На прошлой неделе в редакцию заглянул наш активный внештатник, безжалостный ниспровергатель исторических догм, активист, который чудом или Божим промыслом не попал в гиркинский «расстрельный список». Заглянул Игорек Бредихин, выехавший из города после того, как родная «бурса», в которой он до войны читал историю, «отблагодарила» его за проукраинскую позицию тем, что не захотела вернуть в штат, когда закончилась оккупация. Что же наш Игорь свет Владимирович? Он трудоустроился в Киеве, преподает в колледже, имеет бесплатное служебное жилье. Так что, кто в этой ситуации потерял, - вопрос риторический. Выиграли, однозначно, юные киевляне, у которых появился такой блестящий «препод», который давно начал приобщаться к киевской «тусовке». Сообщим тем, кто не знает: И.Бредихин в свое время закончил знаменитый университет им. Патриса Лумумбы.
Но сейчас не об этом. В последний визит Игорь опять удивил нас. Оказалось, он еще и поэзией «баловался» все это время втихую!
Предлагаем вашему вниманию подборку его последних стихов. О достоинствах его поэтического голоса судите сами, дорогие читатели «Провинции».
Донбас
І виток не знайти
На гору не зайти
І не тобі рішать
To be or not to be.
І як це пояснить:
Із Матері – Землі
Поезія струїть –
На батьківськїй землі.
Мамо (Небесна сотня)
Коли вірш
нестримно тяжким стане,
у підмурок
він, як камінь ляже
місце їм тепер
рядком – в склепінні
речення мої,
що в животінні
непотрібні вже нікому,
ані мертвому, ані живому
бо не вернеш…
Біль тяжіння
плоть не витримає,
і каміння вислизає з рук…
Лишень Дух,
що не здається,
не відпустить,
не зігнеться.
Буде мати пам’ятати
і дитинку колисати
до споконвік…
Тільки пам’ять
витримає біль цю
навіть
буде з сином розмовляти,
все, що
Бог дав,
Знов гортати
уночі…
І тоді Душа прозріє…
Світ,
де час не має дії,
світ, де спокій,
де надія рідну кров
зустріти знов…
Де панує лиш любов.
З Хуана Рамона Хіменеса Батьківщина
Відкіль прозоріти листу
у сонця на світу?
- Відкіль чоло,
що мислить, серце, що сумує? –
Відкіль стримкий потік
що вірш римує.
Україна
У пеклі
ми будуєм Україну,
і бісовіння
обсідає нас.
Дави в собі
оте насіння,
що вітер півночі
насяв.
Працюй невпинно,
незупинно,
і відбудуй
в собі
редут,
будь воїном,
а бісове оте
насіння
розчав.
Встань прямо
у своїй Січі,
а перед Богом
твори молитву
лиш одну:
«Даруй нам, Боже,
Україну –
не грязь Москви».
Я підіймаюсь
на Вкраїну,
на гору святості
й завзять:
«Дай, Боже,
Церкву нам єдину,
Дай, Боже,
Сил нам устоять».
Біла хмара
подране крило –
чиє воно?
Не зможе досягти
ніколи вже,
але чого?
Не долетить
куди воно?
А, може,
легкі хмари Божі –
то є письмена.
Мова птахів.
Він з нами розмовляє
повсякчас,
та вух у нас нема.
Цнотливість
Страшно мені
в доляри зла
так конвертація
цнотливості
легка.
И.Бредихин.
