Тримаймо прапор гордо у руці!

В цій понеділок у Дружківці вже третій рік поспіль громадськість самостійно, принципово без влади, організувала День честі та гідності, присвячений подвигу дружковчанина А.Водолазського.

Для учасників це була суцільна насолода: прапори, посмішки, скрізь Сонце. І люди, які світилися радістю. Це все завдяки однієї Людини, завдяки одному прапорцю, з яким він вийшов 22 травня 2014 року і прорвав Всесвіт, зробив все навкруги жовто-синім. Українським! І хоч свято було місцевим, наша Костянтинівка та район не тільки приймали в ньому участь (окрім делегації від Костянтинівської громадської ради, культурну програму представляли художні колективи “Веселка” та “Роздол’є” з Кіндратівки), але й згадувалися виступаючими.

Коли країну розривали на шматки
Продажні виродки із владних коридорів,
Тримав він прапор гордо у руці,
Промінь надії засвітивши над народом.

Він не жмакав його, як носову хустинку
І не ховав за пазухою стяг,
Він просто приклад показав для вчинку
Для тих, хто совість проміняв на страх.

А.Тараман, голова Олександро-Калинівської ГО "Енеїда"

Особливо зворушливо було чути слова ведучої Олександри Пахомової:

“После освобождения нашего города мы старались сделать что могли — собирали помощь нашим бойцам, плели сетки. И тогда среди нас появился константиновец Сергей Исаев. Очень тихий и интеллигентный. Он был связным между нами и военными. Постоянно мотался на передовую. Каждый раз он старался отвезти и флаги. А потом сам пошел нас защищать. И погиб, как тысячи наших ребят. А перед смертью он сделал большой флаг, который хотел водрузить над 7-й школой, где базировалась их часть. Но это сделали уже его побратимы. Ежедневные сводки погибших и раненых — это как в сердце нож. Мы помним вас, ребята!».

“Восени 2014 року, в самий розпал масового психозу, коли денеерівські прихвосні за підтримки влади в місті здійснювали жорстокий терор, хапали і кидали у підвали «гестапо» всіх, хто незгодний, грабували й мародерствували, здавалося, що порятунку не буде, що це назавжди… Здавалося, що місто вмерло, - згадував на зустрічі голова Товариства ім. О.Тихого Є.Шаповалов. - І тоді, в той страшний час, до пам’ятника Леніну вийшов чоловік, одягнутий в усе біле. А в руках він держав гордо й високо піднято - наш український прапор! Підбігли до нього бандити, подивилися здалеку, а підійти лякалися. Підійшла міліція, але не на захист його, спокійно знімали на відео чоловіка з прапором. А невдовзі під’їхали злі озброєні люди, озираючись підбігли до прапороносця, скрутили його і кинули в машину. Потім всі узнали, що того героя доправили до краматорських підвалів, катували, примушували працювати. Чудом він залишився живий. Це був наш земляк Анатолій Водолазьский. На подвиг здатні тільки сильні люди. Колись наш земляк Олекса Тихий також підняв прапор України своїми вчинками у далекі радянські роки. Так же, як і в 14-му, тоді у нього не було ніякої надії на перемогу. Але він йшов вперед, щоб нащадки бачили його вчинки і ставали до боротьби.

Прапор Олекси підхопив Водолазьский і своїм прикладом показав донеччанам і всій Україні, що перемагає той, хто повстає з рабства, хто не зрадив своій Батьківщині. А вороги наші згинуть «як роса на сонці»…

До речі, ще один герой, який був присутній на святі та стояв поруч з Водолазським, - Василь Зандор. Його теж затримали та катували, але в “дружківському гестапо”, в якому, до речі, тримали в 70-х роках минулого століття О.Тихого.

Кожен з виступаючих (вони були з різних міст Донеччини) підходив до А.Водолазського, обнімав його, брав в руки його прапор та говорив. Василь Хоменко, керівник волонтерського руху “Слов`янська січ” згадав, що наш герой "написав дружині записку, залишив все й пішов. Для того, щоб ми перемогли, потрібно залишити все. Поки ті, хто нами керує, не залишать все, як Водолазьский, і не почнуть рятувати країну, - ми не переможемо!».

Краєзнавці у виступах відзначали, що наша славетна українська земля завжди мала та пишалася такими героями. І люди завжди йшли на смерть під цим прапором, який тримав в руках в 2014-му році Анатолій Данилович. Вони захищали під цим прапором Вітчизну ще від татаро-монгольської орди (що, схоже, сьогодні повернулася) за часи Київської Русі. Тоді це був золотий лев на синьому фоні — символ князя Данили Галицького, який так і не дав ворогу панувати на своїй землі. На відміну від іншої частини України, що просто розчинилася та асимілювалася з ордою. А Галичина відбилася від цієї навали та зберігла справжню та корінну Київську Русь. Тобто наш прапор означає, що ми нащадки тих традицій. Такі сполохи нашого прапору, як 22 травня у Дружківці, на Донеччині були ще з часів запорізьких козаків, що боролися з Московією разом з військом отамана бахмутських солеварів Кіндратія Булавина. У 1917 році вперше цій прапор всполихнув, як державний, після виборів у Бахмутську повітову управу, де перемогли українські соціалісти-петлюрівці (за яких воював наш земляк поет В.Сосюра). Тут же на Донбасі під час 2-ї світової війни боролася під синьо-жовтим УПА та тисячі патріотів, яких знищувала нацистська та радянська влади. До речі, що відмітив у своєму виступі голова Товариства ім.О.Тихого Є.Шаповалов, Анатолій Данилович зараз живе на вулиці Олекси Тихого, це не випадково і не дарма!

“Анатолій Данилович продовжує активно боротися за звільнення нашого краю від окупантів - регулярно їздить на передову, як волонтер, бере участь в русі «Труханівська січ", проводить зустрічі зі школярами та студентами, - відмітила голова Громадської Ради при Донецькій обласної державній адміністрації І.Кірікова. - Але влада не хотіла бачити, що робив та робить А.Водолазський. Як і в 2014 році ця саме влада знову не помічає патріотів. Вони сидять у своїх теплих кріслах. Але ми з вами повинні розуміти, що справжня влада — це ми! Дуже вас просимо — просинайтесь! Ви не уявляєте, як вони нас бояться. Бо вони хочуть й далі набивати собі кишені. Будемо гідними Анатолія Водолазського і продовжувати його справу!”.

В кінці заходу була прийнята та проголосована резолюція зустрічі, в якій висловлені вимоги до керівництва місту: 1. Щорічно відзначати День честі та гідності 22 травня як міське свято. 2. Присвоїти звання “Почесний громадянин міста Дружківка" Анатолію Водолазському. 3. Звернутись до правоохоронних органів з вимогою розслідувати злочинні дії терористів та їх поплічників у травні-червні 2014 року. 4. Вимагати від міської влади встановлення на місті пам'ятника Леніну пам'ятного знаку тим, хто відстоював та боронив Незалежність України.

В.Березін