Мені мила українська мова і мій український світ

З того часу,
як залізли ми в ярмо,
То з начальством
різномовно живемо.
Всюди пишуть
і по радіо кричать,
Що потрібно
руськомовних захищать,
А я з тих, які балакають двома,
В кого мови вже
нормальної нема.
То скажіть же, –
хай Господь мене простить –
Хто ж таких нас,
двоязичних захистить?

Павло Глазовий.

Вчора в Україні відзначили День української писемності і мови. З цього приводу я згадав, як одного спекотного дня в «Провинции» №22 від 02.06.2010 р. була надрукована стаття Володимира Ляшенка «Два братских языка». Одразу завважу, що вітаю будь-які намагання запроваджувати вивчення української мови. І хоча ці зусилля гідні усілякої поваги, однак вважаю, ще це справа, якщо не професіоналів, то хоча б носіїв мови. Натомість, вочевідь, статтю писано людиною, яка не відчуває української мови, бо не є її носієм.

Посилання на Ломоносова щодо російської мови, неповне, без згадки про Пушкіна, котрий на цю тему висловився інакше, без особливого захоплення. Не можна так безапеляційно заявляти: «В украинском языке нет многих слов, рожденных в ходе технического, научного и общественного прогресса…». Виявляється 250 тисяч слів української мови авторові замало. Можу відкрити страшну таємницю. Окрім 250 тисяч слів, усі можливі і неможливі терміни і поняття в науці і техніці мають свої відповідники українською мовою. Видано сотні українських термінологічних словників. Вочевидь, авторові забракло філологічних знань і для нього лишилися невідомими майже безмежні можливості словотворення української мови.

Ще за часів Римської імперії казали: «Centem lіngua facіt» - «Мова творить народ». Чудова сентенція. Але й народ творить мову. Він живе-дихає мовою, в мові живе-розвивається і завдяки мові єднається. А яких зусиль доклала Англія, щоб стати Великою Британією? Перші, основоположні документи вольностей Британії писані ще французькою. А сьогодні англійська — перша мова світу.

Стаття Ляшенка, хоч і не навмисно, провокує усяких «містерів» на такі коментарі: «Современному украинскому, реально звучащему в стране, еще очень далеко до русского. Вот поэтому я бы пока и оставил русский язык для всего делового общения, а современный украинский для Камедиклаба. Предмет такой есть - ділова українська мова, а в реальности самой культуры такой мовы нет».

Є країна - Російська Федерація, в якій мрії коментаторів збуваються стовідсотково. Павло Глазовий таким «знавцям» давав слушну пораду:

«Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?»

Попри інше, стовідсотково погоджуюся з тезою: «И нет никакой необходимости их сравнивать, кроме как для разжигания конфликта». Тільки невіглас намагатиметься порівнювати різні мови. Бо кожна мова має свої, притаманні лише їй особливості, а звідси і недоліки та переваги. І кожна освічена і патріотична людина в Україні скаже: «Мені мила українська мова, мій український світ і історія мого народу, хоча і кров’ю омита…»

Двадцять днів тому письменники і патріоти брати Капранови переклали українською діючий закон «Про державну мову» Російської Федерації, лише замінивши «русский язык» на «українську мову» і наголосили: «Він задовольнить усі сторони. Адже в Росії з мовами все гаразд - і в нас так буде. Ми матимемо повну підтримку цього закону з боку Кремля. Крім того, він забезпечить таку модну зараз уніфікацію законодавства з Російською Федерацією». Я не насміхаюся. Це справді чудовий закон. Та чи сприймуть цю ідею законодавці?

Звичайно, теперішня влада не переймається збереженням і розвитком української мови. Войовниче невігластво у мовній дискусії вже відверто набуває форм спланованої ззовні ментальної агресії. Владців на сході б’є лихоманка від українського слова. Зареєстрований у Верховній Раді законопроект «Про мови в Україні», направлений не на утримання двомовної України, а на побудову одномовної, бо автори законопроекту - це симпатики «русского мира», котрі знають, які кнопки треба натиснути, щоби вимкнути кнопку української мови. Ця двомовність, яку вони впроваджують, різко асиметрична. Метою його авторів є зробити застосування державної української мови майже скрізь необов’язковим.

Після призначення Д. Табачника міністром, уявляю собі цуценячу радість Кремля від отримання у дарунок чудової можливості проводити зручні для себе реформи у мовній та у освітній сферах. Наймиліші для російської влади будуть його крокодилячі сльози про «ущемление языка». Звичайно, він має на увазі не те, що комусь десь язика дверима прищемило. Зовсім ні. Мова йдеться не просто про язик, а про язик «русский». Вже кілька років звучить на інтернетівських форумах фраза прихильників його ідеології: «Ну нет никаких «украинцев...»

Невже знову повернеться зневажливе ставлення до української мови? Навряд. Тим, хто мріє про це, скажу зрозумілою для них російською мовою: «Не дождётесь!» Бо в усі часи знаходились захисники українського слова. Маю надію, що повернення української мови в усі сфери життя буде відбуватися в контексті широкомасштабного національного відродження, тобто державної програми з відповідним фінансуванням. Як у Німеччині. «Ті, хто бажає стати частиною нашого суспільства, повинні не лише дотримуватись наших законів, а й говорити нашою мовою», - недавно заявила Ангела Меркель.

В статті «В джерелах слова – душі криниця, а рідна мова, як чарівниця» («Провинция» № 8 від 24.02.2010 р.) я писав: «Російська мова отримує підтримку з боку Російської федерації через окупований інформаційний простір. Підтримки від держави України вона не потребує. …за бажанням захистити ніби «хворі» мови найпростіше довести до смерті ніби «здорову» українську.

Тому я захищатиму українську, бо чоловіча справа захищати слабшого. І я нікому не підкорюся, бо влада моєї любові до української мови сильніша за владу президентів і взагалі будь-кого. Це моя пристрасть, моя idee fixe. Я російськомовний, люблю цю мову, як люблять усиновлену дитину, яку переважно обожнюють і жаліють більш за власних дітей.

Так само я поважаю прихильність людей до будь-якої мови, у тому числі і російської. Але мова державних актів, судочинства повинна бути українською, як це зазначено в Конституції України».

В своїй статті «Горнись до мене, мовенятко, Мово, неторкана, ґвалтована, свята» («Провинция» № 7 від 18.02.2009 р.) я писав: «Занадто багато на Донеччині і зокрема у моєму місті людей при владі, які виборюють не двомовність, а право не знати українську мову».

Вони, ці Швондери і Шарікови, відчувають найвищу насолоду, коли знущаються над Україною і українцями. Неодноразово доводиться чути, буцімто українська неспроможна передати ті чи інші російські звороти, прислів’я, технічні терміни, тощо, тому є другорядна, й не має жадної перспективи. Причому, висловлюються так люди, які переважно українською не володіють, виховувалися в російській традиції і є фактично її носіями.

А в недолугих коментарях годі шукати вдумливого аналізу. Ані тема, ані ідея їх не цікавить. Іноді хочеться їх запитати, чи ще довго неуки будуть квакати не в тему. А може ця тема для них занадто складна? Ніхто з них навіть лоба не наморщив, аби щось зрозуміти. Якщо людині забракло знань, то краще, як кажуть, жувати, аніж говорити. Їхня свідомість знаннями в мовній сфері не затьмарена, тобто в цій царині кришталево чиста. От вони і відшукують, як той півень з байки, гній, відкидаючи перлини. Не завжди їм це вдається. Точно за Дікштейном: «Прыгает по площади, - а навоза нет!»

Ці коментатори серйозно вважають, що мають виняткове право ображати авторів статей, чия точка зору не збігається з їхньою. Їх хамство спирається лише на їхню недосяжність, подібно до собаки, який гавкає в щілину забору на перехожого. Вірніше, не гавкає, а дзявкає.

Той же коментатор продовжує просторікувати: «Со всеми этими «дурыствитами» «курчаткамы» и «слухавками» переговоры или заседания суда превращаются в ржаку». Одразу хочеться запитати, а ваше справжнє прізвище Mr. Grabovskiy, випадково, не Почечуєв?

У 2001 році вийшла невеличка книжка «Україна: десять років самотності» Войтенка Володимира Платоновича, доктора медицини, професора, академіка, лауреата Державної премії України. Він згадував, як у совецькі часи працював лікарем в Казахстані. Там теж дехто, як Mr. Grabovskiy вкупі з Табачником, презирливо ставилися і до галичан, і до їх мови. Отже, уривок із книжки Володимира Войтенка:

«Я і товаришка Почечуєва працювали в одній поліклініці. Медсестри і санітарки між собою називали її Мадам; була дуже гонорова. Під кінець прийому, якщо пацієнтів уже не було, Мадам інколи заходила до мене; мала вишукану московську говірку. Я дізнався, що Почечуєва – це її дівоче прізвище, але її чоловік – уявіть собі! – також був Почечуєв. «На-верное, па-та-му мы и па-женились». Діялось це далеко від України, в Казахстані, жодного українського слова навкруги не було чути. Я радо розмовляв по-українськи з дітьми та їхніми мамами, яких в ті краї з Галичини завезли у заґратованих вагонах. Одного разу Мадам зазирнула у мій кабінет, коли я дописував рецепт, а дівчинка років із сім хотіла скоріше втекти від білого халату: «Мамо, ходімо! Ну мамо…» Коли вони пішли, Мадам сказала з мішаною інтонацією зверхності і співчуття: «Странный у хахлов язик! Мамо, мамо… просто смешно». Ці слова мене не так образили, як здивували, але я вирішив помститися. Запитую: «А вы знаете, что такое «почечуй»? – А что это такое?» - А это русское название геморроя». Більше Мадам не приходила».

ЯРОСЛАВ. Yаrоslаv70 [at] meta.ua

Comments

Как здорово что выборы прошли и сайт чудом заработал!

Ярослав! Я вам уже неоднократно говорил, что ваше диктаторское отношение ко всем вокруг неприемлемо! Вы же и есть Швондер! Ну ведь именно с таких людей этот образ писался... Вы Швондер, только в казацких шароварах, вместо кожаного пальто. "Іноді хочеться їх запитати, чи ще довго неуки будуть квакати не в тему..."   - ну ведь один в один!!!

Чтобы я тут не написал - это КОММЕНТАРИЙ - мое собственное мнение, которое я имею право выражать публично. Это и есть мой, пусть малоэффективный, но метод борьбы с такими деятелями как вы. Ваш рай - это где вы во власти и все делается по вашему, где за русское слово - штраф, а за плохое отношение к украинскому - расстрел. Ведь если сейчас, пока вы есть ничтожное никто - вы только ссылкой пугаете:

"«Ти Росію сильно любиш?

Безперечно, це не грiх,

Але хто ж тебе тримає,

Не пускає до своїх?»

но ведь дай вам власть - как быстро вам пострелять по русским захочется?.. 

Я с большим сожалением отношусь к трагедии октябрьской революции - когда под пустые, но звучные лозунги, подобные вам идеологи построили одурманенное быдло и сделали его армией...      

Судя по вашим статьям, по тем приемам, которые вы себе позволяете - вранье, оскорбление, перекручивание слов других и прочее, чести в вас не больше чем в бравых красноармейцах 17-го года...  

Надеюсь, ваша имитация бурной деятельности никогда не принесет результата, ведь на самом деле не похоже что вам нужны сторонники.. Единственное продемонстрированное вами умение - это выливать желчь и врать, словно ловкач-адвокат, выискивающий в словах оппонента зацепки к которым можно было бы придраться и устроить на этом шоу для присяжных... Вы ни разу не ответили на мой комментарий по-существу, и если вы считаете его "кваканьем" - то какого черта он так живо обсуждается в очередной вашей статье? Да вы и сами вряд-ли хотите результата, ведь если всех русскоговорящих "выселят" - чем же вы займете свой больной (а скорее всего действительно хитрый и расчетливый) мозг?   

Одно хорошо - такие как вы, заставляют меня бороться за свою страну, потому что я хочу видеть Украину свободным европейским государством, в котором нет места людям, мечтающим приставить к моей русско-думающей голове маузер.

А с языком, поверьте, все будет хорошо... даже когда вас не будет на этом свете - хуже языку не станет. Потому что есть люди, чьи поступки реально помогают ему жить и развиваться... Люди, которые могут побудить сотни тысяч других людей выучить:

"Вона носила квіти в волоссі,

І ними грався він і ще вітер

Здавалося давно вже дорослі

Але кохали щиро мов діти...."

А вы на их фоне - злобный желчный паразит, размахивающий соплями.

Ответ на от _Mr. Grabovskiy_

Браво, Грабовский! Согласен на все 100%! Вы прямо мои мысли прочитали (это без подколок). Ярослав, как модно сейчас говорить: йад не пейте, но на стену посматривайте...))) 

Не пхаюсь в чужий конфлікт, але хочу сказати пану Грабовському (здається, так українською?) кілька слів.

Пану Ярославу болить в генах кількасотлітнє  гноблення українства і українського. Вам складно його зрозуміти. Нажаль, українці сотнями років, як етнос, на грані буття і небуття.

Ви навели чудові вірші Хливнюка, та, навряд вони б з'явилися  без української України. Хіба гіршим за Бумбокс було розстріляне відродження? Але ж воно розстріляне.

Навіщо Ви вживаєте "маузєр к головє", якщо нам не відомо жодного прикладу утиску з подібних мотивів? Бодай, ляпаса... Ну, за українську вбивали мільйонами. Було.  Ви думаєте, українці впадуть до такого нацистського рівня, як впали колонізатори? Навіщо це взаємне поборювання? Не викликає сумніву нагальна потреба в підтримці української. Про це намагається сказати Ярослав.

Не приховую, що я глибоко поважаю працю Ярослава, але підтримую не з особистісних мотивів, а тому, що мені зрозумілі його почуття.

Можна дискутувати з приводу багатьох питань. Одне прохання: навчений досвідом на цьому сайті, прошу підтримувати рівень дискусії на рівні.

Кілька посилань:

file://localhost/Users/admin/Desktop/Громадянське%20суспільство/Статті,%20інформація,%20публіцистика/Мова/Українська%20Мова%20-%20Українські%20науково-термінологічні%20словники,%20знищені%20в%201933%20р..mht

file://localhost/Users/admin/Desktop/Книговидання%20в%20УРСР.%20Скільки%20українською%20і%20скільки%20російською%20%7C%20Історична%20правда.mht

file:///Users/admin/Desktop/Громадянське%20суспільство/Статті,%20інформація,%20публіцистика/Мова/Є%20язик,%20але%20немає%20мови%20_ДЕНЬ_.htm

Ответ на от perebendya

      Це в ідеалогії ПР - "прийдуть до влади националісти - виселять усих росіян з України".  Бо вони ладні всіх українців знищити. 

Ответ на от Georgij

Георгий, например, лично мне достаточно того, что националисты ладні знищити православие в Украине.

Ответ на от perebendya

 

Дякую за розуміння.

Хочу лише зазначити, що згідно із затвердженою Кабміном транслітерацією українського алфавіту латиницею, замість літери «Я» на початку слова пишеться «Ya», а в інших позиціях «ia». Тому правильніше було б perebendia.

 

З повагою, Ярослав

 

Если о теме языка в этой статье, то Ярослав прав. Рассуждения Ляшенко о том, что: "В украинском языке нет многих слов, рожденных в ходе технического, научного и общественного прогресса" - заблуждение.

А его (Ярослава) стиль изложения иногда совпадает со стилем некоторых комментаторов. Недоумки, фашист, шароварный... Это  слова из последних комментов. Или вот "перл": "там просто сидят тупые недотраханные бабы" (про Горгаз)...  Говоря компьютерным языком, вот Вам ссылка на letitbit, а вот зеркало с нее на rapidshare.

Ответ на от Антипропаганда2

Всегда писатель и творец культуры задавал тон читателям. А тут, вы хотите сказать, наоборот? Стиль вы все неодоумки, а я Д"артаньян у него с рождения его писательской деятельности. И ему очень неприятно смотреть в зеркальное отражение на сайте, но может надо искать причину в себе?

 

 «Містере»! Я зрозумів причину вашої істерики. Я вас спіймав за язика, коли ви, як і мадам Почечуєва, зневажливо відгукнулися щодо української мови. І обидва отримали ляпаса. Мадам від доктора Войтенка, а ви від мене. Цей ляпас, включаючи вірш шанованого мною Павла Глазового, адресований таким, як ви.

Я не можу мріяти про виселення російськомовних, бо сам російськомовний. І ніколи про виселення не згадував. Отже, ви звичайне трепло.

І ваших слів не перекручував, а процитував точно. Отже ви по-друге трепло.

І де ви вичитали у мене, що я мрію приставити до вашої «русско-думающей» голові маузер? Отже, ви по-третє трепло.

Можливо ви не вмієте читати мій текст: «Я російськомовний, люблю цю мову, як люблять усиновлену дитину, яку переважно обожнюють і жаліють більш за власних дітей. Так само я поважаю прихильність людей до будь-якої мови, у тому числі і російської». А ви пишете, що я мрію де: «за русское слово – штраф». Отже, ви по-четверте трепло.

Ніколи не принижусь до відповідей на ваші образливі слова. Однак слово – «трепло», не образа, а відбиває вашу справжню сутність. Я це довів.

І все ж таки, у дечому маєте рацію: «не похоже что вам нужны сторонники». Я вже колись на цей закид відповів. Так, я воїн-одинак. І від того маю суттєву перевагу. Мене ніхто ніколи не зрадить.

 

 Якось я й не дуже переймаюся транслітераціями. Нікнейм, все ж таки. Маю певний "люфт" для фантазії (та й помилок).

Але, дякую. Буду знати. Міняти не хочеться, це вже звичне стало...