Два будинка на Пролетарській

Газета «Провінція» у №8 за 24.02.2010 р. і у №31 за 4.08.2010 р. вже писала про «директорські» будинки у нашому місті. Продовжуємо цю тему. Поруч з КПЛ (№113) на вулиці Пролетарській розташований будинок №140. До 1917 року на місці цих будівель був провулок, який виходив на вул. Паркову (згодом Красну, пізніше - Леніна). Там на городах і дотепер на незначній глибині знаходять залишки дорожнього покриття.

Світлина кінця 1940-х років. На вулиці Пролетарській ми бачимо купи каміння, яким немецькі військовополонені замостять бруківку. В наш час поверх неї поклали асфальт. Можемо бачити, як акуратно працювали німці, не розводячи бруду. 103-й будинок (на світлині зліва), ще не відбудовано повністю, вікно, що виходить на подвір’я, закладено цеглою.

У середині 20-х металурги розбивають парк, будують стадіон. Ці новобудови з’їдають нижню частину провулку, а трошки вище, між Пролетарською і Інтернаціональною, у 30-х споруджують два типові для фрунзенської колонки двоповерхові жилі будинки для робітників металургійного заводу. Ці будівлі мали спільний двір і були розташовані якраз на місці, де проходив провулок. Один з них по Інтернаціональній, 301 зберігся дотепер. А от інший згорів під час другої світової. Вже після визволення від німецьких окупантів цей будинок відбудовують, але вже як одноповерховий для директора і головного інженера заводу імені Фрунзе.

Вази 1934 року на фоні буд. № 103.

Знову та сама типова ситуація, коли директорське житло і поруч з прохідними, і коло зеленої рекреаційної зони. Розповідають, що відразу після визволення міста у 1943 році, перші хазяї будинку побудували навколо нього високий цегляний паркан, що було незвичним для наших місць тоді. Якийсь військовий у чинах, проїжджаючи повз цього паркана, здивовано зупинився, розпитував людей. Потім сів і поїхав, а наступного дня прийшли робітники і паркан знесли, а замість нього збудували той типовий для Костянтинівки 40-50-х років паркан (колони і дерев’яний штакетник між ними), що стоїть і в наш час. Тут жили директори заводу імені Фрунзе Лядов, Курилов, Діоргієв, а в наш час мешкають минулі директори заводу, а тепер пенсіонери Наливайко і Папін.

Будинок 103 по вул. Пролетарській теж мав шанс стати “директорським”. Його побудував для своєї родини у 1934 році залізничний інженер Голубєв. Під час першої світової війни він будував Мурманську залізницю, а коли приїхав до Костянтинівки, то купив згодом у місцевого мешканця Купріянова частку його плану. Потім Купріянови ще продавали землю, так що тепер на купріянівському плані від 103 будинка до вул. Сєчкіна стоять 4 будинки.

Отакі колись плани були у Костянтинівці, поки Нікіта Хрущов не почав будувати комунізм і не зменшив примусово площу присадібних ділянок. Роботи по будівництву виконували майстри з Ізюма. Будинок вийшов розкішним. Фігурний дах, який, на жаль, не зберігся, архітектурне оздоблення стін, бетонні вази у саду, ванна з мармурової крошки. Під час війни родина Голубєвих евакуювалася з заводом ім.Фрунзе на Урал. В будинку поселився німець - керівник костянтинівської біржі праці(?). Під час визволення міста, окупанти не встигали вивезти якісь документи з будинку, і його підпалили. Він і горів чи не єдиний у цьому районі 6 вересня 1943 року. Але навіть на згарищі уцілілі кірпічно-бетонні стіни вражали. Тому і запропонував за нього чималі гроші директор заводу ім.Фрунзе. «Бо вам самим не потягнути відбудову». Але не продали. Відновлювали будівлю років 12, по частинах, а все ж відбудували. Ось така історія про ще один гарний будиночок, але якому не довелося стати «директорським».

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.