тобто вони вважали й ідентіфікували себе не іначе, як УКРАЇНЦЯМИІ!

А руські князі були трохи раніше.

Ответ на от bur

Якщо Вас народив СССР, то не нормально. А Бредіхіна, на скільки я знаю,  народила його мати. А СССР намагався зробити з нього, як і з усіх (доречі у Вашому випадку це получилося) - раба!

Мой коммент не в газете.

Я там о своих гипотезах.

Вы, что. удавку и на гипотезы набрасываете?

Я никого не "ненавижу". Я не согласен с рядом российских (московских) историков в самих их методологических подходах к историческому материалу?

Моя Родина не Московщина лапотная, дай Бог, современной России добра, НО НЕ ЗА НАШ СЧЕТ !

Моя Родина Русь Святая, не Россия, Русь - это и есть Украина.

Почему-то не смогли москали свою страну Русью назвать, взяли свое самоназвание у греков "Россия" - это на греческом Русь.

Это как если бы немцы поменяли название своей страны на Нимеччину - где логика у наших татаро-финских соседей? С немалой примесью и нашей славянской крови - через покоренные Новгород, Смоленск и т.д.

Дело не в ненависти. а элементарной самозащите нации перед имперской агрессией путинской Московии.

И последнее.

В средневековых университетах изучали риторику, а научные споры регламентировали. Одним из правил было говорить по проблеме, а не по личности. А вы все больше о моей фамилии. Ну, Бредихин, я. Дальше, что? 

Я действительно выдвинул пару-тройку гипотез, опираясь на факты.

Это наука.

Вас почему это так задело? Успехов Вам в вашем творчестве.

И давайте не исходить ненавистью друг к другу.

Враги наши не на этом сайте.

Давайте не уподоблять крысам, в ограниченном объеме бросающихся друг на друга, пока не останется крысиный король.

Наши враги хотят именно этого.

Я где-то слышал, что истина на небе. А на земле правда, причем у каждого своя...

 

 

Ответ на от Бредихин

[quote=Бредихин]

Я никого не "ненавижу". Я не согласен с рядом российских (московских) историков в самих их методологических подходах к историческому материалу?

[/quote]

Это что - вопрос такой? Или сомнения?

 

А каких именно историков?

Ответ на от Бредихин

"Дело не в ненависти. а элементарной самозащите нации перед имперской агрессией путинской Московии."

вы первый перешли на личности.

"Я действительно выдвинул пару-тройку гипотез, опираясь на факты.

Это наука."

А можно изложить только факты.

История наука очень эфемерная, очень многие "факты" договорились таковыми считать.

Ответ на от Бредихин

Ну вот, немного радует! Здравый смысл в какой-то мере присутствует, со многим я согласен. 

Правильно, истоки, - Киевская Русь. И мы все выходцы оттуда. Ненавидеть Россию, россиян, - это равносильно не навидеть братьев своих и сестёр по этому поводу у меня есть стихотворение:

Не делайте из русского врага

Не делайте из русского, врага,

Не делайте из брата, супостата.

Не уж-то память ваша не долга,

Как дружно жили вместе мы когда-то.

 

Не делайте из русского, врага!

 

Не предавайте Киевскую Русь,

Ведь наши узы братства, Богом святы,

И как сегодня, братья, я боюсь,

Что разорвут те узы, ренегаты

 

Не предавайте Киевскую Русь!

 

Не уж-то за банан иль апельсин,

Мы продадим свой гордый дух, славяне?

Давайте скажем «Нет» все как один,

Все вместе, горожане и селяне.

 

Не делайте из русского, врага!

 

Святая Русь! Родная наша мать!

Позволь сказать мне, любящему сыну:

Что я хочу вас с нежностью обнять –

Беларусь, Россию, Украину!